Бернард Льюїс, FBA (; 31 травня 1916 — 19 травня 2018) — британсько-американський історик, спеціаліст зі сходознавства. Він також був відомий як громадський інтелектуал і політичний оглядач. Льюїс був почесним професором близькосхідних досліджень Клівленда Е. Доджа в Принстонському університеті. Льюїс спеціалізувався на історії ісламу та взаємодії між ісламом і Заходом.
Під час Другої світової війни Льюїс служив солдатом британської армії в Королівському бронетанковому корпусі та розвідувальному корпусі, а потім був відряджений до Міністерства закордонних справ. Після війни він повернувся до Школи східних і африканських досліджень Лондонського університету і був призначений на нову кафедру історії Близького та Середнього Сходу.
У 2007 році Льюїса назвали «провідним інтерпретатором Близького Сходу на Заході». Інші стверджують, що підхід Льюїса є есенціалістським і узагальнюючим для мусульманського світу, а також його схильність повторювати гіпотези, які були спростовані більш пізніми дослідженнями. На політичному рівні недоброзичливці Льюїса кажуть, що він відродив образ культурної неповноцінності ісламу та підкреслив небезпеку джихаду. За його порадами часто зверталися неоконсервативні політики, в тому числі співробітники адміністрація Джорджу Буша. Його активна підтримка війни в Іраку та неоконсервативних ідеалів відтоді потрапили під пильну увагу.
Льюїс був відомий своїми публічними дебатами з Едвардом Саїдом, який назвав Льюїса апологетом сіонізму та орієнталістом, який «принижує» арабів, спотворює іслам і просуває західний імперіалізм, на що Льюїс відповів, що орієнталізм є однією з граней гуманізму, і що Саїд політизує цю тему.
Льюїс також був відомий тим, що заперечував геноцид вірмен. Його аргумент про відсутність доказів навмисного геноциду, здійсненого Османською імперією проти вірменського народу, відкидається іншими істориками. Він стверджував, що масові вбивства були результатом взаємної боротьби між двома націоналістичними рухами, і цю точку зору було розкритиковано як «аісторичну».
Сім'я та особисте життя Бернард Льюїс народився 31 травня 1916 року в родині британських євреїв середнього класу, Гаррі Льюїса та колишньої Джейн Леві, у Сток-Ньюінгтоні, Лондон. Він зацікавився мовами та історією під час підготовки до бар-міцви. У 1947 році він одружився з Рут Хелен Оппенгейм, з якою мав доньку та сина. Їхній шлюб було розірвано у 1974 році. 1982 року Льюїс став натуралізованим громадянином Сполучених Штатів.
Академічна кар'єра У 1936 році Льюїс закінчив Школу сходознавства (тепер Школа східних і африканських досліджень, SOAS) Лондонського університету, здобувши ступінь бакалавра історії з особливим акцентом до Близького та Середнього Сходу. Через три роки він здобув ступінь доктора філософії, також у SOAS, спеціалізуючись на історії ісламу. Льюїс також вивчав право, пройшовши частину шляху до того, щоб стати соліситором, але повернувся до вивчення історії Близького Сходу. Він вступив до аспірантури Паризького університету, де навчався у сходознавця Луї Массіньйона та отримав «Диплом семітських досліджень» («Diplôme des Études Sémitiques») у 1937 році. Він повернувся до SOAS у 1938 році як асистент викладача ісламської історії.
Під час Другої світової війни Льюїс служив у британській армії в Королівському бронетанковому корпусі та капралом у розвідувальному корпусі в 1940—1941 роках, після чого був відряджений до Міністерства закордонних справ. Після війни він повернувся до SOAS, де працював наступні 25 років. У 1949 році, у віці 33 років, він був призначений на нову кафедру історії Близького та Середнього Сходу. У 1963 році Льюїс став стипендіатом Британської академії.
