Шульга́н-Таш, повна офіційна назва Держа́вний приро́дний біосфе́рний запові́дник «Шульга́н-Таш» () — біосферний заповідник, розташований у Республіці Башкортостан (Росія). Заснований 16 січня 1986 року. Площа охоронюваної території становить 22 531 га. Первинно заповідник створений задля збереження генофонду і оселищ бурзянської дикої бджоли, згодом до його задач увійшла також охорона природного і культурного середовища Капової печери, всесвітньовідомої палеолітічними наскельними розписами.
Флора заповідника налічує судинних рослин 874 види, мохів — 233, лишайників — 264, водоростей і ціанобактерій — 206, грибів — 404; фауна включає ссавців 61 вид, птахів — 204, плазунів — 6, земноводних — 5, риб — 29, комах — 2000, павуків — 160. Загалом 118 видів рослин на теренах заповідника належать до рідкісних, реліктових та ендемічних, 14 рослинних таксонів включені до Червоної книги Росії, 32 — до Червоної книги Башкортостану. З тварин 56 видів занесено до Червоної книги Башкортостану, 31 — до Червоної книги Росії і 22 — до Червоного списку Міжнародного союзу охорони природиРеестр особо охраняемых природных территорий Республики Башкортостан / отв. ред. А. А. Мулдашев. — Уфа: Издательский центр «МедиаПринт», 2010. — С. 413..
Заповідник Шульган-Таш є одним з найвідоміших об'єктів туризму в Башкортостані.
Історія До XVIII століття на теренах сучасного заповідника Шульган-Таш не було постійного населення. В місцевих лісах зрідка проводили вибіркове вирубування задля заготівлі деревного вугілля, яке йшло на потреби Вознесенівського міделиварного заводу. Крім того, тут часто полювали на ведмедя, вовка, лося, сарну, рись, глушця, заготовляли хутро бобра, куниці, норки. До 1922 року тут з'явилося лише два присілка, кілька хуторів і стійбищ кочових скотарів. Галузями систематичної господарської діяльності були заготівля сіна (площа сіножатей складала 414 га) і збирання меду. Саме остання галузь і спричинилася до заповідання цієї місцевості.
Башкортостан є місцем існування особливої популяції медоносних бджіл, яку називають бурзянською (башкирською). З-поміж інших бджіл вона вирізняється працьовитістю і високою якістю меду, тому здавна цей регіон був знаним осередком бджільництва. У Башкортостані воно набуло оригінальних рис, зокрема тут було дуже розвинуте бортництво. Колонізація регіону росіянами у XVIII столітті з наступним стрімким розвитком промисловості та пасічництва створили загрозу як для природного середовища бурзянської дикої бджоли, так і для етнічних традицій башкир. Вже у середині XX століття башкирська бджола зазнала нищівної метисації з іншими породами, які розводили не у бортях, а у звичайних вуликах. Єдина дика популяція цих корисних комах потребувала негайного порятунку, тому задля її охорони 1958 року створили Прибільський філіал Башкирського заповідникаЗаповедники СССР: в 11 т. / под ред. В. Е. Соколова, Е. Е. Сыроечковского. — М.: Мысль, 1989. — Т. Заповедники европейской части РСФСР. — С. 234—263. . Свою назву він отримав за місцем розташування — уздовж річки Білої.
У складі Башкирського заповідника Прибільський філіал проіснував до 16 січня 1986 року. Його початкова площа дорівнювала 26 967 га, 1962 року її зменшили до 22 531 га і з того часу вона залишалась незмінною. Відразу після заповідання на Прибільській ділянці сталася визначна подія: 1959 року науковий працівник заповідника Олександр Рюмін відвідав розташовану в цій місцевості Капову печеру, у ній він знайшов доти не знані наскельні малюнки, датовані добою палеоліту. Це відкриття стало археологічною сенсацією світового масштабу, внаслідок чого Капову печеру почали відвідувати як численні науковці, так і звичайні туристи. Таким чином разом із дикими бджолами печера перетворилась на ще один важливий об'єкт охорони, а заповідне значення Прибільської ділянки зросло. Це стало підставою для того, щоб виділити її в окрему природоохоронну установу. За назву для нового заповідника обрали назву розташованого в його межах гірського масиву Шульган-Таш, яка одночасно є і башкирською назвою самої Капової печери.
