Оре (Åremål: [^oːɾ], , )Forsåker, Anna-Lena (1999). Åremålet. c. 199 — в , що входить до складу комуни Оре, у західній частині лена Ємтланд. Оре є церковним центром , але, попри назву, не є комуни — цю функцію виконує Єрпен, розташований за 25 км на схід від Оре. Станом на 2010 рік постійне населення селища становило 1 417 осіб (до того, як Статистичне управління Швеції у 2015 році включило , і у межі цієї ж міської агломерації).

Оре є найбільшим гірськолижним і альпійським курортом у Швеції, з розвиненим і національною ареною для альпійських видів спорту. Тут проводились три чемпіонати світу (єдині в історії Швеції) та понад 100 етапів Кубка світу. Курорт має одну з найрозвиненіших і найбільших індустрій туризму в країні.

Оре та долина Оредален були місцем проходу та важливою точкою зустрічей ще з середньовіччя: спочатку для європейських паломників, які прямували до або з Норвегії, а згодом — для так званих «повітряних гостей», літніх туристів. Розвиток регіону особливо активізувався після відкриття залізниці у 1882 році. Спочатку місцеві жителі використовували її для транспортування сільськогосподарської продукції — тоді як став провідним курортом Ємтланду до середини 1890-х років — поки впливова Крістіна Ганссон не збудувала перший готель в ОреLoock, Johan (2009). Förändringarnas Åre: kulturhistorisk landskapsanalys av riksintresset Åredalen. Östersund: Natur och kultur i Jämtlands län. Libris 11694106. .. Приблизно через десять років гість-лижник, інженер , ініціював проєкт, що мав на меті перетворити сільське Оре на «шведський Давос».

У 1970-х роках () інвестував сотні мільйонів крон у розвиток зимового туризму в горах Ємтланду, особливо в Оре. У 2012 році Оре обрано одним з п'яти туристичних напрямків для розподілу 60 мільйонів крон від (), з метою створення сталих туристичних напрямків і зміцнення їхнього становища на міжнародному ринку . З-поміж 40 претендентів відібрані: Оре, Віммербю, Кіруна, Стокгольмський архіпелаг і Богуслен. Альпійські чемпіонати світу також сприяли розвитку селища, зокрема через появу комплексу з торговою галереєю та відкриття напередодні чемпіонату світу 2007 року. Додатково, розвиток культури маунтенбайку (гірських велосипедів) сприяв як зростанню літнього туризму, так і збільшенню кількости нових мешканців у регіоні.

На початку 2020-х років місцеві жителі та бізнеси зіштовхнулись з викликами, спричиненими пандемією COVID-19 і повенями внаслідок .

Назва Оре Назва «Оре» має кілька можливих тлумачень. Одна з версій полягає в тому, що вона є формою родового відмінка від слова («річка»), тобто має стосунок до сучасних водойм або (річка Оре або озеро Оре) .

Згідно зі Шведським словником топонімів (), назва (у 1344 році згадується як ) ймовірно походить від давньоскандинавського слова , що означає «вістря» або «пік», і належить до форми вершини гори Mats Wahlberg, red (2003). Svenskt ortnamnslexikon. Uppsala: Institutet för språk och folkminnen. Libris 8998039. ISBN 91-7229-020-X. У назва Оре вимовляється як , із характерним для діалекту апокопуванням (усіченням закінчень) у поєднанні з подвійною тональною акцентуацією. До появи залізничного селища, назва «Оре» стосувалася лише всієї парафії Оре.

Існує також думка, що слово «Оре» має давнє саамське походження. Найдавніші письмові згадки про саамів у західному Ємтланді датуються серединою XVII століття. Саами в цій місцевості були переселенцями, які займалися, зокрема, оленярством, рибальством і лісовими промислами. Комуна Оре є адміністративним округом для південносаамської мови, що зумовлює її офіційну назву саамською — . В регіоні проживає близько сотні з приблизно 20 000 саамів у Швеції .

