Адольф Бер (, 27 лютого 1831 у Простейові в Моравії; 7 травня 1902 у Відні) — австрійський історик.Бер, Адольф Німецька біографія 1953
Життєпис Адольф Бер почав вивчати історію в Берлінському університеті Фрідріха Вільгельма в 1849 році. У 1851 році він перейшов до Гейдельберзького університету Рупрехта-Карла. Після подальших семестрів у Карловому університеті в Празі, Бер успішно завершив навчання у Віденському університеті в 1853 році.
З лютого по липень 1853 року він був з історії та німецької мови в Чернівецькій державній гімназії (нині Україна). До 1857 року він був учителем у середніх школах у Відні та Празі. Університет в Ораді призначив його професором австрійської історії влітку 1857 року. У 1858 році його перевели на ту саму посаду до . призначив його на посаду кафедри історії у 1868 році. ввів Бера до вчительської ради. У модернізації австрійської системи освіти Бер брав участь, серед іншого, у перегляді закону про початкову школу (1869) та реорганізації реальних училищ. Призначений до складу , він служив під керівництвом Леопольда Гаснера фон Арти та Карла фон Штремайра радником міністра в . Він відмовився від цієї посади, коли Едвард Тааффе зазнав невдачі в .
У 1873 році Бера обрали до Імперської Ради Австрії. Він представляв . Внаслідок своїх численних навчальних поїздок до Амстердама, Берліна, Копенгагена, Лондона та Парижа, Бер заклав основу для своїх усебічних знань про європейську освіту. Результати цих подорожей часто публікувалися в та в . Як історик, він цікавився всебічною історією Європи, але зосередився на правлінні імператриці Марії Терезії та її сина та наступника Йосипа II.
Почесні звання Іноземний член Королівської Нідерландської академії наук (1871); Член-кореспондент Австрійської академії наук (травень 1873 р.).
Примітки
Посилання