Київські погроми 1919 року - серія антиєврейських погромів у різних місцях Києва, здійснених військами Білої Добровольчої армії. Серія подій стосується наступних районів:

Сквира, 23 червня 1919 року: погром, під час якого 45 євреїв було вбито, багато хто був важко поранений, а 35 єврейських жінок зґвалтовано армійськими повстанцями. Юстінград, серпень 1919 року: погром у штетлі, під час якого було вбито невизначену кількість єврейських чоловіків і зґвалтовано єврейських жінок. Іванківський район, 18-20 жовтня 1919 року. Під час погрому, здійсненого козацькими та добровольчими військами, 14 євреїв було вбито, 9 поранено, а 15 єврейських жінок і дівчат зґвалтовано підрозділами під командуванням Струка за три дні.

Реакція політичних сил Лідери Білої армії видавали накази, що засуджували погроми, але вони залишалися поза увагою через поширений антисемітизм. Ленін виступив проти погромів у березні, а в червні більшовики виділили певні кошти для жертв погромів. Однак події мало висвітлювалися в більшовицькій пресі.

Ескалація ворожих настроїв Київські погроми 1919 року стали першою з багатьох подібних подій. Загалом у той час по всій Україні відбулося 1 326 погромів, під час яких було вбито від 30 000 до 70 000 євреїв. Погроми відзначалися надзвичайною жорстокістю та брутальністю. Тисячі жінок були зґвалтовані. Сотні штетлів були пограбовані, а єврейські квартали перетворені на руїни. За деякими оцінками, загалом під час погромів 1918-1921 років півмільйона євреїв залишилися без даху над головою.

З них 53,7% були скоєні військами Петлюри, решта - військами Білої добровольчої армії (17%), більшовицької Червоної армії (2,3%) або місцевими бандами. Ці оцінки включають смерті від хвороб і голоду, спричинених масовими вбивствами. За останніми оцінками, що ґрунтуються на нових російських документах, відсоток вбитих Білою Добровольчою армією є набагато вищим, до 50%".

Передумови та причини Київські погроми 1919 року - це масові грабежі, зґвалтування та вбивства, спрямовані, головним чином, проти магазинів, фабрик, будинків євреїв. Україна мала найбільшу концентрацію євреїв у Росії (частина російської організованої смуги осілості) на той час, а також була ареною найзапеклішої та найтривалішої боротьби між євреями та не-євреями. Це важливо, оскільки, згідно з дослідженнями, існує позитивна кореляція в широкому масштабі між кількістю євреїв у певному місці та підвищеною ймовірністю погромів, і вони стають більш вірогідними, коли довготривале підпорядкування та субординація соціальних груп є предметом суперечки.

Київські погроми 1919 року не були першими у своєму роді в Україні, і інші випадки насильства відбувалися і здійснювалися проти євреїв у Києві та його околицях у 1880-х роках: Київський погром (1881) і в першому десятилітті 20-го століття Київський погром (1905). Зрештою, напруга від цих подій ніколи не вщухала, вона лежала просто під поверхнею і могла розглядатися як причина подальшого насильства. Однак єврейські масові вбивства в Україні в 1919 році, що охопили всю країну, не можна порівнювати з цими попередніми погромами через їхню суть і масштаби. Київські погроми 1919 року були найкривавішими і найбільш нетиповими з погромів в Україні, що відбувалися після падіння імперського режиму і в умовах запеклої боротьби, де насильство будь-якого роду було практично нестримним.

Підживлюване антисемітизмом і пропагандою проти євреїв, масове вбивство євреїв у Києві в 1919 році було, по суті, методом політичної війни.

Царський режим намагався "відвернути увагу соціально і політично незадоволених мас в інший бік, бік найменшого опору". По суті, це був спосіб перенаправити народне невдоволення від уряду на видиму групу меншин. Вони робили це, підбурюючи нижчі класи проти євреїв, які були в основному беззахисними, і які, на їхню думку, були відповідальними за страждання народу в цілому. Євреїв зображували як експлуататорів народу, як п'явок суспільства, які висмоктують кров робітника і позбавляють його щедрот його економічної діяльності.

Іншою причиною київських погромів 1919 року були економічні труднощі і зміни в міському середовищі. Економічні труднощі та політична боротьба, як правило, збільшували ймовірність погромів, і це, безумовно, стосувалося України, яка перебувала у стані конфлікту та перехідного періоду під час Визвольної війни за незалежність України та після її відокремлення від Росії. Стрес від змін у міському середовищі також створював сприятливий ґрунт для насильства проти євреїв, а такі стреси, як імміграція, причому не лише євреїв з інших частин імперії, але й чужинців загалом, робили погроми можливими

Примітки

Джерела