Історія та розвиток

Від паломницького шляху до залізниці Тисячі паломників з усієї Європи зупинялися біля під час своєї подорожі до гробниці святого Олафа у катедральному соборі Нідароса в середньовічні часи. Церква, що датується приблизно 1160 роком, була зведена селянами парафії Оре, які, починаючи з пізнього залізного віку (про що свідчить низка курганів у долині), оселилися тут у зв'язку з формуванням сільськогосподарських угідь в Оредалені, що стало можливим завдяки середньовічному кліматичному оптимуму. До цього, у добу вікінгів, існували тісні зв'язки між населенням норвезького Тренделага та мешканцями навколо озера Стуршен(поблизу сучасного Естерсунда), і один із ключових маршрутів того часу пролягав саме через долину Оре. Святий норвезький король-вікінг Олаф Гаральдссон зупинявся в Оредалені під час свого походу 1030 року, прямуючи на захід, щоб повернути собі владу. Він загинув у , після чого християнство остаточно закріпилось у Норвегії. Дерев'яна скульптура у церкві, що зображає святого Олафа, ймовірно створена у XIV столітті, а в 1719 році втрачена королівська корона на ній замінена на каролінський трикутний капелюх молодим пораненим солдатом із Оре, який того ж року пережив катастрофічний похід армії Армфельта.

У 1645 році Ємтланд перейшов під контроль Швеції, і в період «ери свободи» після століть воєн у Скандинавії населення регіону Оре почало значно зростати. Водночас Оре став місцем інтересу для ботаніків і перших туристів-дослідників. У XIX столітті до Оре почали прибувати так звані «повітряні гості» з новоіндустріалізованих міст — заради оздоровлення і вдихання свіжого гірського повітря. На той час у селищі не існувало жодних готелів чи організованої туристичної інфраструктури — відвідувачі зупинялися в місцевих жителів, які таким чином отримували додатковий прибуток. Згодом центрально розташовані села Мервікен (біля церкви) і Тоттен (нинішній район Тотт з готелем Tott Hotell) перетворилися на два найбільших поселення лінійного типу в долині ОреLoock, Johan (2009). Förändringarnas Åre: kulturhistorisk landskapsanalys av riksintresset Åredalen. Östersund: Natur och kultur i Jämtlands län. Libris 11694106. . Процитовано 19 листопада 2014. До цього часу назви Тоттен, Мервікен і Лієн стосувалися трьох окремих сіл, які разом складалися з семи гірських господарств, церкви та крамниці. Деякі старовинні хутори (та хліви) села Тоттен збереглися донині й тепер використовуються як дачі, поряд із сучаснішими будівлями.

У 1835 році через регіон прокладено так звану , яка вела далі до Норвегії. У 1857 році створено транспортну компанію, що протягом кількох років координувала дорожні й водні перевезення через Ємтланд із заходу на схід. Коли планувалося будівництво залізничної лінії зі сходу на захід — від Тронгейма через Ємтланд до Ботнічної затоки — держава спочатку мала намір прокласти маршрут північніше Орескутана, аби залізниця проходила повз мідну шахту в . Проте депутат із Мервікена активно лобіював проведення лінії через Оре, як зрештою і зроблено. Коли 21 червня 1882 року король Оскар II урочисто відкрив залізницю () у , це кардинально змінило умови розвитку туризму в Оре. Місцеві жителі почали будувати готелі та котеджі для туристів. На той час туризм був переважно літнім — головним чином пішохідні прогулянки та риболовля. Стежка з зіркоподібним маршрутом на Мервіксгуммельн та Орескутан прокладена у 1878 році і є найстарішим позначеним пішим маршрутом у Оре. У той час як значна частина населення Швеції потерпала від неврожаїв і бідности, що спричинило масову еміграцію до Північної Америки, залізниця дала додатковий поштовх для розвитку місцевого сільського господарства й підвищення стандартів будівництва у селі.

