Еміль Боднераш (; 10 лютого 1904 року, Ясловец, Герцогство Буковина, Австро-Угорська імперія — 24 січня 1976, Бухарест, Соціалістична Республіка Румунія) — румунський державний, політичний і партійний діяч. Міністр збройних сил Румунії з 5 листопада 1947 року по 4 жовтня 1955 року. Заступник голови Ради міністрів Румунії з 20 серпня 1954 року по 4 жовтня 1955 року і з 20 березня 1957 року по 17 березня 1965 року. Перший заступник голови Ради міністрів Румунії з 4 жовтня 1955 року по 19 березня 1957 року. Міністр транспорту та зв'язку Румунії з 20 березня 1957 року по 27 квітня 1959 року. Заступник голови Державної ради Румунії з 1967 до 1976 року.
Член та Політбюро Румунської комуністичної партії. З 1946 і до смерті в 1976 був депутатом усіх скликань Великих національних зборів. Один із найвизначніших і найвпливовіших лідерів Румунської комуністичної партії.
Учасник Другої світової війни та державного перевороту 23 серпня 1944 року. Організатор фальсифікації загальних виборів 1946 року та .
Рання біографія Згідно з офіційною біографією, народився 10 лютого 1904 року в селі Ясловец Герцогства Буковина, яке на той час була частиною Австро-Угорської імперії (нині повіт Сучава в Румунії). Походив зі змішаної сім'ї — батько Йона Боднераш (14 серпня 1871 — 31 березня 1924) був українцем, державним службовцем, а мати Єлизавета Боднераш (2 березня 1879 — 22 червня 1958 р.) була етнічною німкенею. У нього був молодший брат (4 липня 1909 — 9 вересня 1985), який також став державним, політичним і партійним діячем.Остаточний звіт Президентської комісії з вивчення диктатури комуністичної Румунії, стор. 646[Бранко Лазич «Коммунистические партии Европы 1919—1955», стр. 105]
Закінчив ліцей «Драгош Воде» у місті Кимпулунг-Молдовенеск, з відзнакою закінчив юридичний факультет Яського університету (1924), так само закінчив Військове училище в Тімішоарі (1927) і Спеціальну школу офіцерів артилерії в Бухаресті.
Після закінчення артилерійської школи Еміль Боднераш отримав звання лейтенанта і був призначений у гарнізон у Чернівцях. Через нетривалий час його перевели до бессарабського гарнізону в Садагурі, до 12-го артилерійського полку (в якому проходив стажування під час навчання в артилерійській школі). Командир полку полковник Редеску, високо оцінивши успіхи в навчанні молодого артилериста, з яким був знайомий з часів його стажування, призначає Боднераша ад'ютантом полку і офіцером відділу контррозвідки. Через кілька місяців полковник Редеску отримує призначення в інший полк. Новий командир 12-го артилерійського полку полковник Іоан Різеску визнав Боднараша «людиною» попереднього командира і зняв його з займаних ним посад. Там же в полку, за непідтвердженими даними, одразу після переведення його завербували комуністи (за одними даними, переведення до 12-го артилерійського полку стало наслідком конфлікту з кимось із членів Румунської королівської сім'ї, за іншими даними переведення відбулося через роман Боднараша з дружиною одного зі своїх командирів). З нагоди щорічного оцінювання особового складу за 1931 рік, полковник Іоан Різеску, командир 12-го артилерійського полку, відзначав цінність Боднераша як офіцера, але дорікав йому у звіті за «нетактовність, пияцтво, постійні грошові позики в товаришів та знайомства з не патріотично налаштованими людьми».
У лютому 1932 року Еміль Боднераш дезертирував зі свого полку і втік до СРСР. Розслідування, проведене відразу після втечі, встановило, що 13 лютого 1932 року Боднераш отримав від вищого за рангом командування дозвіл на поїздку із Садагури до Хотина, виїхавши з розташування полку ввечері 15 лютого 1932 року і прибувши до Хотина наступного дня. Увечері 16 лютого Боднераш вирушив на прикордонний румунський пост біля Хотинської фортеці. Там він представляється лейтенантом із Бухареста, Грігоре Ілієску, і розпитує прикордонників про кордон, дізнається про розташування стаціонарних прикордонних румунських і радянських постів, довідується, чи достатньо міцна крига, і цікавиться «поведінкою і настроями» по той бік кордону. Вранці 17 лютого о 9:30 румунські прикордонники, які патрулювали правий берег Дністра, виявили кашкет лейтенанта і кобуру від револьвера, а на кризі — сліди, які ведуть на лівий берег Дністра.[Стелиан Тэнасе «Портрет шпиона», № 670/2003]Остаточний звіт Президентської комісії з вивчення диктатури комуністичної Румунії, стор. 43, 646 Причини, через які він покинув Румунію і перейшов на територію СРСР, залишаються невідомими, існує кілька гіпотез: за однією з версій, імовірно, міг бути надсекретним агентом румунських спецслужб або румунської військової контррозвідки, був розумним і добре знав німецьку та російську; за іншою версією, був бунтівником, завербованим румунськими комуністами, відправленим на навчання до радянських спецслужб, з наступним поверненням для виконання диверсійних дій у Румунії; за ще однією версією Боднераш був глибоко незадоволений конфліктом між ним і своїм безпосереднім начальником — командиром 12-го артилерійського полку полковником Іоаном Різеску.Эмиль Боднэраш — дезертир или шпион?
