Пілотовані підводні апарати (ППА) типу «Сєвєр-2» — серія з двох експериментальних апаратів «Сєвєр-2» (дослідний) і «Сєвєр-2 біс» (головний), які призначалися для глибоководних досліджень і робіт.
Класифікація
Класифікація за правилами Регістру СРСР Аналіз доступних джерел не виявив відомостей про класифікацію пілотованих підводних апаратів «Сєвєр-2» і «Сєвєр-2 біс» Регістром судноплавства СРСР. Однією з можливих причин цього є відсутність у Правилах Регістру судноплавства СРСР окремих вимог щодо пілотованих підводних апаратів.
Класифікація за типом підводного апарата У 2024 році Міжнародна організація зі стандартизації ( (ISO)) затвердила міжнародний стандарт ISO 5411 «Судна та морські технології — Підводні апарати — Термінологія» (), який визначає основну термінологію та поняття, пов'язані з підводними апаратами. Відповідно до цього стандарту ППА «Сєвєр-2» належить до таких типів підводних апаратів:
підводний апарат (англ. submersible) — тип самохідного судна, що може пересуватися та маневрувати під водою (п. 3.1.1); пілотований підводний апарат (англ. manned submersible) — підводний апарат, у міцному корпусі якого перебуває одна або більше осіб, оснащений одним або кількома доступними входами з поверхні або підводними герметичними чи негерметичними входами (п. 3.1.2); автономний (неприв’язний) підводний апарат (англ. untethered submersible) — підводний апарат без кабель-троса або троса (п. 3.1.4); транспортний підводний апарат (англ. transport submersible) — пілотований підводний апарат, призначений для перевезення вантажів, обладнання або пасажирів під водою, крім екіпажу, з метою відпочинку, наукових експедицій, рятувальних чи інших операцій (п. 3.1.5);
Класифікація за глибиною занурення Робоча глибина занурення ППА «Сєвєр-2» становить 2 000 м.
У науково-технічній літературі відсутня єдина загальноприйнята класифікація пілотованих підводних апаратів (ППА) за глибиною занурення, тому різні автори використовують різні межі поділу та назви груп.
Один із поширених підходів передбачає поділ ППА за глибиною занурення на такі категорії:
апарати малих глибин — до 600 м; апарати середніх глибин — від 600 до 2 000 м; апарати великих глибин — понад 2 000 м.
За цією класифікацією ППА «Сєвєр-2» належить до підводних апаратів великих глибин.
В інших джерелах використовується подібна градація, але з іншими межами глибин:
апарати малих глибин — до 100 м; апарати середніх глибин — від 100 до 2 000 м; апарати великих глибин — понад 2 000 м.
За цією класифікацією ППА «Сєвєр-2» належить також до підводних апаратів великих глибин.
Комітет пілотованих підводних апаратів Товариства морських технологій (англ. Marine Technology Society’s Manned Underwater Vehicles Committee (MTS MUV)) використовує такий поділ за максимальною робочою глибиною занурення:
Група 1 — апарати для глибоководних океанічних досліджень, призначені для роботи в абісальній та гадальній зонах (понад 1 000 м); Група 2 — апарати середніх океанічних глибин (від 300 до 1 000 м); Група 3 — апарати прибережних океанічних глибин (до 300 м).
Відповідно до цієї класифікації ППА «Сєвєр-2» належить до Групи 1 — апаратів для глибоководних океанічних досліджень.
Історична довідка
«Сєвєр-2» З ініціативи Полярного науково-дослідного інституту рибного господарства та океанографії імені М.М. Кніповича (ПІНРО) у СРСР розпочалися роботи зі створення першого самохідного глибоководного апарата (ГА). У 1962 році директор ПІНРО звернувся до керівника громадського конструкторського бюро (ГКБ) при Ленінградському інституті «Гіпрорибфлот» О.М. Дмитрієва з проханням розробити технічне завдання на проєктування автономного населеного підводного апарата для рибогосподарських досліджень на глибинах до 2 000 метрів.
З квітня 1962 року ГКБ, на громадських засадах розпочало розробку технічного завдання на створення глибоководного апарата, який отримав назву «ГА-2000».
