Семе́н (Сень) Андрі́йович Александру́к ( 25 березня 1895, Снятин, Королівство Галичини та Володимирії, Цислейтанія, Австро-Угорщина — 14 квітня 1959, Філадельфія, Пенсильванія, США) — український військовий і громадський діяч, стрілець Легіону Українських Січових Стрільців, четар Української Галицької армії, поручник Дієвої армії УНР, член ОУН, активний учасник культурно-освітнього та кооперативного життя в Галичині й еміграції.

Народився в сім’ї Андрія Александрука та Катерини Бажанської в місті Снятині. Освіту здобував у місцевих школах, зокрема в Снятинській цісарсько-королівській реальній школі та Коломийській українській гімназії. У серпні 1914 року добровільно вступив до УСС, де пройшов військовий вишкіл і брав участь у бойових діях Першої світової війни. Після утворення Української галицької армії у 1918 році служив четарем, а згодом у лавах Армії УНР до завершення війни. Після інтернування та повернення в Галичину приділяв увагу громадській та культурній діяльності, очолював місцеві кооперативи і організації «Просвіта» та «Боян». Під час Другої світової війни був заарештований німецькою окупаційною владою. Після війни емігрував до США, де продовжував працювати в українських громадських колах.

Життєпис

Походження Народився 25 березня 1895 року в місті Снятин в родині Андрія Александрука та Катерини Миколаївни Бажанської. При хрещенні у церкві Михайлого Чуда у Снятині отримав ім'я Семена-Антіна. Початкову освіту здобув у народній виділовій школі в Снятині. Середню освіту розпочав у Снятинській цісарсько-королівській реальній школі, а згодом продовжив у Коломийській українській гімназії № 2.

Служба в українських збройних формаціях У серпні 1914 року добровільно вступив до Легіону Українських січових стрільців. 3 вересня 1914 року склав військову присягу у Стрию. Пройшов військовий вишкіл у Горонді поблизу Мукачева на Закарпатті. Восени 1914 року був бійцем 2-ї чети 1-ї сотні в курені свого земляка Сеня Горука. В сотні займав посаду кухаря та старшини. Брав участь у більшості бойових дій легіону до 1918 року, серед яких перший бій УСС під Сянками і бої біля Турки та Угнова.

У 1918 році вступив до лав Української галицької армії. Служив четарем у 3-му курені 36-го пішого полку імені гетьмана Івана Мазепи. Брав участь у боях проти польської армії в районі міста Перемишль та Хирів. Після відступу за річку Збруч продовжив службу в Дієвій армії УНР. З 1920 року перебував у званні хорунжого, а згодом поручника. В цьому ж році інтернований у польських таборах у Ланьцуті та Вадовицях, де зазнав тяжких умов утримання. У 1921 році опинився в таборі військових інтернованих у Йозефові в Чехословаччині. У журналі зарахування старшин Дієвої армії УНР на дійсну військову службу впродовж 1920—1923 років його зазначено як хорунжого піхоти, якому станом на 1923 рік було присвоєно звання поручника.

В 1924 році брав участь у роботі театральної дружини імені Івана Франка у таборі в Йозефові, куди також входили четар 2-ої Коломийської бригади УГА Олекса Балицький, полковник Микола Аркас, режисер Микола Садовський, четар 1-го корпусу УГА Антін Хухра, старшина корпусу УСС Володимир Моклович та інші інтерновані українці в Чехословаччині.

Міжвоєнний період У 1925 році повернувся до Снятина, де активно долучився до громадсько-культурного та кооперативного життя. Обіймав посаду голови Снятинської повітової управи товариства «Луг», був членом управ філій товариств «Просвіта» та «Боян». Популярність та успіхи снятинської філії «Лугу» за керівництва Сеня Александрука була така велика, що весною 1927 року конкуренти з інших філій опублікували супроти нього та ще одного керівника філії Михайла Бажанського завідома неправдиву інформацію в газеті «Громадський Голос» про те, що ці два луговики розкрадають майно філії у Снятині. В «Ділі» за 19 квітня 1927 року були переказані лише окремі фрагменти цього пасквіля.

У 1932—1933 роках Семен Александрук брав активну участь в організації українського руханкового товариства «Сокіл» у Снятині. 31 січня 1933 року він повідомив «Сокола-Батька» у Львові про оформлення п'яти примірників статуту товариства, підписаних десятьма членами-засновниками, та їх подання до президії Станиславівського воєводства. У листі Александрук також просив надати інформацію щодо подальшої процедури заснування товариства відповідно до нового польського законодавства про товариства

Після затвердження документів про реєстрацію товариства 31 грудня 1932 року Семена Александрука було обрано головою першого складу старшини снятинського «Сокола». Разом з Олександром Маслянкою він підписував листування товариства з «Соколом-Батьком» у Львові щодо організації роботи осередку, придбання спортивного інвентарю, членських квитків, печатки та сокільських видань.

2 червня 1935 року відбулися загальні збори снятинського «Сокола», на яких Семен Александрук виступив зі звітом про діяльність старшини. За звітний період старшина провела чотири засідання, організувала фестин і виставу, передплачувала часопис «Сокільські вісти» та придбала підручники для занять зі спортивної руханки. За підсумками зборів Александрука знову обрано до складу старшини товариства. Також за його вказівкою приміщення «Сокола» мало й надалі знаходитися в будинку читальні «Просвіти».

Згодом очолив Повітовий союз кооператив у місті Турка. 15 липня 1939 року одружився з Осипою Паславською, подружжя мало доньку Марію. Під час німецької окупації був заарештований разом із отцем Адріаном Левицьким, Маріяном Міхневичем та іншими громадськими діячами.

Друга світова війна Під час німецької окупації Турки його заарештували. У 1944 році він емігрував до Німеччини.

Еміграція Після війни опинився на еміграції в Новому Ульмі, де очолював таборову раду. У 1949 році емігрував до США. Спочатку із родиною мешкав в місті Провіденс у Род-Айленді, а в грудні 1958 року сімейство придбало будинок у Філадельфії в Пенсильванії.

Помер 14 квітня 1959 року у Філадельфії. 18 квітня того ж року його було поховано на цвинтарі українському цвинтарі святої Марії у Фокс Чейз . Нагороди

Хрест «За військові заслуги» 3-го класу з військовою відзнакою (2 січня 1918). Бронзова медаль «За хоробрість» (23 травня 1918).

Родина Батьки: Андрій Александрук — батько. Катерина Миколаївна Александрук (Бажанська) — мати. Брати та сестри: Дем'ян-Василь Андрійович Александрук — старший брат. Дружина: Осипа Александрук (Паславська) — дружина. Діти: Марія Семенівна Александрук  — донька. Примітки

Джерела