Достеменно невідомо, чим займався і що робив Еміль Боднераш у Радянському Союзі. У його особистій справі, що зберігається в Москві, згадується про роботу бухгалтером у період з 1932 по 1934 рік у Москві та Астрахані. За деякими даними, як агент радянської розвідки, навчався у розвідшколі в Астрахані, а в Москві навчався у Центральній школі ГУДБ НКВС СРСР[Г. Яворский «На кого работал инженер Чаушу?». Исторический журнал, том 28, № 9, сентябрь 1994, стр. 18].
Арешт та діяльність у керівництві компартії 21 липня 1934 року Боднераш потайки повертався до Румунії для виконання спеціальних завдань, доручених йому Розвідувальним управлінням РСЧА — радянською воєнною розвідкою, однак у поїзді його впізнав один зі своїх однокурсників з військового училища — лейтенант Георге Апостолеску, — а згодом його заарештували в Бухаресті на платформі Північного вокзалу одразу після прибуття поїзда. За свідченнями іншого офіцера, підполковника Андрія Попіляна, який обговорював з Апостолеску обставини цієї справи, відомо, що в купе поїзда між Боднерашем і Апостолеску відбулася розмова, під час якої майбутній комуністичний лідер запитав Апостолеску: «Цікаво дізнатися, чи пов'язане те, що пишуть у газетах про моє дезертирство й утечу до СРСР, з моїми комуністичними переконаннями?». Так само Боднераш зізнався, що він насправді — агент Сигуранци, а вся «історія» довкола нього мала місце для того, щоб «збити з пантелику та заплутати громадську думку»; однак це малоймовірно з огляду на те, з якою легкістю агент себе розкрив. Історик у своїй книзі «Історія румунських спецслужб» пише: «На перший погляд здається, що дезертирство було лише прикриттям для агента румунських спецслужб, його легенду переконаного комуніста створили для відправки в СРСР, і там він став подвійним агентом, завербованим радами, однак у мене є великі сумніви з приводу цієї версії. Легкість, з якою його, як агента військової контррозвідки, спіймали й заарештували (за доносом колишнього однокурсника з військового училища, лише за два роки після дезертирства) і він залишався у в'язниці майже вісім років, украй дивна і виправдана, мабуть, лише в тому разі, якщо Боднераш „провалив“ у СРСР ту місію, яку йому доручили, і став радянським агентом, чого румунські спецслужби пробачити йому не могли. З іншого боку, мені важко повірити, що радянським спецслужбам удалося завербувати для проведення секретних місій на території Румунії настільки непередбачувану, горду і зарозумілу людину»
У травні 1935 р. засуджений судом до 10 років примусових робіт за дезертирство у мирний час, крадіжку офіційних документів та злочини проти державної безпеки. Після перегляду вироку термін ув'язнення було скорочено до 5 років позбавлення волі; покарання відбував в Аюді, Галаці, Брашові, Дофтані та Карансебеші. У Дофтані Боднераш подружився з Георге Георгіу-Дежем, а в 1940 став членом Румунської комуністичної партії.
Перебуваючи у в'язниці в Брашові, Боднераш дізнався, що отримав радянське, але втратив румунське громадянство, оскільки обіймав державні посади в СРСР. «Я отримав громадянство СРСР у Брашовській в'язниці за офіційним зверненням, складеним посольством на підставі запиту від мого імені та імені мого брата. Бути радянським громадянином у ті роки для румунського громадянина було вигідно, той, хто отримав радянське громадянство, був елементом, з яким не рекомендували поводитися жорстоко і його бити», — пояснив сам Боднераш у стенограмі 1952 року.
7 листопада 1942 був звільнений з в'язниці в Карансебеші на пропозицію Сигуранци — Секретної інформаційної служби румунської армії. «Після звільнення мої товариші дали мені велику суму грошей, 50 000 леїв, яку я сховав у коробку, щоб відправити мого брата разом зі своїм одягом та речами; так само від себе особисто я передав братові 10 000 леїв. Тоді це була велика сума». Боднераш заплатив 8 000 леїв комісару з безпеки, який видавав документи, щоб той не звертав увагу на наявність радянського громадянства, що, згідно із законами того часу, призвело б до заслання до табору.
Після звільнення оселився у свого брата Маноле в Галаці та приєднався до «національної» фракції Георге Георгіу-Дежа. Решту грошей, отриманих від товаришів по партії, використовує протягом двох років для організації власної фабрики з виробництва вапна, цементу і плитки. Доходи від підприємства, що базується в Галаці, давали йому змогу подорожувати країною і бувати в Бухаресті, перебуваючи, однак, під наглядом Сигуранци. У Бухаресті отримував інформацію від агента на ім'я Кендлер, торговця лісоматеріалами, який платив за наказом Боднераша в 1943 р. 30 000 леїв на місяць полковнику Еначе Борческу, службовцю Генерального штабу румунської армії, за інформацію про пересування румунських і німецьких військ. Звичайним місцем зустрічі Кендлера і Борческу була греко-католицька церква в Бухаресті (з інтерв'ю Траяна Борческу британському журналісту Деннісу Делетанту, 8 березня 1995 року).
У Тиргу-Жіу Еміль Боднераш симулюючи напад апендициту, потрапляє в одну лікарняну палату з «хворим» Георгіу-Дежем. Там разом вони розробляють заходи щодо усунення секретаріату Комуністичної партії Румунії на чолі зі Штефаном Форішем, складають плани альянсу зі створення Народного фронту і план втечі Георгіу-Дежа (незабаром після приходу до влади Георгіу-Дежа, 9 червня 1945 року, Фориша схопив загін Секурітате, а за рік по тому вбила його за розпорядженням нового партійного керівництва — його забив насмерть ломом керівник Секурітате Георге Пінтиліє).
Період 1944—1947