Склерофітні чагарники Галапагоських островів (ідентифікатор WWF: NT0307) — неотропічний екорегіон пустель і склерофітних чагарників, розташований на Галапагоських островах в Тихому океані.
Географія Екорегіон склерофітних чагарників Галапагоських островів охоплює Галапагоські острови, розташовані в Тихому океані приблизно за 960 км на захід від Південної Америки. Адміністративно Галапагоський архіпелаг є частиною Еквадору. Він складається зі 128 островів, зокрема з 13 великих островів площею понад 10 км², 19 островів площею понад 1 км², 42 острівців площею менше 1 км² та кількох десятків невеликих скель. Найбільшим островом архіпелагу є Ісабела площею 4588 км², на якій розташована найвища вершина регіону — вулкан Вулф заввишки 1707 м. Загальна площа суходолу на Галапагосах становить 8032 км².
Галапагоські острови мають вулканічне походження. Вони утворилися внаслідок діяльності гарячої точки. Східні острови, як правило, є більш старшими, і утворилися від 3 до 6 мільйонів років тому, тоді як молоді острови на заході архіпелагу утворилися менше 1 мільйона років тому. З геологічної точки зору основу Галапагоських островів складають базальти та інші вулканічні породи, такі як пемза, вулканічний попіл та туф. Вулканічна активність в регіоні триває. На островах зустрічаються численні кратерні озера, лавові поля, лавові труби, фумароли та сірчані джерела. Ґрунти, як правило, молоді та тонкі.
Чотири острови — Ісабела, Санта-Крус, Сан-Кристобаль та Флореана — мають постійне населення, а на острові Бальтра є військова база. Загалом на Галапагоських островах проживає близько 33 000 людей. Обмежуючим фактором для людей в регіоні є наявність прісної води. Лише на Сан-Кристобалі є постійні водойми, а на Санта-Крусі і Флореані є сезонні джерела. На всіх населених островах є солонуваті водойми.
Клімат На більшій частині Галапагоських островів переважає саванний клімат (Aw за класифікацією кліматів Кеппена), напівпустельний клімат (BSh за класифікацією Кеппена) або пустельний клімат (BWh за класифікацією Кеппена). На клімат регіону впливають океанічні течії, які зміщуються протягом року.
З травня по грудень в регіоні триває сухий або туманний сезон, який є результатом впливу прохолодної Перуанської течії або Течії Гумбольдта. Він характеризується зниженням температури та кількості опадів. У цю пору року, особливо у високогір'ях, часто трапляються сильні тумани та мряка, відомі як . Серпень, як правило, є найхолоднішим та найсухішим місяцем на Галапагосах: температура в цей час опускається до 18 °C, а опадів випадає лише 5 мм.
З грудня по травень в регіоні триває спекотний та вологий сезон. Він є результатом впливу теплої Панамської течії, яка зміщується у цей час південніше. Березень, як правило, є найтеплішим та найвологішим місцем в регіоні: температура в цей час підіймається до 30 °C, а опадів випадає близько 80 мм.
Температура та кількість опадів на Галапагоських островах залежать від висоти над рівнем моря, внаслідок чого на високих островах спостерігається велике різноманіття мікрокліматів. Зі збільшенням висоти на кожні 100 м температура в середньому опускається на 0,9 °C, а кількість опадів збільшується. В середньому, на Галапагоських островах на рівні моря середньорічна кількість становить 356 мм, а на висоті 2000 м над рівнем моря — приблизно 1092 мм.
Підйом холодних глибинних вод на поверхню, спричинений Перуанською течією, збагачує навколишні води великою кількістю поживних речовин. Це призводить до збільшення кількості планктону, який є основою харчового ланцюга у морі навколо Галапагосів. Цей процес порушується приблизно кожні сім років через появу Ель-Ніньйо, який призводить до збільшення температури води та до зменшення біологічної продуктивності. У цей період птахи, плазуни та ссавці, життя яких залежить від океану, дуже страждають, у той час як популяції наземних тварин і рослин збільшуються як результат різкого підвищення кількості опадів. Підйом холодних глибинних водних мас (апвелінг) особливо важливий для галапагоських пінгвінів та бакланів. У роки Ель-Ніньо багато з цих птахів взагалі не розмножуються, однак у сприятливі роки вони можуть мати більше ніж одне пташеня.