Від ємтландського селянського села до міжнародного туристичного центру

У 1895 році завершено будівництво першого справжнього готелю в Оре — (нині ), за ініціативи переселенки зі Сконе Крістіни Ганссон, яка раніше працювала в Естерсунді. Станційний начальник Альбін Веттергрен у 1888 році звів залізничний ресторан, який у 1897 році розширено і перетворено на . Через конкуренцію Крістіна Ганссон розширила свій бізнес, відкривши (нинішній нічний клуб , сусідня будівля до ), також відомий як , напередодні рубежу століть .

7 березня 1910 року урочисто відкрито фунікулер і гірський готель (попередник сучасного ). Ці об'єкти побудовані з 1908 року за ініціативи інженера й мандрівника , який надихався прикладом швейцарського Давосу. Відкриття фунікулера стало першим кроком на шляху перетворення Оре на зимовий курорт. Ще з 1891 року планувала збудувати фунікулер у Оре, однак фінансування відкладалося, оскільки початково передбачалося, що маршрут має сягати вершини Орескутана. У 1911 році зведено , пізніше відомий як (сьогодні — ). Архітектори готелів — і  — належали до провідних фахівців Швеції того часу. На початку XX століття головним видом спорту в селі був керлінг: із 1913 по 1967 рік Оре вважалося «меккою» шведського керлінгу. Керлінгові майданчики розташовувалися на Східній терасі (нині ), і щороку на початку березня проходив Тиждень керлінгу. Паралельно вздовж фунікулера (на той час відомого як ) облаштовано також санну трасу, яка стала популярною й збереглася до наших днів у оновленому вигляді. З 1911 року й до 1930-х років щороку проводилися змагання з різних зимових видів спорту, про які знімали короткометражні фільми під загальною назвою . На замерзлому озері Орешон також влаштовувалися змагання з кінного треку, які повторювалися кілька разів. Одне з перших у світі змагань зі швидкісного спуску на час — щорічне  — започаткували у 1920 році, і до кінця 1930-х років воно стало міжнародним. Місцевий ландшафт у долині Оре сприяв розвитку як лижного туризму, так і бігових лиж до того, як домінівними стали гірськолижні дисципліни.

У 1920–1930-х роках у Оре побудовано кілька нових готелів і пансіонатів. Вже з кінця 1910-х років курорт приваблював не лише любителів зимових видів спорту та свіжого повітря, а й молодих одинаків, які приїздили сюди заради романтики, танців і веселощів (у тому числі й знаменитостей, переважно зі Стокгольма). Саме на цьому ґрунтується текст румби (1947), що прославляє оздоровчі якості гір. Із запровадженням у 1938 році права на двотижневу оплачувану відпустку закладено підвалини більш демократичного туризму, завдяки якому зростала популярність Оре. З 1924 року STF співпрацювала з організаціями і , які до 1966 року організовували доступні пакетні подорожі для школярів.

У 1930-х роках молодий син власника готелю Йоган Мальмстен скористався наявністю приблизно 400-метрового схилу поруч зі своїм пансіонатом (поблизу сучасного аренного центру) і почав допомагати гостям, підносячи їх лижі на гору — до п'яти пар за раз. У 1938 році, прочитавши у місцевій газеті про новий винахід — підіймач у норвезькому Гольменколлені — він вирішив придбати такий же пристрій для свого схилу. Завдяки фінансовій допомозі банкіра з родини, він отримав кредит на суму 10 000 крон (еквівалент приблизно 270 000 крон у цінах 2012 року) і зміг збудувати перший у Швеції бугельний підіймач із дерев'яними опорами. Попри початок Другої світової війни, будівництво було завершено, і підіймач відкрито на свято Богоявлення 1940 року губернатором .

1940-ві роки в цілому стали періодом спаду туризму через війну. , , і , які належали компанії , опинилися на межі банкрутства і часто були зачинені. У 1949 році концерн продано, нові власники оновили готелі, і туристи знову почали повертатися.