Міланська сеньйорія () — держава в Північній Італії, створена в травні 1259 року після обрання Мартіно делла Торре володарем (сеньйором) Мілана. З 1259 по 1277 нею керувала родина Делла Торре, поки після битви біля Дезіо Напо делла Торре не був змушений поступитися позицією сеньйора Міланського Оттоне Вісконті. Панування династії Вісконті призвело до серії територіальних завоювань, які привели сім'ю до отримання титулу герцогів Міланських в 1395 році.
Передісторія
Криза Міланської комуни Як і багато італійських середньовічних комун, починаючи з XII століття, Мілан також мав консульський уряд. Консули представляли олігархічний уряд, в якому мали право голосу найважливіші родини Мілана. У 1130 році Міланом керували двадцять три консули і вже в той час були представлені родини Делла Торре і Вісконті. Консули поділялися на дві основні групи: капітанів, найбільш знатний клас, і вальвасорів які ще у в 1035 році організувалися в корпорацію Мотти. Після протесту в 1198 році, до капітанів і короорації Мотти приєдналися Креденцаді Сант-Амброджіо (Credenza di Sant'Ambrogio), збори, що складалися з представників буржуазних і народних класів. Після утворення Креденци між трьома фракціями почалися дедалі більші суперечки та розпочалася довга серія зіткнень, яка завершилася в 1225 році перемогою Креденци та рішучим зменшенням влади капітанів.
Піднесення родини Делла Торре
У 1240 році фракція знаті пережила кризу, яку очолив Пагано делла Торре, який вирішив об'єднатися з Креденцією ді Сант'Амброджо, яка призначила його Подеста. Делла Торре походив із знатної і важливої родини та здобув популярність, коли в 1237 році він дав притулок у своїх володіннях у Вальсасіні залишкам міланської армії, яка зазнала поразки в битві при Кортенуові. Делла Торре керував містом до своєї смерті 6 січня 1241 року. За цей короткий період правління він зміг укласти союзи з могутніми морськими республіками Венеції та Генуї, а також розширив міланські земелі, зумівши знизити податки та заспокоїти постійне невдоволення громадян.
У 1246 році зіткнення між народною фракцією та фракцією капітанів відновилися, що унеможливило регулярне управління комуною. Після заворушень 26 травня 1247 року папський легат Грегоріо ді Монтелонго передав посаду старійшини Креденци племіннику Пагано, Мартіно делла Торре, який реорганізував муніципальну владу. Невдовзі боротьба між Креденцою та аристократами поновилася, і в 1253 році містом був покликаний Манфред II Ланча, але через три роки він вирішив перейти до партії гібелінів, залишивши Мілан. З вакуумом влади війна відновилася, і 5 квітня 1257 року, перш ніж прийти до нового зіткнення, капітани та Мотта, об'єднані проти Креденца, які все ще очолювали Мартіно делла Торре, погодилися на перемир'я в Парабіаго, за яким 4 квітня 1258 року було укладено мир у Сант-Амброджіо.
Тим часом також у Комо поновилася боротьба між народним класом, представленим Віттані, і дворянським класом, очолюваним родиною Русконі. У червні 1258 року, лише через три місяці після миру в Сант-Амброджіо, капітани Мілана надали допомогу Русконі, і це втручання спровокувало швидку реакцію Креденци, яка, надіславши свої війська, привела до перемоги Віттані, який призначив подестою Комо Мартіно делла Торре. Після цих подій у липні мирну угоду було розірвано. Щоб уникнути подальших безладів, 30 березня 1259 року в базиліці Санта-Текла було запропоновано обрати лідера: Мартіно делла Торре був кандидатом від Креденци, Аццоліно Марчелліно від Мотти і, нарешті, Гульєльмо да Сорезіна від знаті. Чисельно переміг кандидат від Креденци, але Мотта не визнала цього вибору і вирішила об'єднатися з капітанами та підтримати кандидатуру Гульєльмо да Сорезіна.
У той момент тупикову ситуацію втрутився папський легат, архієпископ Ембрун Енріко да Суза, який запропонував Сорезіну та делла Торре покинути місто, щоб знайти примирення. Делла Торре поїхав до Комо, де він був подестою, зібрав армію та вступив у Мілан, і в результаті Креденца визнала його володарем (сеньйором) Мілана, таким чином заснувавши Міланську сеньйорію.
