Зофія Соколовська, в чернецтві сестра Катажина (22 квітня 1896, Грусятичі — 24 січня 1924, Ляски) — польська скульпторка, францисканка, співпрацювала з Розою Чацькою (матір'ю Єлизаветою) в Інституті для сліпих у Лясках.

Життєпис

Дитинство Зофія була другою з п’яти дочок Войцеха Соколовського та Стефанії, до шлюбу Баґнєвської. Її батьки були власниками маєтку в Бєйковській Волі (район Ґруєць). Народилася вона в селі Грусятиче, де її батько на той час орендував маєток, проте більшу частину дитинства провела саме в Бєйковській Волі. У родинному домі панувала атмосфера поваги до патріотичних традицій, підтримки демократичних ідей, вільнодумства та антиклерикалізму (nie mylić z Sokołowska Zofia (1883–1956?), ekonomistka ).

До 10 років Зофія дорослішала переважно під впливом матері — мудрої та доброї жінки, яка, попри численні хатні обов’язки та роботу з працівниками маєтку (зокрема доглядала хворих, навчала дітей польської мови), знаходила час для улюбленого заняття — живопису. Своїм прикладом вона прищепила дочкам безкомпромісну чесність.

Батько, випускник сільськогосподарської школи в Пулавах, успадкував занедбаний поміщицький маєток, але завдяки своїм знанням та зусиллям підняв господарство на високий рівень. Він був послідовником раціоналізму та прихильником демократичних соціальних ідей. У господарстві піклувався про працівників: будував для них цегляні будинки з садами, забезпечував догляд за літніми людьми та непрацездатними, що було незвичним для того часу.

Щасливе дитинство Зофії перервала хвороба матері (туберкульоз), часті поїздки на лікування та її смерть у 1907 році. Після цього батько намагався самостійно давати раду з вихованням дочок — вони з теплотою згадували спільні прогулянки, уроки верхової їзди, фехтування, купання в річці Пілиця, а також розмови про ботаніку, геологію та космологію.

Сестри Соколовські з великою ніжністю згадували також час, проведений у маєтку своїх бабусі й дідуся Баґнєвських у Бжезьці (на іншому березі річки Пілиці). Особливо їм запам’яталася лісова галявина, де квітли іриси. Її дід називав це місце своїм садом і вважав його гарнішим за сад дружини. Його ставлення до природи було безкорисливим і глибоко емоційним. Зофія рано взяла на себе виховні обов’язки щодо молодших сестер. Один із випадків, що його згадують у родині: коли десятирічна Зофія, почувши аргумент сестри "більшість так думає", відповіла після короткої паузи: «Правда — це не завжди думка більшості».

Навчання у школі

Невдовзі дві старші сестри Соколовські стали ученицями знаної семикласної приватної жіночої школи на вулиці Вєйській у Варшаві, яку очолювали Ядвіга Ковальчуківна і Ядвіга Явурківна. «Панна Ядвіга» дотримувалася ідеалів варшавського позитивізму, особливо принципів взаємної поваги між послідовниками різних релігій і атеїстами. Особистий приклад засновниць школи та їхні контакти з такими постатями, як Ян Мауерсбергер, відіграли важливу роль у формуванні християнського світогляду учениць. Шкільними подругами Зофії стали пізніші черниці з Лясок: Тереза Ланді (випускниця 1911 року, згодом домашня вчителька молодших сестер Соколовських) та Зофія Штейнберг — її найближча подруга. Тереза Ланді згодом згадувала:

«Якщо я маю назвати те, що вважаю найвидатнішою рисою нашої Школи, без вагань скажу: це атмосфера правди. Дівчата Ядвіги так любили правду й вірили в її силу, що навколо них виникало майже магнетичне поле істини. […] Ця атмосфера викликала солідарність, відповідальність — не тільки за себе, але й за всю спільноту».

Зофію пам’ятали як сумну, мовчазну, серйозну, стриману у вияві доброзичливості. Вважали її суворою, навіть непохитною. В її біографії, написаній Марією Богданською та сестрою Катажиною (Зофією Штайнберг), читаємо:

«У шкільні роки для Зосі найважливішим був пошук Істини. Вона шукала болісно, не знаходила — і страждала. Відчула єдність та унікальність Істини, одночасно — багатовимірність наших шляхів до неї. Вона висловила це під час свого навернення до християнства, порівнюючи Всесвіт або Бога з багатогранною фігурою, яку ми можемо зрозуміти тільки зсередини».

1913 року Зофія Соколовська перервала навчання через ранні прояви туберкульозу та виїхала на лікування до Закопаного, де перебувала до початку 1914 року .