Апарат призначався для проведення комплексу науково-дослідних робіт із вивчення океану, зокрема:
поведінки та розподілу риб на глибинах до 2 000 м; дослідження їх вертикальних міграцій; вивчення реакцій риб на світло, шум, ультразвук та інші чинники на різних глибинах і в різний час дослідження розподілення фіто- і зоопланктону, донних риб та інших морських організмів.
Особливу увагу мали приділити дослідженню так званих ультразвукових розсіювальних шарів, спостереженню за роботою глибоководних знарядь лову, а також рельєфу дна і структури ґрунтів.
У межах проєкту також планували проводити розвідку підводних корисних копалин, зокрема залізо-марганцевих конкрецій, з метою розроблення методів їх видобутку.
Розроблення технічного завдання на проєктування апарата «ГА-2000» завершили в червні 1962 року. Після цього документ надіслали до ПІНРО, де його розглянула Науково-технічна рада (НТР) інституту. Рада рекомендувала використати це завдання як основу для створення ескізного проєкту та подала відповідні пропозиції до Міністерства рибного господарства СРСР (Мінрибгоспу).
У 1963 році Мінрибгосп доручив Ленінградському інституту «Гіпрорибфлот» — на основі технічного завдання, підготовленого громадським конструкторським бюро при цьому ж інституті — розпочати розроблення ескізного проєкту науково-дослідного глибоководного апарата, який отримав назву «Сєвєр-2».
До кінця 1964 року в інституті «Гіпрорибфлот» завершили ескізний проєкт апарата «Сєвєр-2» із розрахунковою глибиною занурення 2 000 м. Проте глибина опрацювання ескізного проєкту не дозволяла перейти до стадії технічного проєктування, а тим більше — до будівництва, без підтвердження всіх закладених у ньому технічних рішень і розрахунків з боку постачальників обладнання для комплектації ППА.
З огляду на це, у 1965 році Міністерство рибного господарства звернулося до Міністерства суднобудівної промисловості з проханням надати висновок щодо виконаного ескізного проєкту апарата «Сєвєр-2» і визначити можливість його реалізації. Відповідь Мінсудпрому була однозначною: подальшу розробку проєкту та будівництво першого радянського глибоководного апарата «Сєвєр-2» слід передати Міністерству суднобудівної промисловості, залишивши за Мінрибгоспом лише функції замовника. За спільним рішенням обох міністерств у червні 1965 року подальшу розробку проєкту, який отримав номер 1825, передали до ЦКБ-18 (Центральне конструкторське бюро №18) під наглядом інституту «Гіпрорибфлот». Замовником призначили ПІНРО.
Функції ППА були уточнені в порядку пріоритетності: вивчення поведінки та розподілу біологічних об'єктів, визначення їх чисельності і доступності для промислу; дослідження рельєфу морського дна, пошук зручних майданчиків для тралового лову, вивчення розподілення донних тварин; контроль показників гідроакустичних рибопошукових приладів і уточнення їх записів; вивчення звукорозсіювальних шарів і вимірювання швидкості поширення звуку у воді; вимірювання гідрологічних параметрів морської води; вивчення біолюмінесценції морських тварин; спостереження за роботою знарядь лову і поведінкою риб в зоні їх дії; збір проб ґрунту.
До кінця 1965 року інститут «Гіпрорибфлот» передав до ЦКБ-18 документацію ескізного проєкту апарата «Сєвєр-2». У червні 1966 року головний конструктор підводного апарата «Алвін» А. Вайн позитивно оцінив проєкт, зазначивши, що «Сєвєр-2», хоча й був ще недостатньо опрацьованим («зеленим»), є перспективним апаратом.
На початку 1966 року ЦКБ-18 було перейменовано на Ленінградське проєктно-монтажне бюро (ЛПМБ) «Рубін». Наприкінці того ж року головним конструктором проєкту 1825 було призначено Ю.К. Сапожкова. ЛПМБ «Рубін» розпочало розробку технічного проєкту на початку 1966 року, а в червні 1967 року проєкт був завершений. В липні 1967 року технічний проєкт 1825 було затверджено і бюро приступило до випуску робочої конструкторської документації для Ново-Адміралтейського заводу, якому було доручено будівництво першого дослідного глибоководного апарата «Сєвєр-2».
