Анна Соколов (; 9 лютого 1910 — 29 березня 2000) — американська танцюристка, хореографка й педагогиня. Піонерка сучасного танцю Мексики. Для творчості Анни Соколов характерна театральність. Протягом усієї своєї кар'єри Соколов підтримувала розвиток сучасного танцю в усьому світі, зокрема в Мексиці та Ізраїлі.
Свою кар'єру починала як головна танцюристка трупи Марти Грем. Соколов незабаром стала незалежною хореографкою, яка протягом свого життя створила кілька танцювальних компаній. Анна Соколов відома як хореографка, що створювалп постановки в різних країнах по всьому світу. Зокрема працювала з такими великими компаніями, як Batsheva Dance Company, Alvin Ailey American Dance Theatre, The Jose Limón Dance Company, Joffery Ballet і Daniel Lewis Dance Company.
Її постановки продовжують виконувати театрально-танцювальний ансамбль Sokolow у Нью-Йорку, а також танцювальний фонд Sokolow у Массачусетсі.
Раннє дитинство Анна Соколов народилася 9 лютого 1910 року в місті Гартфорді, штат Коннектикут в сім'ї єврейських іммігрантів, що виїхали з Росії. Батько, Самуіл Соколовський, скоротив своє прізвище при в'їзді до США у 1905 році. Мати Сара приїхала в США в 1907 році. Спочатку вони жили в Гартфорді.
Щоб знайти кращу роботу, вони переїхала з Гартфорду до Нью-Йорка. Дитинство Анни пройшло в Нижньому Іст-Сайді на Мангеттені. Коли батько став інвалідом через хворобу Паркінсона сім'я зіткнулася з фінансовими труднощами. Мати пішла працювати в швейній промисловості. Анна була їх третьою дитиною. Всього в сім'ї було четверо дітей: Ісадор (Isadore), Роуз (Rose), Анна, Герті (Gertie).
Навчання Малою Анна разом зі старшою сестрою Роуз почала навчатися танцям в Сестринстві (Sisterhood) при синагозі Емануеля (Emanuel) в місті Гартфорд. Її перша вчителька, Ельза Пол, була щирою шанувальницею творчості Айседори Дункан.
В 1925 році в віці 15 років Анна кинула школу та пішла з дому, щоб стати танцюристкою та побудувати танцювальну кар'єру. Фінансово вона забезпечувала себе, працюючи на фабриці.
Анна стала ученицею в аматорському театрі Neighborhood Playhouse при Генрі Стріт Сеттлмент (Henry Street Settlement). Вона почала тренуватися під керівництвом Ірен Льюїсон, Луїса Горста та Марти Грем. В школі Playhouse Анна вивчала вокал, танці та пантоміму. Бланш Талмуд, головна вчителька Соколов, мала знання про евритміку Дельсарта і Далькроза.
Зрештою Анна Соколов отримала повну стипендію в школі Playhouse і в 1928 році взяла участь у своєму першому великому виступі в театрі в постановці Ізраїль симфонії № 2 Ернеста Блоха.
Кар'єра Анна Соколов почала виступати з трупою Марти Ґрем в 1930 році. Близько 8 років вона була солісткою цього колективу. Одним із її помітних виступів із трупою була опера Массіна Весна священна (1930). Виступаючи з трупою Марти Ґрем, вона допомагала Луї Хорсту в його хореографічних заняттях.
Вже під час роботи в трупі Марти Ґрем, Анна Соколов почала займатися хореографією. В 1932 році вона почала свої сольні виступи. У 1933 році вона створила танцювальну групу Theatre Union Dance Group, яка в 1935 році була перейменована на Dance Unit.
У програмах Dance Unit ім'я Анни Соколов не виділялось, бо було бажання привернути більше уваги до колективу, а не до окремої особи. У 1936 році Соколов зробила сольний виступ в Асоціації івриту молодих чоловіків (YMHA) у Нью-Йорку. До програми були включені такі твори:Спікер (Speaker) (1935), Дивні американські похорони (Strange American Funeral) (1935), Інквізиція '36 (Inquisition '36) (1936) і Чотири маленькі предмети салону (Four Little Salon Pieces) (1936). У 1937 році четверо чоловіків вперше приєдналися до колективу у прем'єрі Уривки із військової поеми (1937). Так Соколов підкреслила рівність статей.
В 30-х роках XX століття Соколов приєдналася до руху «радикального танцю». Це надихнула її створити «Антивоєнну трилогію» (1933).