Надалі задля дієвішої охорони природного середовища бурзянської бджоли та її кормової бази виникла необхідність ввести охоронний режим на прилеглих до заповідника теренах. В 2012 році заповідник Шульган-Таш, розташовані поруч заказник «Алтин Солок», Ікцький заказник, природний парк «Мурадимовська ущелина» та національний парк «Башкирія» об'єднали в біосферний резерват «Башкирський Урал». Резерват працює за програмою ЮНЕСКО «Людина і біосфера», експерти цієї організації визнали загальноєвропейське значення місцевих теренів, наразі ведеться підготовка щодо включення заповідника Шульган-Таш до Списку світової спадщини ЮНЕСКО в номінації «Культурний ландшафт».
Клімат
Заповідник Шульган-Таш знаходиться в атлантико-континентальній кліматичній області помірного поясу. Його клімат почасти пом'якшують відкритість південно-західним вітрам і наближеність досить великої річки Білої. Середньорічна температура повітря коливається в межах від +1 °C до +2,9 °C, в найсуворіші роки знижаючись до -0,8 °C. Найхолодніший місяць — січень, чия середня температура складає -16 °C (середня температура лютого -15 °C). Середня температура найтеплішого місяця, липня, дорівнює +16 °C. Найнижча температура, зареєстрована за всю історію спостережень, у заповіднику Шульган-Таш склала -46 °C, абсолютний максимум становив +38 °C. Середньорічна кількість опадів сягає 550 мм, найбільша їхня кількість припадає на вересень, найменша — на березень. Особливості рельєфу обумовлюють нерівномірну висоту снігового покриву, найбільша становила 1,5—2 мН. Рундквист, О. Задорина «Шульганташ» / Урал. Иллюстрированная краеведческая энциклопедия. — Издательство «Квист», 2013.. Протягом року в заповіднику переважає безвітряна погода.
Географія та гідрологія Заповідник Шульган-Таш знаходиться у Республіці Башкортостан, що лежить у межах Росії. Адміністративно він належить до Бурзянського району. Найближче місто, Мелеуз, розташоване західніше його території. Поблизу кордонів заповідника є лише нечисленні присілки із погано розвиненою дорожньою інфраструктурою. Адміністрація установи розташована в присілку Іргізли. На північному сході до заповідника прилягає територія заказника «Алтин Солок», на південному заході він межує із теренами національного парку «Башкирія».
З точки зору фізичної географії заповідник Шульган-Таш охоплює західні передгір'я Південного Уралу. Його терени цілком лежать у межах низькогорного ландшафтного району, найвищою точкою заповідника є гора Аккашка заввишки 706 м. Рельєф охоронюваної території грядово-хребтово-увалистий (переважають денудаційні форми), пересічений глибокими та звивистими річковими долинами. Над ними здіймаються невисокі хребти зі скелястими вершинами та крутими схилами 600—700 м заввишки. Цим місцинам притаманні різкі перепади висот, скелясті урвища, особливо добре виражені в долинах річок Білої, Кужі, Нугуша, де їхня глибина сягає 100—150 м. Також для території заповідника Шульган-Таш характерні карстові явища, тому у скелях часто можна побачити печери, ниші, а в землі подекуди трапляються карстові провали. Власне масив Шульган-Таш є безлісим денудаційним виступом, майже позбавленим ґрунтового і пухкого елювіального покриву. Саме в ньому і знаходиться найвідоміша печера заповідника — Капова. Ця спелеосистема має три рівні, загальну довжину ходів понад 3000 м і об'єм 105 000 м³. Її вхід, за велетенські розміри названий Порталом, має завширшки 38—48 м, а заввишки 18—21 мСоколов Ю. В. Капова пещера // Башкирская энциклопедия: в 7 т. — Уфа: ГАУН РБ «Башкирская энциклопедия».Н. Рундквист, О. Задорина Шульганташ / Урал. Иллюстрированная краеведческая энциклопедия. — Издательство «Квист», 2013.. Капова печера багата натічними утвореннями, взимку у ній з'являються льодові сталагміти. Цікава печера Ташкелят, як в минулому була верхнім ярусом Капової. Ще одна печера з привабливими натічними утвореннями Кульюрт-Тамак (печера Космонавтів) розташована кілометром нижче за течією Білої.
