Битва при Дертосі або Битва при Ібері була частиною Другої пунічної війни між Римом та Карфагеном та відбулася навесні 215 року до н. е. на південному березі річки Ебри поблизу міста Ібера. Римська армія під командуванням братів Гнея та Публія Сципіонів розгромила рівну за чисельністю карфагенську армію під командуванням Гасдрубала Барки, брата Ганнібала Барки.
Джерела Головним джерелом, у якому викладений перебіг Пунічних війн — це праця грецького історика Полібія “Загальна історія”, написана після 146 року до н. е.. Сучасний історіографічний підхід розглядає Полібія як надійне та об'єктивне джерелоБалух, В. О. Історія Стародавнього Риму: курс лекцій / В. О. Балух, В. П. Коцур. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2005. – 312 с.. Фрагмент його опису битви при Дертосі, як і загалом Іберіської кампанії, не зберігся.
Іншим джерелом є праця римського історика Тіта Лівія “Історія від заснування міста”. Лівій значною мірою спирався на Полібія. Саме завдяки йому збережена велика частина “Загальної історії”, в тому числі і частина про битву при Дертосі.Champion, C. B. Polybius and the Punic Wars / C. B. Champion // A Companion to the Punic Wars / ed. by D. Hoyos. – Chichester: John Wiley, 2015. Однак значна кількість дослідників не вважає Тіта Лівія надійним оповідачем. Теодор Моммзен зазначає, що його праця скоріше є художнім твором, ніж науковою працею.Моммзен, Т. История Рима. Т. 1 / Т. Моммзен. – М.: Наука, 1993. – 512 с. В свою чергу Адріан Голдсуорі стверджує, що “надійність Лівія часто викликає сумніви”.Goldsworthy, A. The Fall of Carthage: the Punic Wars 265–146 BC / A. Goldsworthy. – London: Phoenix, 2006. – 416 p. Передумови Закінчення Першої пунічної війни Перша пунічна війна, що тривала протягом 264-241 років до н. е., закінчилася перемогою Риму. Одразу після закінчення війни у Карфагені спалахнуло повстання найманців та лівійців, яке було жорстоко придушене Гамількаром Баркою.Балух, В. О. Історія Стародавнього Риму: курс лекцій / В. О. Балух, В. П. Коцур. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2005. – 312 с. Полібій назвав це постання “найжорстокішою і переповненою беззаконня з усіх відомих нам війн”.Полібій. Загальна історія / Полібій ; пер. з давньогрец. С. І. Соболя ; вступ. ст., приміт. І. Ф. Хоменка. – К. : Основи, 1993. – 560 с. Скориставшись слабкістю Карфагену, Рим Захоплює більшу частину Сицилії, Корсику та Сардинію, які стали першими римськими провінціями.(1, Балух 131).
Завоювання Іспанії Карфагеном Незабаром Гамількар Барка розпочав Іберійську кампанію. Усвідомлюючи переваги Риму, він відмовився від східно-сицилійської політики, та спрямував свою сили на створення військових баз на території сучасної Іспанії. Гамількар дістався Апеннін через Цизальпійську Галлію та розпочав військові дії 237 року до н. е..Балух, В. О. Історія Стародавнього Риму: курс лекцій / В. О. Балух, В. П. Коцур. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2005. – 312 с. За 8 років Карфаген отримав срібні копальні, сільськогосподарські багатства, робочу силу, військові об'єкти, такі як верфі, і територіальну глибину, що підготувало країну до майбутньої війни з Римом. Після смерті Гамількара його наступником став його зять Гасдрубал.Miles, R. Carthage Must Be Destroyed / R. Miles. – London: Penguin, 2011. – 513 p. Просування римлян вглиб острова схвилювало римлян, тому вони відправили до карфагенян посольство з вимогою вияснення територіального розмежування. За домовленістю кордон між володіннями Риму та Карфагену повинен був проходити по річці Ібер, що задовольнило обидві сторони.
