Генріх Мартенс (, нар. 1956 року, Донецьк, Українська РСР) — представник культури російських німців. Мартенс є засновником і головою Міжнародної спілки німецької культури, головою Федеральної національно-культурної автономії російських німців, а також засновником та видавцем «Московської німецької газети».

Життєпис Генріх Мартенс народився у 1956 році в місті Донецьк у родині, що походила від російських менонітів. У 1974 році закінчив середню школу і до 1981 року працював, зокрема, у науково-дослідному відділі технічних засобів навчання Донецького державного університету. У 1986 році Мартенс закінчив Донецький політехнічний інститут за спеціальністю «гірничий інженер» і до 1991 року працював у вугільній промисловості Радянського Союзу. У наступні роки Генріх Мартенс активно працював у сфері національної політики в Росії, а також на міжнародному рівні, переважно культурними інтересами російських німців. Він одружений з Ольгою Мартенс і до 2022 року проживав у Москві, після чого подружжя емігрувало до Німеччини.

Діяльність на користь німців у Росії У 1989 році Мартенс заснував Донецьке обласне товариство радянських німців «Відродження» (нім. Wiedergeburt), а в 1991 році — Міжнародну спілку німецької культури, головою якої він є донині.

З 1991 року Генріх Мартенс організував численні всеросійські та міжрегіональні культурні фестивалі, а також освітні та мовні проєкти, які фінансували переважно органи влади Російської Федерації. З 1992 року Мартенс є членом «Міжурядової німецько-російської комісії з проблем російських німців». У середині 1990-х років Мартенс ініціював створення Молодіжного об'єднання російських німців (нім. Jugendring der Russlanddeutschen), міжрегіональної громадської організації в Росії.

У 1997—1998 роках Генріх Мартенс організував відновлення видання газети «Московської німецької газети», видавцем якої він є дотепер. Крім того, Мартенс заснував російсько-німецьке видавництво «МСНК-Прес» (нім. IVDK-Press) та дитячий журнал Шрумдірум (нім. Schrumdirum), який водночас використовується як підручник німецької мови для дітей.

Мартенс з 2004 року є учасником засідань німецько-російського форуму Петербурзький діалог, з 2005 року є членом робочої групи Комітету у справах національностей Державної Думи, а у 2007 році був нагороджений почесною грамотою Міністерства регіонального розвитку Російської Федерації за внесок у розвиток міжнаціональних відносин у Російській Федерації.

Генріх Мартенс був довіреною особою російського президента Володимира Путіна на президентських виборах 2018 року.

В інтерв'ю телеканалу OstWest у липні 2022 року Ольга Мартенс повідомила, що Міжнародна спілка німецької культури виступила з публічною заявою проти агресивної війни Росії проти України, яка доступна на сайті Stiftung Verbundenheit mit den Deutschen im Ausland. За даними експертів, опубліковані на зовнішніх ресурсах заяви Міжнародної спілки німецької культури не дозволяють однозначно встановити, хто їх підписав, що ускладнює перевірку. Крім того, заява була опублікована на зовнішньому ресурсі, що посилює сумніви щодо її автентичності.

Критика та суперечки

У кількох ЗМІ обговорювалася роль Генріха Мартенса та очолюваних ним організацій у контексті політики Російської Федерації щодо російських німців.

Після анексії Криму Росією у 2014 році делегація Федеральної національної культурної автономії російських німців відвідала півострів. За повідомленнями ЗМІ, Мартенс висловив розуміння позиції Росії та говорив про можливе «відновлення історичної справедливості» для депортованих німців. Критики зазначають, що така риторика могла використовуватися для легітимізації анексії Криму та виправдання дій Кремля через мобілізацію російсько-німецької діаспори.

Журналістські аналізи також показали, що заснована Мартенсом «Московська німецька газета» часто відтворює наративи російської влади щодо війни в Україні та відносин із Заходом, формуючи у читачів позитивний образ війни та офіційної політики Кремля.

Медіа повідомляють, що проєкти Мартенса, включно з MDZ, культурними фестивалями та освітніми програмами, фінансувалися як з російських державних та приватних джерел, так і з німецьких. Частина публікацій оцінюється як інструмент пропаганди на підтримку політики Кремля.

Крім того, повідомляється, що Мартенс внесений до української бази «Миротворець», а також до списку «6000 Новального», у яких фіксуються особи, яким приписується діяльність на користь російських державних структур.

Ці публікації та діяльність Мартенса явно суперечать заявленій антивоєнній позиції: після початку повномасштабної війни в Україні Мартенс продовжував відкрито закликати до співпраці з державними російськими інституціями. Критики розцінюють це як підтримку агресивної політики Росії, легітимізацію війни та формування позитивного образу російської агресії.

Примітки

Посилання Біографія на rusdeutsch.eu (рос.)