ПСВ

ПСВ (;  — ) — нідерландський професіональний футбольний клуб з міста Ейндговена. Виступає в Ередивізі, вищому рівні нідерландського футболу, з часу заснування ліги в 1956 році. Разом з «Аяксом» та «Феєнордом» входить до «великої трійки» найтитулованіших клубів Ередивізі.

Заснований 31 серпня 1913 року, як команда робітників «Філіпс». Історія ПСВ містить дві золоті епохи, пов'язані з перемогами в Кубку УЄФА в 1978 році та в Кубку європейських чемпіонів 1987–88, яка ввійшла до сезонного треблу в 1988 році.

Клуб 27 разів ставав чемпіоном Нідерландів; одинадцять разів ставав володарем кубка країни та рекордні чотирнадцять — суперкубка. Протягом багатьох років ПСВ зарекомендував себе як сходинку для майбутніх гравців світового класу, таких як Рууд Гулліт, Роналд Куман, Ромаріу, Роналду, Філліп Коку, Будевейн Зенден, Яп Стам, Руд ван Ністелрой, Ар'єн Роббен, Марк ван Боммел, Пак Чісон, Джорджиньо Вейналдум, Мемфіс Депай та Коді Гакпо.

Клуб з часу заснування грає на стадіоні «Філіпс» і зберігає свої кольори (червоний і білий). Тісний зв'язок із «Філіпс» можна засвідчити в спонсорстві клубу, спільному використанні технологій і зв'язках із членами правління. Вболівальники називають себе «селянами» або «фермерами» (), пишаючись статусом Ейндговена як провінційного міста та своєю брабантською спадщиною.

Історія

Заснування Першу футбольну команду робітників заводу «Philips» було організовано в грудні 1910 року, а за місяць, 15 січня 1911 року було зіграно першу гру проти команди Фредериклаане. Матч відбувався в тому місці, де пізніше збудують стадіон Філіпс. Подія зацікавила співвласника заводу Антона Філіпса, який відвідав наступний матч команди проти Вюнсела та виступив з привітальним словом.

31 серпня 1913 року, за згодою власників заводу, був створений спортивний клуб, де серед багатьох дисциплін, робітники могли займатися футболом. Спочатку за команду дозволялося виступати лише працівникам компанії, але з 1928 року керівники клубу дозволили виступи гравців з-за меж заводу.

Шлях до першого чемпіонства

ПСВ приєднався до регіональної ліги в 1914 року, а уже в сезоні 1921/22 дебютував у вищому її дивізіоні. Після чотирьох років в еліті, ПСВ вилетів, але вже через сезон, у 1926-му повернувся до вищого дивізіону і від тоді жодного разу його не покидав.

У сезоні 1928/29 клуб вперше став чемпіоном Нідерландів. Тогочасний формат змагання передбачав 2 етапи розіграшу: спочатку визначалися переможці п'яти регіональних чемпіонатів, які пізніше розігрували трофей в чемпіонській лізі. ПСВ легко переміг в змаганні Вищої ліги Південного округу, відірвавшись від переслідувачів на чотири перемоги, а в чемпіонській групі зустрівся з командами «Спарта», «Велосітас», «Феєнорд» та «Гоу Егед», та здобувши перемогу у восьмому турі над «Велосітас» гарантував собі чемпіонство.

У 1933 році футбольний підрозділ було відокремлено від спортивної спілки ПСВ й переведено на окреме фінансування, таким чином створили повноцінний футбольний клуб. Вже в наступному сезоні команда вдруге виграла національний чемпіонат, а національний кубок підкорився лише після третьої участі в фіналі в сезоні 1949/50.

Реформа голландського футболу та дебют в єврокубках (1953—1963)

У 1953 році у Футбольній федерації Нідерландів (KNVB) стався розкол, що призвів до виокремлення Професійної футбольної асоціації Нідерландів, створення професійних футбольних клубів та проведення двох окремих чемпіонатів. Функціонери команд, які не приєдналися до заколотників і залишилися в статусі аматорських, через побоювання, що їх кращі гравці приєднаються до професійних команд, звернулися до федерації з проханням врегулювати ситуацію. В результаті була проведена реформа національних змагань, регіональні ліги були розпущені, їм на зміну прийшла система рангових ліг, до вищої ліги (Ередивізі) увійшли по 9 представників від Федерації та Професійної асоціації, в тому числі ПСВ. Команда зайняла п'яте місце за результатами сезону, а її нападник Кун Діллен забив 43 голи в чемпіонаті, що досі залишається рекордом Ередивізі. Окрім Діллена, пам'ятним гравцем початку 1950-х років, який досяг успіху, був воротар Ліуве Стейгер, який зрештою зіграв 383 матчі за ПСВ.