У 221 році до н. е. головнокомандувачем карфагенської армії став Ганнібал Барка, син Гамількара Барки. Він забезпечив собі тил походами до Центральної Іспанії та підкоренням місцевих племен. Єдиним не завойованим Карфагеном містом був Сагунт, що уклав з Римом союз.Goldsworthy, A. The Fall of Carthage: the Punic Wars 265–146 BC / A. Goldsworthy. – London: Phoenix, 2006. – 416 p 219 року до н. е. після восьмимісячної облоги Ганнібал захопив та пограбував Сагунт. Римляни відправили до карфагенського уряду посольство, яке очолював Квінт Фабій Максим, з вимогою звільнити місто, відшкодувати збитки та видати Ганнібала. Коли карфагенський уряд відповів відмовою, то Рим оголосив Карфагену війну: “Квінт Фабій Максим, підібравши тогу так, що утворилося заглиблення, сказав “Ось тут я приношу вам війну і мир, вибирайте будь що”. На ці слова він отримав не менш горду відповідь “Обирай сам!”. А коли він, розпустивши тогу, вигукнув “Я даю вам війну”, присутні одностайно відповіли, що вони приймають війну і будуть вести її з такою ж рішучістю, з якою прийняли”.Тіт Лівій. Історія від заснування Міста / Тіт Лівій ; пер. з лат. С. І. Соболя ; наук. ред. І. Ф. Хоменко. – К. : Основи, 2002. – 624 с. Так почалася Друга пунічна війна.
Іспанська кампанія Риму
У 218 році до н. е. римляни зібрали військо для походу в Іберію під командуванням братів Гнея і Публія Сципіонів. Проте в цей час частина галльських племен у Цизальпійській Галлії напали на римлян, захопивши кілька міст і влаштувавши засідку на римську армію. Римський сенат виділив один римський і один союзний легіон із сил, призначених для походу в Іберію, щоб зупинити галльський наступ. Сципіони повинні були поповнити свої легіони з місцевих сил на заміну тим, що залишилися для захисту Італії, тому Іберійська кампанія відклалася на декілька місяців.Goldsworthy, A. The Fall of Carthage: the Punic Wars 265–146 BC / A. Goldsworthy. – London: Phoenix, 2006. – 416 p.
Тим часом Ганнібал вирушив з Нового Карфагену з основною частиною армії до Галлії з метою перейти Альпи. В Іберії він залишив свого брата Гасдрубала Барку. Римський флот з армією братів Сципіонів висадився поблизу свого міста-союзника Массалії в гирлі річці Рони приблизно в той же час, коли Ганнібал перейшов цю річку і стикнувся з місцевими силами аллоброгів у битві при переправі через Рону. Ганнібал ухилився від римлян, а Гней Корнелій Сципіон продовжив свій шлях до Іберії, Публій повернувся до Риму.Edwell, P. War Abroad: Spain, Sicily, Macedon, Africa / P. Edwell // A Companion to the Punic Wars / ed. by D. Hoyos. – Chichester: John Wiley, 2015. – P. 320–338.
Гней Сципіон продовжив свій шлях до Іберії, висадивши 218 року до н. е. свою армію, яка складалася з чотирьох легіонів чисельністю у 25 000 чоловіків, в місті Кіссі. Карфагенський полководець Ганно відмовився чекати підкріплення під командуванням Гасдрубала і почав атакувати Сципіона в битві при Кіссі, зазнавши поразки.Zimmermann, K. Roman Strategy and Aims in the Second Punic War / K. Zimmermann // A Companion to the Punic Wars / ed. by D. Hoyos. – Oxford: Wiley-Blackwell, 2015. – P. 280–298. Перемога у битві при Кіссі створила умови для закріплення римлян у Іберійському регіоні.
У 217 році до н. е. карфагеняни вступили в бій з об'єднаним римський і массальским флотом, який складав 55 кораблів, у битві на річці Ебро. Стратегією Гасдрубала було просуватись у контрольовану римлянами морську акваторію на півночі Іберійського півострова за рахунок об'єднаного карфагенського та піренейського флоту з 40 квінкерем. В результатів битви 29 карфагенських кораблів були знищені. Після цього карфагенські війська відступили на південь, а римляни закріпилися на території між Ебро та Піренеями, створивши плацдарм для подальших наступів. Розташування римських таборів в цьому регіоні заважало Гасдрубалу відправити підкріплення Ганнібалу в Італії.Edwell, P. War Abroad: Spain, Sicily, Macedon, Africa / P. Edwell // A Companion to the Punic Wars / ed. by D. Hoyos. – Chichester: John Wiley, 2015. – P. 320–338.