Молодь – ASP, Франек та «Кілько» о. Корнілович

Зофія Соколовська перебувала в Закопаному кілька місяців на рубежі 1913/1914 років. Вона відвідувала студію Яна Рембовського, який написав її портрет і став другом її родини. 1915 року Зофія закінчила школу-інтернат у Радомі, склавши випускні іспити, й повернулася до Варшави. Того ж року вона почала навчання у Вільному польському університеті (відвідуючи, зокрема, лекції Вінцентія Трояновського з історії мистецтва) та у скульптурній майстерні Генрика Куни. 1916 року вона стала студенткою Школи образотворчих мистецтв, де навчалася у класі скульптури Едварда Віттіга. Вважалася однією з найталановитіших студенток. У школі вона подружилася з Францішеком Тенцером — талановитим скульптором єврейського походження. Їхнє оточення вважало їх зарученими. У біографії Зофії Соколовської, опублікованій у книзі «Людзе Ласек», написано : «Вирішальним у її житті стала дружба з Францішеком Тенцером — надзвичайно чутливою й духовною особистістю. Їх об'єднувало прагнення до Абсолютної Істини».

Сильний вплив на Соколовську справила також Зофія Ланді, колишня старшокласниця з Вейської школи, філософиня, яка навчалася в Сорбонні, а після повернення до Польщі працювала домашньою вчителькою в родині Соколовських. Через неї Зофія познайомилася з о. Владиславом Корніловичем — філософом, катехитом і душпастирем. Вони вели довгі розмови про філософію Бергсона, Бжозовського та Євангеліє, які спричинили релігійне навернення Зофії Ланді у 1917 році. Це навернення стало каталізатором духовного прориву Зофії Соколовської, її сестер і Францішека Тенцера — всі вони прийняли хрещення . Разом із кількома друзями вони утворили так зване «Кілько» — неформальну групу варшавської інтелігенції (католиків, неофітів, атеїстів), яка під проводом о. Корніловича обговорювала теми культури, філософії та віри.

Під час останніх місяців польсько-більшовицької війни Зофія Соколовська разом з о. Корніловичем (тоді військовим капеланом) та друзями підготувала так звані «навчальні ліхтарі» для солдатів на українському фронті.

У 1921–1922 роках вона жила в Бєйковській Волі, доглядаючи хвору сестру. Разом із Тенцером вони розмірковували про можливості «апостольства через мистецтво», зокрема про заснування сільської школи скульптури. Цим планам не судилося здійснитися.

1922 року, на останньому році навчання, вони обидва зробили радикальний вибір: Францішек вступив до Конгрегації редемптористів у Кракові, а Зофія — до згромадження францисканок-слуг Хреста. Її рішення, ймовірно, було пов’язане зі знайомством з опікуною незрячих дітей матір’ю Єлизаветою (Рожею Чацькою), засновницею Лясок. Після цієї зустрічі Зофія сказала: «У мене є мама».

Вона вирішила піти на жертву. У грудні вона написала у своєму щоденнику: «Дякую Тобі, Боже, за те, що дав мені стільки світла й сили, аби розірвати два найміцніші зв’язки зі світом, які потрібно було залишити Тобі: мистецтво й дружбу з Франком. Наше прощання було прекрасним. Лише в Господі Ісусі люблячі душі можуть так прощатися — як вітання, відкладене до вічності».

Фрагмент її поезії-молитви був надрукований 1934 року як девіз першого випуску журналу Verbum. У ньому містяться рядки, що передають дух християнського персоналізму, а також її ставлення до страждання, Хреста й мистецтва. «Господи, якщо така Твоя воля, то використай мене як інструмент Твого мистецтва. Нехай мене в цьому мистецтві буде якомога менше, а Тебе — якомога більше. Нехай воно буде простим, не блискучим, але правдивим…»

Смерть 8 серпня 1923 року Зофія Соколовська розпочала новіціят у згромадженні францисканок-слуг Хреста, що діяло в закладі для сліпих у Лясках, який тоді створювала мати Єлизавета (Роза Чацька). Її духовними провідниками залишались о. Владислав Корнілович та сама Чацька, які бачили у Зофії майбутню духовну лідерку громади. Однак уже через кілька місяців стан здоров’я різко погіршився — вона захворіла на гострий туберкульозний перитоніт і була госпіталізована до лікарні «Омега». Зофія прийняла страждання як жертву заради Бабеків (так ласкаво називали сліпих дітей у Лясках). Померла 24 січня 1924 року в 27 років, не доживши до чернечих обітів.

Через два місяці, 23 березня 1924 року, помер і Францішек Тенцер. Його смерть сколихнула варшавське мистецьке та інтелектуальне середовище. Частина громадськості звинуватила о. Корніловича у розпалюванні «містичного ентузіазму» серед найчутливішої молоді, що змусило його тимчасово припинити духовне керівництво групою «Кілько».

Зофія Соколовська похована на скромному лісовому цвинтарі в Ласках, o książce

У реколекційному будинку Інституту для сліпих досі зберігаються її роботи:

Бронзова скульптура Діви Марії з Немовлям Голова Христа (частина незавершеного розп’яття) Медальйон із зображенням Богородиці Гіпсова чаша.

Примітки