За два роки до того голландська федерація приєдналася до УЄФА і починаючи з сезону 1955/56 здобула право делегувати свого представника до Кубку Європейських чемпіонів. Представником від Нідерландів мав стати «Голланд Спорт», проте клуб відмовилися від участі, тому це право здобув ПСВ. У першому раунді суперником «червоно-білих» став австрійський «Рапід». Перший тайм виїзного матчу завершився з рахунком 1:1, але команда повністю провалила другий тайм, пропустивши п'ять м'ячів без відповіді. Домашній поєдинок закінчився мінімальною перемогою господарів 1:0, але із загальним рахунком 6:2 далі пройшов «Рапід».

Ера Віллі ван дер Куйлена та перемога в Кубку УЄФА (1963—1978)

У сезоні 1962/63, коли ПСВ відзначав своє 50-річчя, клуб призначив новим головним тренером Брама Аппеля. Початок сезону виявився невдалим: команда здобула лише шість очок у перших шести матчах. Однак згодом ПСВ значно покращив результати, вийшов на перше місце до зимової перерви, а перемога над «Аяксом» з рахунком 5:2 дала клубу змогу здобути четвертий титул чемпіона Нідерландів. Найкращим бомбардиром команди став П'єр Керкгофс, який забив 22 м'ячі. Наступного сезону ПСВ посів друге місце в чемпіонаті, але водночас уперше в історії дістався чвертьфіналу Кубка європейських чемпіонів, де поступився «Цюриху». Аппел залишався тренером клубу протягом п'яти років, після чого його змінювали Мілан Николич та Вім Блокланд, які працювали з командою протягом нетривалого часу. У 1964 році до ПСВ приєднався Віллі ван дер Кейлен. Уже в 1966 році він забив 23 голи в чемпіонаті та у віці 20 років став найкращим бомбардиром Ередивізі.

У 1968—1972 роках команду тренував німець Курт Ліндер. За цей час ПСВ двічі виходив до фіналу Кубка Нідерландів та дістався півфіналу Кубка володарів кубків сезону 1970/71. Попри перспективний початок кар'єри, ван дер Кейлен у цей період не завжди демонстрував очікуваний рівень, частково через складні стосунки з Ліндером та його жорсткий тренерський стиль.

На початку 1970-х років нідерландський футбол перебував під домінуванням «Аякса» та «Феєнорда». Переломним моментом для ПСВ стало призначення у 1972 році Кеса Рейверса. Основними зірками команди були ван дер Кейлен і воротар Ян ван Беверен. Рейверс також запросив до клубу Ральфа Едстрема, Геррі Дейкерса, а також братів-близнюків Віллі та Рене ван де Керкгофів. Рейверс побудував команду значною мірою навколо ван дер Кейлена, надавши йому більше свободи на полі. Технічний нападник утворив результативний атакувальний дует із Едстремом, відомим своєю грою головою. У 1974 році ПСВ виграв Кубок Нідерландів, а наступного сезону, не зазнавши жодної поразки в першій половині чемпіонату, здобув свій п'ятий титул чемпіона країни. Ван дер Кейлен у сезоні забив 28 голів.

У сезоні 1975/76 ПСВ уперше оформив «золотий дубль». Після приходу захисника Губа Стевенса команда забезпечила собі чемпіонський титул перемогою над «Феєнордом» з рахунком 4:1. Раніше перемога 1:0 над «Родою» принесла клубу й Кубок Нідерландів. У Кубку європейських чемпіонів ПСВ зупинився за крок від фіналу, поступившись у півфіналі «Сент-Етьєну» із загальним рахунком 0:1.

Після двох поспіль чемпіонських титулів ПСВ у 1977 році посів друге місце. Наступного року Едстрем залишив команду, однак це не завадило клубу провести сильний сезон. У квітні 1978 року ПСВ достроково здобув черговий чемпіонський титул, не зазнавши жодної поразки в чемпіонаті. Водночас виступ у Кубку Нідерландів завершився вже в першому раунді сенсаційною домашньою поразкою від «Вагенінгена» з рахунком 1:6, яка стала найбільшою домашньою поразкою ПСВ на той час. Натомість тріумфальним став виступ у Кубку УЄФА. На шляху до фіналу ПСВ переміг «Гленавон», «Відзев», «Айнтрахт» (Брауншвейг) та «Магдебург», після чого зустрівся з «Барселоною». Після перемоги 3:0 у першому матчі іспанський клуб зумів відігратися в матчі-відповіді, однак гол Ніка Дісі на «Камп Ноу» дозволив ПСВ пройти далі із загальним рахунком 4:3. У двоматчевому фіналі суперником став французький «Бастія». Перша гра завершилася нульовою нічиєю, а в матчі-відповіді в Ейндговені ПСВ переміг з рахунком 3:0. Голи забили Віллі ван дер Керкгоф, Геррі Дейкерс і Віллі ван дер Кейлен. Таким чином, ПСВ здобув свій перший європейський трофей, Кубок УЄФА.