У 1974 році, у віці 57 років, Льюїс погодився на спільну посаду в Принстонському університеті та Інституті перспективних досліджень, також розташованому в Принстоні, Нью-Джерсі. Умови його призначення були такими, що Льюїс викладав лише один семестр на рік, і, бувши вільним від адміністративних обов'язків, він міг приділяти більше часу дослідженням, ніж раніше. Отже, прибуття Льюїса до Принстона ознаменувало початок найбільш плідного періоду в його науковій кар'єрі, під час якого він опублікував численні книги та статті, засновані на раніше накопичених матеріалах. Після завершення роботи в Принстоні в 1986 році Льюїс працював у Корнелльському університеті до 1990 року.
У 1966 році Льюїс був одним із засновників наукового товариства, Асоціації вивчення Близького Сходу Північної Америки (MESA), але у 2007 році він вийшов з неї та заснував Асоціацію з вивчення Близького Сходу та Африки (ASMEA), щоб кинути виклик MESA, в якій, як зазначає New York Sun, «домінують академіки, які критично ставляться до Ізраїлю і до ролі Америки на Близькому Сході».
У 1990 році Національний фонд гуманітарних наук обрав Льюїса для читання лекції Джефферсона, найвищої нагороди федерального уряду США за досягнення в галузі гуманітарних наук. Його лекція під назвою «Західна цивілізація: погляд зі Сходу» була переглянута та передрукована в The Atlantic Monthly під назвою «Коріння мусульманської люті». Його у 2007 році, прочитана в Американському інституті підприємництва, була опублікована під назвою «Європа та іслам».
Дослідження Вплив Льюїса виходить за межі академічних кіл і поширюється на широку громадськість. Він розпочав свою наукову кар'єру з вивчення середньовічної арабської, особливо сирійської, історії. Його перша стаття, присвячена професійним гільдіям середньовічного ісламу, близько тридцяти років вважалася найавторитетнішою працею на цю тему. Однак після створення держави Ізраїль у 1948 році вченим єврейського походження ставало дедалі важче проводити архівні та польові дослідження в арабських країнах, де їх підозрювали у шпигунстві. Тому Льюїс зосередився на вивчення Османської імперії, продовжуючи досліджувати арабську історію через османські архіви які лише нещодавно були відкриті для західних дослідників. Серія статей, які Льюїс опублікував протягом наступних кількох років, зробила революцію в історії Близького Сходу, давши широку картину ісламського суспільства, включаючи його уряд, економіку та демографію.
Льюїс стверджував, що Близький Схід наразі є відсталим, і його занепад був значною мірою спричинений як культурою, так і релігією, на відміну від постколоніалістичної точки зору, яка розглядає проблеми регіону як економічну та політичну відсталість, головним чином, через європейську колонізацію XIX століття. У своїй праці 1982 року «Мусульманське відкриття Європи» Льюїс стверджує, що мусульманські суспільства не могли йти в ногу із Заходом і що «успіхи хрестоносців значною мірою були зумовлені слабкістю мусульман». Крім того, він припускає, що вже в XI столітті ісламські суспільства занепадали, головним чином через внутрішні проблеми, такі як «культурна зарозумілість», яка була перешкодою для творчих запозичень, а не зовнішній тиск, як хрестові походи.
Після радянських та арабських спроб делегітимізувати Ізраїль як расистську країну Льюїс написав дослідження про антисемітизм, семітів і антисемітів (1986). В інших роботах він стверджував, що гнів арабів проти Ізраїлю непропорційний іншим трагедіям або несправедливостям у мусульманському світі, таким як радянське вторгнення в Афганістан і контроль над землями з мусульманською більшістю в Центральній Азії, кровопролитні та руйнівні бої під час повстання в Хамі в Сирії (1982), громадянська війна в Алжирі (1992–1998) та ірано-іракська війна (1980–1988).
Окрім своїх наукових праць, Льюїс написав кілька впливових книг, доступних широкому загалу: «Араби в історії» (1950), «Близький Схід і Захід» (1964) та «Близький Схід» (1995). Після терактів 11 вересня 2001 року інтерес до творчості Льюїса різко зріс, особливо до його есе 1990 року «Коріння мусульманського гніву». Три його книги були опубліковані після 11 вересня: "Що пішло не так?" (написана до терактів), в якій досліджуються причини несприйняття (а подекуди й відвертої ворожості) модернізації в мусульманському світі; "Криза ісламу" та "Іслам: релігія та народ".