В цей період Анна Соколов не тільки виступала особисто, а й була хореографкою різних програм, які торкалися теми експлуатації робітників та зростаючої проблеми євреїв у Німеччині. Соколов черпала натхнення в профспілковому русі. В інтерв'ю 1975 року вона сказала, що профспілки були її першою аудиторією.
Взагалі Анна Соколов у своїх танцях часто зверталася до тем комунізму, соціалізму та робітничого класу. Зокрема цьому присвячені її роботи Strange American Funeral (1935) і Case No.(1937). Кілька творів цього періоду, в тому числі Антивоєнна трилогія, були покладені на музику композитором Алексом Нортом.
У 1940-х роках Анна Соколов створювала різнобічні програми, наприклад, у творі Наречена (1946) вона використовувала традиційні елементи весільних церемоній ортодоксальних євреїв. Прем'єри програм проходили у різних залах Нью-Йорка.
З 1955 по 1985 рік займався хореографією Джульярдського танцювального ансамблю Джульярдської школи. Вона створила багато відомих постанов для групи, зокрема Весна (Primavera) у 1955 році та Баллада (Ballade) у 1965 році.
У 1953 році Анна Соколов створила Ліричну сюїту (Lyric Suite), Це одна з постановок, що були найбільш схвалені публікою. Постановка поєднує сольне, дуетне та ансамблеве виконання. На музику її поклав Альбан Берг. Соколов вважала цю постановку початком нової ери у своїй хореографії. Лірична сюїта заслуговує на увагу відсутністю оповіді та оформленням у формі сюїти. Перший показ цієї сюїти у березні 1954 року спонсорувала New Dance Group.
Інший знаковий проєкт Анни Соколов — Кімнати (1955), присвячений темі самотності людини. Музика для нього написана Кеньйоном Гопкінсом. Сюжет постанови Кімнати поділен на шість розділів: Мрія, Втеча, Бажання, Паніка, Мрія та Кінець? У постанові задіяні вісім танцюристів, кожен з яких має свій стілець. Так танцюрист і стілець зображували персонажа у відокремленій кімнаті.
З 1958 по 1965 рік Анна Соколов працювала над створенням сері Опус (Opus), яка включає шість п'єс: Opus '58 (1958), Opus Jazz 1958 (1958), Opus '60 (1960), Opus '62 (1962), Opus '63 (1963) і Opus '65 (1965). Всі п'си цієї серії (а також Сеанс для шести (1958) та Сеанс для восьми (1959)) використовували однакові рухи-слова. У них був майже однаковий зміст з невеликими варіаціями.
Партитури виконавці по системі кінематографії танцю Рудольфа фон Лабана (лабанотації) також демонструють схожість, так, наприклад, використання сильних акцентів і падіння тіла та його частин на підлогу відображало виснажений, підлітковий настрій. Для супроводу цього настрою костюми в Opus були простими: трико, футболки та колготки. Деякі вистави циклу Опус проходили на голій сцені, без завіс, навпроти голих цегляних стін театру.
Наприкінці 1960-х років як символ протесту проти війни у В'єтнамі Анна Соколов використовувала джазовий стиль. Постанова Час+ (1966) — це військовий танець протесту, що складається з кількох частин. В ньому використано чіткі образи солдатів та їхній досвід війни. В кінці вистави поранені солдати намагаються встати один з одним, демонструючи великі труднощі, пов'язані з війною.
У 1970-х і 80-х роках мистецька увага Анни Соколов повернулася до творчості відомих художників, письменників і композиторів кінця 19-го і початку 20-го століть. В цей період вона створила такі танці: Магрітт (1970) — присвячений бельгійському художнику Рене Магрітт, Сцени з музики Чарльза Айвза (1971) — присвячений американському композитору Чарлзу Айвзу, Пам'ять Федеріко Гарсіа Лорка (1973) — присвячений одному із значніших діячів іспанської культури Федеріко Гарсія Лорка, Вшанування Олександра Скрябіна (1977) — присвячений російському композитору Олександру Скрябіну, По (1977) — присвячений американському письменнику Едгару По. У 1985 році остання постановка була перероблена та перейменована на Вшанування Едгара Аллана По. В1988 році з'явився танець Курт Вейль, присвячений цьому німецькому композитору До цієї теми Анна Соколов також повернулася 1997 році в одній зі своїх останніх п'єс Фріда.
Після смерті Анни Соколов в 2000 році її проєкт (The Player's Project) тривав до 2004 року. Після цього художні керівники компанії, Джим Мей і Лоррі Мей, створили окремі установи для підтримки репертуару та спадщини Анни Соколов.