Ера Гуса Гіддінка та перемога в Кубку європейських чемпіонів (1979—1989)

Після перемоги в Кубку УЄФА атмосфера всередині команди почала погіршуватися, що позначилося на результатах. Невдовзі після розгромної поразки 0:6 від «Сент-Етьєна» в Кубку УЄФА Кес Рейверс був звільнений, а склад команди поступово зазнав значних змін. Ян ван Беверен, незадоволений спадом результатів і відходом Рейверса, після 291 матчу в чемпіонаті та кількох років у ролі капітана переїхав до США. У 1980 році клуб залишив і Бен ван Гелдер, якого змінив Кес Плугсма. Попри придбання таких футболістів, як Галлвар Торесен і Юррі Колгоф, ПСВ не міг повернутися на вершину. Найвищим результатом команди під керівництвом Тейса Лібрегтса, який працював із 1980 до 1983 року, стало друге місце в сезоні 1981/82. У 1983 році команду очолив Ян Рекер. Конфлікт між ван дер Кейленом і Лібрегтсом зрештою призвів до відходу легендарного нападника у 1982 році після майже 18 років у клубі.

У 1985 році президент ПСВ Жак Рутс та Кес Плугсма вирішили змінити спортивний курс клубу. Новим спортивним директором став Ганс Край, який контролював роботу Рекера в сезоні 1985/86, а згодом сам очолив команду. ПСВ почав підписувати яскравих футболістів, серед яких були Руд Гулліт, Серен Лербю, Геральд Ваненбург і Ерік Геретс. Гулліта швидко призначили капітаном, і він став одним із ключових гравців команди, яка більшу частину сезону 1985/86 очолювала турнірну таблицю. Чемпіонський титул було забезпечено після перемоги над «Гоу Егед Іглз» з рахунком 8:2.

У березні 1987 року Гулліт різко розкритикував ПСВ і Ганса Краая в одному з інтерв'ю, заявивши про невдоволення власним розвитком. Реакцію керівництва клубу Край вважав надто м'якою, після чого подав у відставку. Напружені стосунки між Гуллітом і клубом завершилися його переходом до «Мілана» влітку 1987 року за рекордну на той час суму для світу. Раніше того ж року команду очолив Гус Гіддінк, а до ПСВ приєднався Рональд Куман. У сезоні 1986/87 команда рано вибула з Кубка Нідерландів і Кубка європейських чемпіонів, однак у передостанньому турі забезпечила собі чемпіонський титул.

Сезон 1987/88 став найуспішнішим в історії ПСВ. Команда достроково виграла чемпіонат за чотири тури до завершення сезону, забивши загалом 117 голів. Також ПСВ здобув Кубок Нідерландів, перемігши «Роду» з рахунком 3:2 після додаткового часу. У Кубку європейських чемпіонів ПСВ розпочав виступи перемогами над «Галатасараєм» та «Рапідом» (Відень). Надалі команда змогла дістатися фіналу, значною мірою завдяки правилу виїзного гола. У чвертьфіналі проти «Бордо» вирішальним став виїзний гол Віма Кіфта. У півфіналі проти «Реала» ПСВ знову скористався перевагою виїзного гола. М'яч Едварда Лінскенса у першому матчі на «Сантьяго Бернабеу» дозволив нідерландському клубу після нульової нічиєї в матчі-відповіді пройти до фіналу. Фінал проти «Бенфіки», який відбувся у Штутгарті, завершився з рахунком 0:0. У серії післяматчевих пенальті воротар Ганс ван Брекелен відбив шостий удар португальської команди, виконаний Антоніу Велозу, і приніс ПСВ перемогу в Кубку європейських чемпіонів. Таким чином, ПСВ став володарем «требла», вигравши в одному сезоні чемпіонат Нідерландів, Кубок Нідерландів і Кубок європейських чемпіонів. Після літньої перерви Віллі ван де Керкгоф, який брав участь у тріумфах ПСВ як у 1978, так і в 1988 році, був ушанований прощальним матчем.