Поразка карфагенян призвела до повстання частини іберійських племен, зокрема турдетанів. Поки Гасдрубал придушував їх, Гней Сципіон отримав підкріплення під командуванням свого брата Публія Сципіона. Гасдрубал в свою чергу отримав з Карфагену наказ відбувати в Італію та об'єднатися з Ганнібалом, щоб збільшити тиск на Рим. Для цього він отримав у 217 році до н. е. підкріплення з Африки, а у 216 році до н. е. цілу армію. Точна чисельність підкріплень невідома.Hoyos, D. Hannibal's Dynasty: power and politics in the Western Mediterranean, 247–183 BC / D. Hoyos. – New York: Routledge, 2005. – 280 p.
Придушивши повстання турдетанів, Гасдрубал залишив свого підлеглого Гімілько у Новому Карфагені і на початку 215 року до н. е. рушив на північ Іберійського півострова з основними частинами армії. Він мав намір протистояти римлянам у формі активного нападу, щоб витиснути їх з Іспанії перед тим, як сам попрямує до Італії. Головною метою наступальних дій була необхідність захисту Іспанії від римського завоювання. Римляни перетнули річку Ебро і взяли в облогу Іберу (пізніше відому як Дертоса, сучасне місто Тортоса). Це було невелике місто на південному березі річки Ебро, яке було союзником Карфагена. Гасдрубал у відповідь взяв в облогу місто, що було союзником Риму. Брати Сципіони зняли облогу з Ібери та рушили на бій з карфагенською армією.Edwell, P. War Abroad: Spain, Sicily, Macedon, Africa / P. Edwell // A Companion to the Punic Wars / ed. by D. Hoyos. – Chichester: John Wiley, 2015. – P. 320–338.
Військові сили Більшість римських громадян були зобов'язані нести військову службу і служили в піхоті відповідно до майнового цензу, запровадженого ще Сервієм Туллієм, а більш забезпечена меншість складала кавалерію. Від категорії під яку потрапляв громадянин, залежало його озброєння. Традиційно, під час війни римляни збирали два легіони, кожен з яких складався з 4200 піхотинців і 300 вершниківGoldsworthy, A. The Fall of Carthage: the Punic Wars 265–146 BC / A. Goldsworthy. – London: Phoenix, 2006. – 416 p.. Кількість римської армії у битві при Дертосі достеменно невідома. Вона була оцінена приблизно у 25 000 осіб і складалася з двох римських легіонів, двох італійських легіонів із союзних міст та посилений невідомою кількістю набраної піхоти з місцевих.
Карфагенська армія зазвичай складалася з найманців, що набиралися з різних кутів Середземномор'я, проте найчастіше з Північної Африки та Іберійського півострова. Іберія забезпечувала велику кількість досвідченої піхоти, проте вони мали репутацію втікачів, якщо бій затягувався. Точна кількість карфагенської армії у битві при Дертосі невідома, але була оцінена істориками приблизно у 25 000 осіб. Також у Іберії була невелика кількість бойових слонів, яких Ганнібал залишив, коли вирушив до Італії. Чи використовувалися слони у битві при Дертосі невідомо. Важливу роль зіграли підкріплення 217 та 216 років до н. е. з Африки, які підтримали боєздатність карфагенської армії попри внутрішній саботаж місцевих племен.
Битва Офіційному початку битви зазвичай передували декілька днів або тижнів, коли дві армії стояли таборами на відстані до семи миль (2-21 км) один від одного. Іноді армію вишиковували кожного дня. За цих обставин, якщо обидва командири не були готові хоча б до певної міри дати бій, то обидві сторони могли б відступити без вступу в ньогоSabin, P. The Mechanics of Battle in the Second Punic War / P. Sabin // Bulletin of the Institute of Classical Studies. – 1996. – Suppl. 67. – P. 59–79.. 215 року до н. е. римський та карфагенський табори були розташовані на відстані близько 5 миль одна від одної на рівнині, ймовірно, неподалік від Ібери. Протягом декількох днів обидві просто відправляли стрільців, відмовляючись розгортати свої основні сили. Нарешті, обидві армії в один день вийшли і стали в бойовий порядокGoldsworthy, A. The Fall of Carthage: the Punic Wars 265–146 BC / A. Goldsworthy. – London: Phoenix, 2006. – 416 p..
Римляни розмістили свої війська у традиційній манері. Два римські легіони стояли поруч у центрі армії, а два італійські союзні легіони стояли з обох боків від центральної частини. Кожен легіон повинен був вислати своїх озброєних стрільців попереду і вишикуватися у звичайні три шеренги. Кіннота була розміщена на кожному криліBagnall, N. The Punic Wars: Rome, Carthage and the Struggle for the Mediterranean / N. Bagnall. – London: Pimlico, 1999. – 256 p..