У 1968 році, відповідно до постанови Уряду, розпочалося будівництво апарата. Через відсутність можливості випробувати міцний корпус за допомогою зовнішнього гідравлічного тиску у великій доковій камері довелося проводити натурні випробування. У січні 1969 року корпус з установленими люком та ілюмінаторами успішно випробували зануренням на глибину 2 000 м у Чорному морі.
У квітні 1970 року ППА перевезли залізницею на приймальну базу в Севастополі для проведення заводських випробувань з борта науково-пошукового судна (НПС) «Одісей» — великого морозильного траулера, переобладнаного Херсонським суднобудівним заводом за проєктом 399Б на НПС.
1 липня 1970 року Міністерство суднобудівної промисловості передало всі роботи з проєктування населених підводних технічних засобів, які велися під керівництвом головних конструкторів Ю.К. Сапожкова та І.Б. Михайлова, з ЛПМБ «Рубін» до ЦПБ «Волна».
У грудні 1970 року дослідний «Сєвєр-2» представили міжвідомчій комісії для проведення приймально-здавальних випробувань за програмою, розробленою ЛПМБ «Рубін» і затвердженою Мінрибгоспом. Уже 24 грудня 1970 року апарат здійснив глибоководне занурення на глибину 1 000 метрів, після чого міжвідомча комісія передала ПІНРО перший вітчизняний автономний пілотований глибоководний апарат «Сєвєр-2», побудований Ново-Адміралтейським заводом за конструкторською документацією ЛПМБ «Рубін», для дослідної експлуатації.
Першим капітаном ППА «Сєвєр-2» став колишній заступник головного конструктора проєкту М. М. Діомідов, а бортінженером — колишній провідний конструктор групи Ю. Б. Тарасов. Обидва перейшли на роботу до ПІНРО.
У 1971 році в Чорному морі тривали випробування апарата, і 28 березня відбулося глибоководне занурення на глибину 2 020 метрів. Випробування супроводжувалися численними відмовами обладнання, у зв’язку з чим того ж року ухвалили рішення повернути апарат на завод-виробник для проведення модернізації та переобладнання.
У лютому 1972 року «Сєвєр-2» після дослідної експлуатації прибув на Ново-Адміралтейський завод для ремонту та модернізації. Лише у 1975 році дослідний апарат передали замовнику після завершення робіт, які виконав завод, що з 31 січня 1972 року мав нову назву — Ленінградське адміралтейське об’єднання (ЛАО).
У Мурманську «Сєвєр-2» з’явився у 1975 році, а експлуатація почалася наступного року. У 1976—1977 роках апарат використовували для інструментального обліку промислових риб у Баренцевому морі та Північній Атлантиці. Завдяки йому вчені змогли по-новому підійти до проблеми освоєння глибоководних районів, оперативно визначаючи параметри популяцій риб шляхом безпосередніх вимірювань у морських умовах.
Експлуатація ППА «Сєвєр-2» засвідчила його значну ефективність порівняно з раніше застосовуваними прив’язними гідростатами. За допомогою апарата провели оцінку іхтіофауни тупорилого макруруса, хоплостетуса, зубаток та інших видів риб Північно-Східної Атлантики. Крім того, у Баренцевому морі отримали дані про уловистість тралових знарядь лову, а також здійснили визначення запасів тріски та морського окуня.
У 1977—1978 роках «Сєвєр-2» здійснив 11 занурень на глибини до 1 000 метрів у Баренцевому морі та Північній Атлантиці для розвідки скупчень риби за допомогою акустичних станцій і пробних тралень з метою визначення уловистості тралів.
На початку 1978 року Мінрибгосп передав комплекс НПС «Одісей» — ППА «Сєвєр-2» на баланс Севастопольського експериментально-конструкторського бюро з підводних досліджень (СЕКБП). З жовтня 1978 року до 1988 року апарат узяв участь у восьми океанічних експедиціях у різні райони всіх океанів планети.
У 1988 році «Сєвєр-2» поставили на капітальний ремонт на Севастопольському морському заводі (СМЗ), а після завершення ремонту і модернізації у 1993 році пройшов випробування і був допущений до експлуатації.
У 1990 році в СРСР було випущено поштову марку із зображенням пілотованого підводного апарата «Сєвєр-2» (рос. «Север-2»).