Історія
Таким чином, в травні 1259 року Мартіно делла Торре став першим сеньйором Мілана і першим його заходом було вигнання родини Сорезіна з міста, щоб позбавитись супротивників. Через кілька днів, 17 вересня, він вирішив об'єднатися з Папською державою, щоб перемогти головного прихильника сім'ї Сорезіна, сеньйора Верони, Падуї та Віченци Еццеліно III да Романо, який був убитий 8 жовтня 1259 року після битви при Кассано. Після усунення своїх ворогів делла Торре думав про пошук нових союзників, тому 11 листопада Оберто Паллавічіно, незважаючи на папське відлучення, був призначений генерал-капітаном Мілана на п'ять років. Як наслідок наступного року папа Олександр IV вирішив відлучити Мартіно делла Торре також. Незважаючи на централізацію повноважень, делла Торре не зміг обрати єпископом свого двоюрідного брата Раймондо, прямого нащадка Пагано, який замість цього був призначений до єпархії Комо. Оттоне Вісконті вступив на посаду архієпископа Мілана 22 липня 1262 року, викликавши гнів міланського сеньйора, який змусив Вісконті за допомогою Паллавічіно сховатися в Монтефіасконе в Папській державі. Через кілька місяців після відступу Вісконті 20 листопада 1263 року Мартіно делла Торре помер у Лоді. Через відлучення від Церкви його поховали біля абатства К'яравалле, а не в ньому.
Новим сеньйором Мілана Креденца обрала Філіппо делла Торре, брата Мартіно. У грудні 1263 року Філіппо приєднав Комо до володінь Мілана завдяки підтримці місцевої родини Віттіані, а 11 грудня 1264 року, після закінчення терміну його повноважень, Оберто II Паллавічіно було вигнано з Мілана, фактично ставши ворогом родини Делла Торре. У 1265 році делла Торре запропонував Папській державі військову допомогу в обмін на обрання свого двоюрідного брата Раймондо на посаду архієпископа Мілана замість Оттоне Вісконті, але ця пропозиція знову була відхилена Папою Климентом IV, який нещодавно вступив на папський престол. 24 вересня 1265 року Філіппо делла Торре помер, залишивши конфлікти з церквою невирішеними. Незважаючи на це, Філіппо вдалося сформувати єдиний фронт на чолі з Міланом з міст Бергамо, Комо, Лекко, Лоді, Монца, Новара, Варезе, Верчеллі та Брешія, зокрема завдяки альянсам і родинним зв'язкам із могутньою родиною Маггі.
Напо делла Торре У 1265 році, після смерті Філіппо, панування Мілана перейшло до Напо делла Торре, сина Пагано, якого підтримували його брати Франческо і Паганіно. Франческо був названий володарем Сепріо, а Паганіно став подестою Верчеллі. Помста Паллавічіно не змусила себе довго чекати, і 29 січня 1266 року Паганіно було вбито групою міланських дворян, яким допомагали люди з Павії, найняті Паллавічіно. Після вбивства свого брата, Напо делла Торре наказав обезголовити тринадцятьох дворян-змовників, а також віддав наказ обезголовити дванадцятьох дворян, замкнених у міланських в'язницях після битви при Табіаго, та ще двадцять вісім дворян, замкнених у в'язницях Треццо-суль'Адда. Щоб уникнути подальших вторгнень свого колишнього союзника Оберто II Паллавічіно, 23 березня 1266 року Напо вирішив скликати представників міст Ломбардської ліги. Як тільки проблема Паллавічіно була вирішена, Напо також мав справу з давньою суперечкою щодо архієпископства Мілана, яка почалася в 1259 році. Під тиском Папи Римського 7 грудня 1266 року Мілан вирішив прийняти призначення Оттоне Вісконті, після чого всі міланці були звільнені від відлучення, але як запобіжний захід Оттоне залишився у Вітербо.