Територія заповідника Шульган-Таш цілком лежить у межах водозбірного басейну Білої. Гідрологічна мережа його теренів порівняно із сусіднім Більсько-Нугуським межиріччям виділяється значною густиною потоків. Головними водними артеріями заповідника є річки Біла, Вадраш, Кужа і Нугуш. Біла окреслює південний кордон охоронюваної території. В межах заповідника вона являє собою мальовничу стрічку, що звивається між лісистими ущелинами та час від часу натикається на білі скелі заввишки 50—70 м. Ширина річки на цій ділянці становить близько 200 м. Її долина то розширюється до кількох кілометрів, то звужується до сотні метрів. Води Білої в межа заповідника відзначаються надзвичайною чистотою і високою насиченістю киснем, оскільки тут вона вбирає тільки гірські потоки, що протікають незайманою місциною. Головна притока Білої — Нугуш. Ця річка окреслює північно-західний кордон заповідника. Вона чиста, порожиста, тече вузькими, часто похмурими ущелинами, порослими густим хвойним лісом. Нугуш вбирає в себе річки Кужа і Вадраш, великі струмки Зігаїн, Асибар, Ариктай та багато дрібніших. Живлення цих потоків переважно снігове, їм притаманні маловодні зимова та літня межень, незначний підйом рівня восени та висока повінь під час водопілля.
Окремого опису заслуговує річка Шульган, що тече карстовою ділянкою. Вона бере свій початок у Каповій печері (тут вона називається Підземний Шульган). З озера біля входу в печеру вода витікає потоком завширшки 3 м, за сотню метрів частина її уходить під землю через карстові понори, а решта падає з уступу. Навесні, коли понори не встигають вбирати в себе надлишок води, у цьому місці утворюється водоспад. Ще один потужніший водоспад знаходиться нижче за течією біля печери Кульюрт-Тамак. За 4 км від Капової печери Шульган цілком уходить під землю. Над підземною ділянкою його річища сформувалась суха долина, в якій знаходиться кілька дрібних, але глибоких карстових озер. Усі вони зв'язані з Шульганом і дуже мальовничі.
Геологія та ґрунти
Ландшафти заповідника Шульган-Таш сформувалися під впливом тих же природноісторичних процесів, які сформували Південний Урал в цілому. В палеогені ці терени являли собою невисоку горбисту рівнину, оточену мілководними морями, вкриту тропічними і субтропічними лісами, сухими рідколіссями і пустелями. В другій половині третинного періоду спекотний клімат змінився на вологий і помірний, а тропічні ліси замінили широколистяні. В них зростали типові деревні породи помірного поясу, включно із такими, що в сучасній Євразії вже не трапляються: дуб, секвоя, бук, каштан, платан, граб, дрібнолистяні дерева. Наприкінці третинного періоду ця територія зазнала впливу інтенсивного гороутворення, одночасно з яким відбулося похолодання. Внаслідок цього на місці сучасного Шульган-Таша з'явилися хвойні породи і ландшафти перетворилися на березово-модриновий лісостеп. Лише на окремих ділянках, захищених від впливу холодних вітрів, збереглися реліктові широколистяні гаї. Після відступу льодовика саме з цих рефугіумів почали знову розселятися широколистяні дерева, однак вони не змогли дощенту витіснити залишки лісостепової рослинності. Сухий та теплий клімат голоцену сприяв появі тут степів. Таким чином у сучасній історії ландшафти заповідника Шульган-Таш являють собою суміш реліктової рослинності: широколистяних лісів третинного періоду, березових та хвойних гаїв плейстоцену та типових степів голоцену.
У заповіднику Шульган-Таш переважають осадові породи, які легко руйнуються: сланці, пісковики і вапняки. Усі вони мають дуже давній, палеозойський, вік, датуються періодом від сілуру до карбону. Вапняки гірського масиву Шульган-Таш утворилися в різний час: нижній ярус складений темно-сірими вапняками з прошарками чорних сажуватих глин, верхній ярус складають сірі та білі масивні вапняки кам'яновугільного періоду. Їхні пласти поставлені круто, зім'яті у зморшки та розбиті тріщинами розломів. Ці викривлення і розриви добре видно на скелях долини Білої, в ущелині річки Каран та на стінах Капової печери.