Сергій Михайлович Гессен (, місто Батум, тепер Батумі, Грузія — розстріляний , місто Мінськ, тепер Республіка Білорусь) — радянський діяч, журналіст, відповідальний редактор журналу «Крокодил», член Секретаріату ЦК КП(б) Білорусії. Відповідальний секретар Комуністичного інтернаціоналу молоді (КІМу), член Президії Виконкому Комінтерну (1924—1925). Член Бюро ЦК КП(б) Білорусії з 8 травня 1925 до 27 липня 1926 року.
Життєпис Походив із купецької родини, батько працював банківським службовцем.
У травні 1916 року закінчив реальне училище в Петрограді.
Член РСДРП(б) з січня 1916 року.
З 1916 до лютого 1917 року навчався на історико-філологічному факультеті Петроградського університету, звідки був виключений.
За участь у революційній роботі був заарештований в серпні 1916 року, звільнений із в'язниці в жовтні 1916 року. Знову заарештований в лютому 1917 року, вийшов на волю після Лютневої революції, 27 лютого 1917 року.
З березня 1917 року працював у лікарняній касі Петроградського металевого заводу
У березні — жовтні 1917 року — член бюро Нарвсько-Петергофського районного комітету РСДРП(б).
У 1917 році двічі був заарештований на короткий термін.
Учасник жовтневого перевороту 1917 року в Петрограді.
У листопаді 1917 — березні 1918 року — секретар Нарвського районного комітету РСДРП(б) міста Петрограда.
У березні 1918 — червні 1919 року — член Бюро Петроградського міського комітету РКП(б).
У червні 1919 — лютому 1920 року — начальник політичного відділу 7-ї армії РСЧА. Брав участь в обороні Петрограда від військ генерала Юденича.
У 1920 році — начальник Петроградського відділення Головного політичного управління Народного комісаріату шляхів сполучення РРФСР.
У лютому — березні 1920 року — завідувач військового відділу Петроградського міського комітету РКП(б).
У 1920 — жовтні 1921 року — голова Петроградського бюро Спілки транспортних робітників.
У березні 1921 року був учасником придушення Кронштадтського повстання.
У квітні — жовтні 1921 року — відповідальний організатор Нарвського районного комітету РКП(б) міста Петрограда.
У грудні 1921 — квітні 1922 року — відповідальний редактор газети «Коммуна» в місті Самарі.
З травня 1922 року — член редакційної колегії, відповідальний редактор «Рабочей газеты» в Москві.
У 1922 — січні 1923 року — відповідальний редактор журналу «Крокодил».
У лютому 1923 — червні 1924 року — завідувач агітаційно-пропагандистського відділу Уральського обласного комітету РКП(б) та, одночасно, відповідальний редактор газети «Уральский рабочий» у місті Свердловську.
У 1924—1926 роках — активний прихильник «лівої опозиції» у ВКП(б).
18 липня 1924 — лютий 1925 року — відповідальний секретар Комуністичного Інтернаціоналу Молоді (КІМу).
Одночасно з серпня 1924 до лютого 1925 року — член Президії Виконавчого комітету Комуністичного Інтернаціоналу.
У березні 1925 — 27 липня 1926 року — завідувач агітаційно-пропагандистського відділу ЦК КП(б) Білорусії.
8 травня 1926 — 27 липня 1926 року — член Секретаріату ЦК КП(б) Білорусії.
У липні — жовтні 1926 року — редактор Державного видавництва Білоруської СРР.
З жовтня до грудня 1926 року перебував у розпорядженні ЦК ВКП(б).
У грудні 1926 — 1927 року — заступник прокурора Тамбовської губернії.
У 1927 році — прокурор Тамбовської губернії.
18 грудня 1927 року виключений із ВКП(б). 22 червня 1928 року відновлений в членах партії.
У лютому 1928 — березні 1929 року — голова соціально-культурного сектору, член президії Державної планової комісії при РНК Дагестанської АРСР.
З січня 1930 року працював у місті Смоленську завідувачем сільськогосподарського сектору Західної обласної планової комісії.
До вересня 1930 року — голова Західної обласної планової комісії.
з жовтня 1930 року — завідувач економічної кафедри Смоленського комуністичного університету.
У 1932—1933 роках — заступник голови Західної обласної планової комісії.
У 1933—1934 роках — уповноважений Наркомату важкої промисловості СРСР по Західній області (в місті Смоленську).
Після вбивства Кірова 9 грудня 1934 року заарештований за обвинуваченням у «підпільній антирадянській діяльності», виключений із ВКП(б). Етапований до Москви. 16 січня 1935 року засуджений Військовою колегією Верховного Суду СРСР до шести років позбавлення волі у справі т.зв. «Московського центру». Відбував термін покарання у Верхньоуральському політичному ізоляторі.
7 грудня 1936 року вдруге заарештований за звинуваченням у «контрреволюційній терористичної діяльності». Етапований до Москви, потім до Мінська. 30 жовтня 1937 року виїзною сесією Військової колегії Верховного Суду СРСР у Мінськ засуджений до страти, розстріляний того ж дня та похований на спецоб'єкті НКВС Білоруської РСР «Куропати» біля Мінська.
Посмертно реабілітований Військовою колегією Верховного Суду СРСР 11 жовтня 1958 року.
Примітки
Джерела Гессен Сергей Михайлович Скоркин К. В. Обречены проиграть (власть и оппозиция 1922—1934). Москва, VividArt, 2011