Юляне () — громада у Фінляндії, яка зараз є частиною Пьовтюя. Громада входила у провінцію Південно-Західна Фінляндія і як незалежна громада — до складу губернії Західна Фінляндія, а раніше — повітів Турку та Порі. До об'єднання в муніципалітеті проживало 2109 осіб, а його площа становила 364,6 км2, з них 22,66 км2 займали водоймиLäänien, maistraattien, kihlakuntien ja kuntien asukaslukutiedot suuruusjärjestyksessä 31.12.2008. Väestörekisterikeskus. Viitattu 8.1.2009.. Щільність населення становила 6,17 жителя/км2. На кінець 2022 року населення церковно-сільського поселення Юляне становило 914 осіб.
Юляне об'єднано з Пьовтюя 1 січня 2009 року.
Громада Юляне до об'єднання межувала з , , Еура, , Мюнямякі, , Оріпяя, Пьовтюя, , Турку та Вахто. Раніше сусідніми громадами також були , яка приєднана до Еури в 1970 році, , приєднана до Турку в 1973 році, і , приєднана до Мюнямякі в 1977 році. Південний край території громади спочатку був спільною межею семи громад ().
У південній частині Юляне, в Раасінкорві, розміщено стрільбище Раасі, яке використовують сили оборониHannu Tarmio, Marketta Heinonen ja Kalevi Korpela (toim.): Suomenmaa 7: maantieteellis-yhteiskunnallinen tieto- ja hakuteos, С. 485—488. Porvoo-Helsinki: WSOY, 1978. ..
Природа Юляне розташоване на вододільній місцевості. Її природне середовище визначається озером Сякюлян , що простягається на північну частину території, та річкою , яка впадає в нього з півдня. Найбільше озеро, що повністю розташоване в межах Юляне, — це джерельне озеро , , яке лежить на південний захід від Пюгяярві. У південно-західній частині Юляне, у верхів'ях річки Лаайокі, розташований , заснований 1956 року та розширений у 1983-му. Також до території Юляне поблизу Куганкуоно входить . Всередині цього парку розташоване озеро — джерело річки , яка є притокою Аурайокі. Савоярві — найбільше озеро в басейні річки Аурайокі. У тій же місцевості на територію Юляне заходить і джерельне озеро — витік річки .
Історія
Юляне було заселене ще в доісторичний час і в цьому сенсі пов'язане зі стародавнім заселенням регіонів Еура та . У 1954 році на землях Ванганкартано в Юляне, на березі річки Юлянеедйокі, було виявлено так зване поселення Анівегмаа. Під час археологічних розкопок на цьому місці виявили 83 могили, найстаріша з яких датується епохою вікінгів — приблизно VII століттям. Більшість поховань відноситься до IX—X століть.
До XIX століття Юляне разом з Оріпяа входило до складу церковного приходу Пьовтюя як капеланство. Капела Юляне вперше згадується в документах 1432 року, хоча церква там існувала й раніше. За церковними переказами, святий Генрік відвідував ці місця, а джерело Генріка, що поблизу Ліетса, отримало свою назву завдяки його візиту. Через розташування Юляне на кордоні регіонів, воно церковно належало до Варсінайс-Суомі, а адміністративно — до чверті Нижньої Сатакунти та губернії .
У Юляне розташовувались три великі маєтки: Ванганкартано, Уусікартано та Тоурула. Ванганкартано (раніше Юлянекартано) належав, зокрема, родинам Дьякн, Флемінг, , Лібекер та . У 1809 році більшу частину орендованих земель було відокремлено від Юлянекартано, а новоутворена частина отримала назву Уусікартано. Уусікартано та Турула в XIX столітті належали родині Сальберг, представники якої стали відомими натуралістами. Господар у 1892 році об'єднав Ванханкартано, яке придбав, з уже належним йому Уусікартано. У 1910 році держава викупила близько 5 500 гектарів землі з Уусікартано для . На цій території створено 126 нових самостійних господарств — одне з найбільших добровільних земельних розподілів того часу у Фінляндії. Після завершення Другої світової війни до Юляне було переселено біженців із Mitä Missä Milloin, Kansalaisen vuosikirja 1951, С. 127. Гельсінки: Отава, 1950..
Професор у 1840-х роках збудував маєток на південно-західному березі Пюгяярві, назвавши його . У його саду на той час росло понад 1 200 плодових дерев. На початку ХХ століття маєток придбала організація і відкрила там заклад для лікування алкоголізму. У 1943 році Гувітус перейшов у власність держави, після чого там діяв дівочий будинок Юляне.
Юляне, Оріпяя та Пьовтюя отримали власне муніципальне управління у 1869 році. Самостійною парафією Юляне стало у 1879 році, а Оріпяя — у 1903-му.
Транспорт Основними транспортними шляхами Юляне є між Ліето та Еурою, а також , що веде на південний схід до Лоймаа та на північний захід до в Еурі. веде з Юляне до Пьовтюя, а — до Мюнямякі.
Події та пам'ятки
У Юляне працює створений навесні 2002 року Природничий центр Юляне (), в якому діє постійна виставка, присвячена природі. При центрі також є пішохідна стежка з геологічними навчальними таблицями та оглядова вежа.
Серед Юляне займає важливе місце на національному рівні. У проведеній у 2009 році інвентаризації до таких об'єктів було віднесено церковний пагорб Юляне та парафіяльний будинок, а також з навколишнім сільськогосподарським ландшафтом.
Наступного тижня після святкування (середина літа) в Юляне відзначається тиждень Юляне (), також відомий як «Юляненські веселощі» (). Під час цього тижня проводяться різноманітні громадські заходи. Традицію фінських у Юляне представляє танцмайданчик (). Щороку влітку тут відбувається танцювальний табір , який протягом десяти днів збирає тисячі учасників з усієї країни.
Краєзнавчий музей Юляне () — це музей просто неба, який складається з кількох будівель. Вважається одним з найкращих музеїв Фінляндії. Влітку в музеї проводяться різні заходи, наприклад, виставка ремісників та п'єси. Поряд з музеєм є традиційний сад.
Культура
Мова Мова, якою розмовляють в регіоні Юляне, заснована на діалекті нагір'я Турку, який належить до групи . Характерною рисою юлянського діалекту є загальна в приголосних p,t,k,s після короткого першого складу.
Їжа У 1980-х роках , житній хліб і Юляне рінкіля, виготовлені з , були названі основними стравами ЮлянеKolmonen, Jaakko 1988. Kotomaamme ruoka-aitta: Suomen, Karjalan ja Petsamon pitäjäruoat, С. 32. Helsinki: Patakolmonen Ky..
Примітки
Посилання
Природничий центр Юляне