Джим Мей заснував в театрально-танцювальний ансамбль Sokolow. В наші дні цей ансамбль продовжує виконувати, монтувати та реконструювати постановки Анни Соколов. Окрім творів Анни в репертуарі ансамблю є також сучасні хореографічні постановки, зроблені під керівництвом художнього керівника Саманти Герахт і спів-художніх керівників Лорен Наслунд і Елеонор Бункер.
Лоррі Мей заснувала Фонд танцю Соколов (Sokolow Dance Foundation). Цей Фонд активно ліцензує та реконструює твори Анни Соколов та пропонує унікальні освітні програми.
Робота в театрі У 1947 році Анна Соколов почала свою співпрацю з театрами Бродвея, поставивши хореографію для мюзиклу Вулична сцена. Вона була хореографкою для багатьох бродвейських постановок, у тому числі Щасливий, як Ларрі (1950) і Королівський шлях (1953).
Соколов була хореографкою під час підготовки постановки мюзиклу Волосся (1967), але залишила роботу перед першою виставою. Її внесок не був зарахований.
Анна Соколов також часто розробляла постановки для Нью-Йоркської міської опери, у тому числі вона розробила кілька постановок у сезоні 1956 року.
В 1957 році Анна Соколов поставила хореографію танців для Каліфорнійської історії на фестивалі Fiesta del Pacifico в Сан-Дієго.
Міжнародна робота Анна Соколов працювала не тільки в Нью-Йорку. Вона також відома роботою за кордоном.
У 1939 році разом з артистами своєї трупи вона приїхала до Мексики, щоб виступити в Палаці образотворчих мистецтв в Мехіко (Bellas Artes). Їх виступи отримали позитивні відгуки. Цей успіх призвів до створення групи Синій голуб (La Paloma Azul). Для них в 1940 році Сколов створила чотири роботи Ходячий пуголовок (El Renacuajo Paseador). Після від'їзду акторів її трупи до Нью-Йорка, в зв'язку з проханням Міністерства народної освіти. Соколов залишилася працювати у Мексиці. В 1940 році трупа La Paloma Azul розпалася, оскільки з'явилася танцювальна група-конкурент. Тому Соколов повернулася до Нью-Йорка, але періодично продовжувала відвідувати Мехіко.
У 1953 році Джером Роббінс умовив Анну Соколов поїхати до Ізраїлю, щоб працювати з театром танцю Inbal. Вона періодично приїжджала до Ізраїлю до 1980-х років. Її першими прем'єрами в Ізраїлі були Скарб (1962), Оповідь солдата (1954) і Сни (1961). У 1962 році вона допомогла створити Ізраїльський ліричний театр, але він проіснував недовго, в 1964 році він був розформован. Анна Соколов повернувся до Ізраїлю як запрошений хореограф Batsheva Dance Company в 1972 році.
Викладання Перших досвід викладання у Анни Соколов з'явився в Росії на початку 1930-х, коли вона там була зі своїм коханцем і музичним колегою Алексом Нортом. Там вона почала проводити заняття з техніки Грема. У 1955 році Соколов почала викладати в Джульярдському університеті. В 1958 році вона офіційно приєдналася до факультету. та до 1993 ріку викладала там методологію танцю. Соколов також працювала разом з Робертом Льюїсом викладачем у репертуарному театрі Лінкольн-центру та HB Studio. Також вона викладала хореографію в Єврейській школі мистецтв.
Акторська студія У 1947 році близький друг Анни Соколов сценарист та продюсер Еліа Казан умовив її стати одією з засновників The Actors Studio там Соколов викладала акторський рух. Заняття були засновані на техніці Марти Грем, включали роботу на підлозі та елементи балетного барре. Її постанова Кімнати (1955) з'явилася як відповідь на її досвід роботи з групами акторів-початківців. Зрештою Анна Соколов разом зі своїми учнями пілготувала невелику постановку Елмер і Ліллі. В середині 1950-х років Соколов залишила в The Actors Studio.
Репертуар Хоча більша частина робіт Анни Соколов не були зняті, деякі постановки можна побачити в танцювальному відділ Нью-Йоркської публічної бібліотеки. Нижче наведено список багатьох її хореографічних творів разом із датою прем'єри та прем'єрною компанією (якщо відомо).
Anti War Trilogy (1933) — Theatre Union Dance Group Histrionics (1933) Speaker (1935)