Флора На більшій частині Галапагоського архіпелагу переважає напівпустельна рослинність — склерофітні луки, чагарники та сухі тропічні ліси. У високогір'ях деяких островів, де температури більш низькі, а опадів випадає більше, поширені вологі ліси та чагарники, а на найвищих гірських вершинах — гірські луки.
У захищених прибережних затоках і лагунах Галапагоських островів зустрічаються мангрові зарості. Їх основу складають червоні мангри (Rhizophora mangle), чорні мангри (Avicennia germinans), (Laguncularia racemosa) та (Conocarpus erectus).
У вузькій смузі прибережних низовин поширені невисокі чагарники та трави, стійкі до посухи та солоних бризок. Серед чагарників, поширених у приморській зоні, слід відзначити (Cryptocarpus pyriformis) та (Tricerma octogonum), а серед трав'янистих рослин — (Ipomoea pes-caprae) та (Sesuvium portulacastrum), які широко поширені в тропічних районах по всьому світу, а також ендемічний (Sesuvium edmonstonei). Ці рослини виконують важливу екологічну роль, стабілізуючи корінням прибережні дюни.
Посушлива зона розташована за смугою прибережних низовин і простягається на висоту до 200 м над рівнем моря або вище. Вона займає більшу частину Галапагоського архіпелагу. У цій зоні зростають дерева, кущі, кактуси та трави, пристосовані до посушливих умов. Серед дерев, поширених у посушливій зоні Галапагосів, слід відзначити або пало-санто (Bursera graveolens) та (Pisonia floribunda), а також ендемічних (Psidium oligospermum) та (Bursera malacophylla), які зустрічаються лише на островах , Бальтра та . Серед поширених у цій зоні кактусів слід відзначити кілька ендемічних видів опунцій (Opuntia spp.), зокрема (Opuntia echios) та (Opuntia helleri), а також ендемічних (Jasminocereus spp.) та (Brachycereus nesioticus). Серед невисоких чагарників, поширених у посушливій зоні, слід відзначити (Castela galapageia) та різні види ендемічних (Lecocarpus spp.), а серед трав'янистих рослин — (Passiflora foetida), (Solanum galapagense) та кілька ендемічних видів (Tiquilia spp.) та молочаю (Euphorbia spp.).
На великих гористих островах на висоті від 200 до 300 м над рівнем моря спостерігається перехідна зона між посушливою та вологою зонами. На низьких висотах перехідної зони зростають галапагоські пізонії (Pisonia floribunda) та галапагоські гуаяви (Psidium oligospermum), а ближче до вологої зони — галапагоські гуаяви (Psidium oligospermum) та різні види (Scalesia spp.).
Волога зона на Галапагоських островах охоплює гірські райони, розташовані на висоті понад 300 м над рівнем моря. Тут випадає більше опадів. ніж у низинах, а під час сухого сезону туман гаруа зменшує втрату вологи рослинами через випаровування та забезпечує деяку кількість води за рахунок конденсації. На висоті від 300 до 500 м над рівнем моря поширені ліси, у яких переважають різні види скалезій (Scalesia spp.), які виростають від 5 до 15 м заввишки. Цей ендемічний рід включає понад 20 видів, поширених на різних гористих островах архіпелагу. На висоті від 500 до 600 м над рівнем моря поширені зарості невисоких (Zanthoxylum fagara), а на висоті від 600 до 700 м над рівнем моря — чагарники (Miconia robinsoniana). На островах Санта-Крус та Сан-Кристобаль ці чагарники виростають до 3-4 м заввишки.
На найвищих гірських вершинах Галапагосів, які підіймаються на висоту понад 900 м над рівнем моря, поширені високогірні луки, відомі в регіоні як пампа. Тут зустрічаються різноманітні трави, папороті та мохи, а також 11 видів орхідей, зокрема ендемічні , , та . Також ендеміком галапагоської пампи є (Cyathea weatherbyana), яка росте серед лавових труб та серед різноманітних тектонічних тріщин і ущелин.