З 1267 по 1274 рр. було встановлено володіння родини делла Торре, і протягом наступних років Напо та його брат Франческо зуміли керувати Міланською сеньйорією у відносному спокої. У цей період відбулося покращення відносин з Французьким королівством, яке забезпечило кращі угоди з Міланом щодо торгівлі вовною. У квітні 1270 року Мілан розпочав війну проти Лоді, який упав через 3 місяці під облогою Напо делла Торре, який став володарем міста. У 1271 році через безперервні війни та збільшення податків послідували незліченні повстання проти міланського панування: спочатку Брешія, а потім Лоді, Комо, Крема, Кремона та Новара. Після направлення своїх військ проти Павії, 6 червня 1274 року Напо підписав мирний договір з Павією та Новарою.
Суперництво з Оттоне Вісконті посилилося, і Напо делла Торре вирішив послати 6000 чоловік для захисту міста Мілан. У цей період насправді є епізоди партизанської війни Павії та повстанських фракцій. Проте Делла Торре вдалося розбити армію Павії та вбити їх полководця Гоффредо ді Лангоско. Делла Торре також вдалося взяти кількох полонених, у тому числі Теобальдо Вісконті, племінника архієпископа Оттоне та батька Маттео I Вісконті. Тоді Оттоне вирішив зайняти Кастельсепріо, але Напо змусив його втекти. Після перемоги у важливій битві при Гуаццері в 1276 році поблизу Ранко в районі Варезе і згодом програної битві при Герміньязі він боровся за володіння фортецею Ангера, яка, однак, залишилася в руках родини Делла Торре.Напо делла Торре зазнав поразки та був захоплений архієпископом Оттоне Вісконті у Битві при Дезіо 21 січня 1277 року. Він помер наступного року в полоні в замку Бараделло поблизу Комо. Його брат Франческо загинув у тій же битві. Його син Коррадо, відомий як «Моска», і Гвідо, син Франческо, також були взяті в полон, але зуміли втекти із замку в 1284 році. З приходом Вісконті в Мілан володіння делла Торре були розграбовані. З цього моменту делла Торре організував невпинну партизанську війну проти Вісконті за підтримки Фріулі та лояльних до них міст долини По.
Під правлінням Напо делла Торре Мілан був модернізований завдяки великій програмі громадських робіт, які радикально змінили його, зробивши його справжньою метрополією Північної Італії. Будівництво почалося з церкви, що стояла на місці сучасної церкви Сан-Бернардіно-алле-Осса, а через два роки почалося будівництво церкви Санті-Симоне-е-Джуда. 20 травня 1271 року Напо наказав викласти бруківкою головні вулиці, починаючи з Порта-Нуова та Порта-Орієнтале, і того ж року було завершено ділянку каналу між Міланом і Абб'ятеграссо. У травні 1272 року було прийнято рішення про будівництво вежі в новому Палаццо-делла-Раджоне.
Оттоне Вісконті У 1277 році Оттоне Вісконті реорганізував державні збори та склав список 200 знатних родин, допущених до міста. Оттоне був змушений зіткнутися з делла Торре в Лоді, і йому допоміг Вільгельм VII, маркіз Монферратський, який був призначений генерал-капітаном за пропозицією Оттоне на 10 років. 11 травня 1278 року Кассоне делла Торре захопив Лоді за допомогою імперських військ і патріарха Аквілеї Раймондо делла Торре, а 13 липня військам Делла Торре на чолі з Кассоне делла Торре вдалося перемогти Вісконті, увійшовши до села Порта Тічінезе. Тим часом експансіоністські цілі Вільгельма VII змусили Оттоне Вісконті звільнити його від обов'язків капітана 15 вересня 1278 року. Кассоне, однак, напав на Вісконті в місті Горгонзола і, через велику поразку, був змушений просити допомоги у Вільгельма, а в листопаді того ж року він надав йому посаду Вічного сеньйора Мілана, як той просив раніше. 25 травня 1281 року в битві при Вапріо-д'Адда між делла Торре і Вісконті армія делла Торре зазнала поразки. Патріарх делла Торре Раймондо повернувся до Фріулі, і Лоді досяг миру з Міланом за умови вигнання всіх міланських гвельфів. У грудні того ж року Вільгельма VII Монферратського було вигнано з Мілана, і Оттоне забезпечив його спадкоємство, усиновивши Гвідо да Кастільоне. У березні 1285 року Гоффредо делла Торре, зібравши найманців у Бергамо та Комо, вступив на міланську територію та заволодів Кастельсепріо, який через два роки був зруйнований Вісконті.
Маттео I Вісконті