Абрахам Удович описав його як «безумовно, найвидатнішого та найшанованішого історика арабського світу, ісламського світу, Близького Сходу і не тільки».
Історик Колумбійського університету Річард Булліє сказав, що Бернард Льюїс «дивився зверхньо на сучасних арабів» і припустив, що він вважає їх «гідними лише тією мірою, якою вони йдуть західним шляхом». Едвард Саїд назвав його апологетом сіонізму та сходознавцем, який «принижує» арабів.
Геноцид вірмен У перших двох виданнях книги Льюїса «Поява сучасної Туреччини» (1961 і 1968) геноцид вірмен описується як «жахливий голокост 1915 року, коли загинуло півтора мільйона вірмен». У пізніших виданнях цей текст змінено на «жахливу різанину 1915 року, коли, за оцінками, загинуло понад мільйон вірмен, а також невідома кількість турків». У цьому уривку Льюїс стверджує, що смерті були результатом боротьби за одну й ту саму землю між двома конкуруючими націоналістичними рухами.
Зміна Льюїсом текстуального опису геноциду вірмен і підписання ним петиції проти резолюції Конгресу викликали суперечки серед деяких вірменських істориків і журналістів, які припустили, що Льюїс вдається до історичного негативізму для задоволення власних політичних і особистих інтересів.
Льюїс назвав ярлик «геноцид» «вірменською версією цієї історії» в інтерв'ю газеті Le Monde в листопаді 1993 року, за що він зіткнувся з цивільним процесом у французькому суді відповідно до Закону про геноцид (). Обвинувачення не відбулося, оскільки суд вирішив, що закон не поширюється на події до Другої світової війни. У цивільному процесі 1995 року, порушеному 1995 року трьома вірменами, які пережили геноцид, французький суд виніс Льюїсу осуд за його висловлювання згідно зі статтею 1382 Цивільного кодексу та оштрафував його на один франк, а також постановив опублікувати рішення суду в газеті Le Monde за рахунок Льюїса. Суд постановив, що хоча Льюїс має право на свої погляди, їх висловлювання завдає шкоди третій стороні, і що «лише приховавши елементи, які суперечать його тезі, відповідач зміг заявити про відсутність „серйозних доказів“ геноциду вірмен». Три інші судові справи проти Бернара Льюїса зазнали невдачі в паризькому суді, в тому числі одна, подана Вірменським національним комітетом Франції, і дві, подані Жаком Тремолле де Вільєром.
Погляди Льюїса на геноцид вірмен були розкритиковані низкою істориків та соціологів, серед них Ален Фінкелькраут, Ів Тернон, Річард Г. Ованесян, Роберт Мелсон і П'єр Відаль-Наке.
Льюїс не заперечував, що мала місце велика кількість вбивств, але він заперечував, що вони були цілеспрямованою політикою , і тому їх не слід класифікувати як геноцид. У 2002 році він аргументував свою позицію заперечення:
Стівен Зунес, Ізраель Чарні, Девід Б. МакдональдIdentity Politics in the Age of Genocide: The Holocaust and Historical Representation, By David B. MacDonald, Routledge, 2008, , p. 121 і Вірменський національний комітет Америки назвали Льюїса «заперечувачем геноциду». Ізраїльський історик припустив, що «авторитет Льюїса слугував піднесеним прикриттям для турецької національної кампанії із заплутування академічних досліджень про геноцид вірмен». Ізраель Чарнііписав, що «уявна вченість Льюїса … про те, що вірмени становили загрозу для турків як бунтівна сила, яка разом із росіянами загрожувала Османській імперії, і наполягання на тому, що проводилася тільки політика депортацій, ледь приховують той факт, що організовані депортації являли собою систематичні масові вбивства». Чарні порівнює «логічні структури», які використовує Льюїс у своєму запереченні геноциду, з тими, які використовував Ернст Нольте у своєму запереченні Голокосту. Льюїс також помилково припускав, що вірмени мали у своєму розпорядженні військові та поліцейські сили, до яких вони могли б звернутися, коли насправді вони не мали таких сил взагалі.
Погляди та вплив на сучасну політику