Загалом на архіпелазі зустрічається близько 500 видів судинних рослин, зокрема 90 видів папоротей. Близько 180 видів судинних рослин є ендеміками екорегіону. Фактична кількість видів рослин, поширених в регіоні, постійно піддається сумніву через молодий геологічний вік архіпелагу. Багато рослин, здається, знаходяться в процесі еволюції, що ускладнює їх таксономічну класифікацію для ботаніків.
Фауна Галапагоський архіпелаг є домом для багатьох ендемічних видів плазунів, птахів, ссавців, наземних равликів та комах. Через геологічну молодість та значну ізольованість екорегіону видове різноманіття фауни тут є відносно низьким, однак рівень ендемізму на Галапагосах є одним з найвищих у світі. Більшість тварин, що зустрічаються тут, є ендеміками, що незвично навіть для найбільш фауністично різноманітних екорегіонів. Рівень ендемізму ще більш підвищується, якщо брати до уваги підвиди. Більшість ендеміків на Галапагосах представлені принаймні кількома підвидами, кожен з яких розвинув специфічну адаптацію до окремого острова.
Орнітофауна Галапагосів нараховує близько 100 видів птахів, з яких третина є ендеміками. На прибережних скелях та пляжах архіпелагу зустрічається 19 видів морських птахів, які гніздяться, відпочивають і виховують пташенят на островах, однак покладаються на навколишнє море як на джерело їжі. Характерним ендемічним морським птахом, поширеним на Галапагосах, є галапагоський пінгвін (Spheniscus mendiculus) — єдиний вид пінгвінів, який зустрічається в районі екватора і гніздиться в тропіках. 90 % популяції галапагоських пінгвінів (Spheniscus mendiculus) зосереджено на найзахідніших островах архіпелагу — Фернандіні та Ісабелі, повз яких проходить холодна . Окрім пінгвінів, на Галапагоських островах зустрічаються ще чотири види ендемічних морських птахів: галапагоські буревісники (Puffinus subalaris), галапагоські тайфунники (Pterodroma phaeopygia), нелітаючі галапагоські баклани (Phalacrocorax harrisi) та рідкісні темні мартини (Leucophaeus fuliginosus), популяція яких становить лише близько 1000 особин.
Майже ендемічними представниками екорегіону є галапагоські альбатроси (Phoebastria irrorata). Ці птахи переважно гніздяться на острові Еспаньйола, однак невеликі популяції гніздяться на острові та на невеликому острові біля узбережжя Еквадору. Під час негніздового періоду галапагоські альбатроси, як і галапагоські тайфунники і буревісники, широко зустрічаються у водах Тихого океану біля узбережжя Америки. Також майже ендемічними представниками екорегіону є галапагоські мартини (Creagrus furcatus), які окрім Галапагосів, гніздяться лише на невеликому пустельному острові Мальпело, галапагоські качурки (Hydrobates tethys) та насканські сули (Sula granti). Серед інших морських птахів, поширених на Галапагоських островах, слід відзначити океанників Еліота (Oceanites gracilis), червонодзьобих фаетонів (Phaethon aethereus), блакитноногих сул (Sula nebouxii), червононогих сул (Sula sula), бурих крячків (Anous stolidus), строкатих крячків (Onychoprion fuscatus), тихоокеанських фрегатів (Fregata minor) та карибських фрегатів (Fregata magnificens), більшість з яких представлені ендемічними підвидами.
Багато морських птахів, поширених в регіоні, залежать від течій Кромвеля та Гумбольдта, які знижують температуру приповерхневих шарів води та підвищують морську продуктивність. Прибережні та коловодні птахи також користуються багатством прибережних вод. Серед них слід відзначити ендемічну галапагоську чаплю (Butorides sundevalli), яка має темне забарвлення, що дозволяє їй маскуватися серед темних лавових скель у , а також ендемічні підвиди білощокого шилохвоста Anas bahamensis galapagensis, червоного фламінго Phoenicopterus ruber glyphorhynchus, чорногорлого квака Nyctanassa violacea pauper, північної чаплі Ardea herodias cognata, бурого пелікана Pelecanus occidentalis urinator та американського кулика-сороки Haematopus palliatus galapagensis. Ендемічні галапагоські погоничі (Laterallus spilonota) зустрічаються на високогірних луках та у водно-болотних угіддях архіпелагу.