Антоніо Онофрі (; 1759 — 26 лютого 1825) був політиком і дипломатом республіки Сан-Марино, ключовою фігурою на політичній сцені країни наприкінці XVIII століття та на початку XIX століття. Його «розсудливість і патріотизм» у цей складний період історії Республіки принесли йому статую в Залі Громадської ради та визнання як «Батька країни».«The Month, Volume 26», Simpkin, Marshall and Company, 1876, p. 293«Two Quaint Republics, Andorra and San Marino», Virginia W. Johnson, 1913, p. 206—207«La storia di San Marino, il 1800 e Garibaldi» Онофрі також був першим секретарем закордонних і політичних справ країни.
Біографія
Раннє життя Онофрі походив зі старовинної родини, яка мала великий вплив на долю Республіки протягом століть. Він отримав ґрунтовну освіту в галузі філософії та права. У 1787 році його було призначено державним секретарем, а в 1789 році було обрано членом Великої та Генеральної ради. Протягом своєї довгої політичної кар'єри він також сім разів обіймав посаду капітана-регента республіки Сан-Марино.
Кар'єра Досягнення Онофрі пов'язані, зокрема, з його зовнішньою політикою, яка призвела до визнання Сан-Марино іншими європейськими країнами. У 1797 році, коли Наполеон Бонапарт розташувався табором у сусідньому Пезаро під час італійської кампанії Французьких революційних війн, пропозиція щодо розширення території Сан-Марино, запропонована посланцем генерала Гаспаром Монжем, була люб'язно відхилена Онофрі, капітаном-регентом від імені Республіки. Однак він прийняв 15 000 центнерів пшениці та обіцянку чотирьох артилерійських гармат, остання з яких, схоже, так і не була доставлена. Онофрі наполягав, що, згідно з досвідом Сан-Марино, їхня найкраща гарантія — це не прагнення території сусідів.«The Month, Volume 26», Simpkin, Marshall and Company, 1876, p. 292 Вважається, що це розсудливе рішення (обґрунтоване Онофрі так: «війни закінчуються, але сусіди залишаються») врятувало Республіку від репресій після пізнішої поразки Наполеона.The Republic of San Marino, William Miller, in «The American Historical Review», Vol. 6, No. 4 (July, 1901), pp. 633—649.
У 1798 році він підписав договір про торгівлю та дружні відносини з Римською Республікою, а через кілька місяців також з Цизальпінською Республікою.The Republic of San Marino, William Miller, in «The American Historical Review», Vol. 6, No. 4 (July, 1901), p. 646. Подібної угоди було досягнуто також з Італійською Республікою, яка зайняла місце двох раніше згаданих, у червні 1802 року. 26 травня 1805 року, знову як капітан-регент, він був присутній на коронації Наполеона Бонапарта як короля Італії в Мілані, де отримав «приязну аудієнцію» у імператора Франції.«San Marino — the history in miniature», Youcanprint, 2017, p. 4
Після Віденського конгресу Онофрі допоміг встановити добрі стосунки з Людовиком XVIII, Карлом X та Луї-Філіпом, а також домовився про те, щоб країна здобула прихильність Папи Лева XII, який після аудієнції з Онофрі написав листа капітанам-регентам, «запевняючи їх у своїй дружбі та відновлюючи давні домовленості з ними».
Спадщина У 2005 році 180-ту річницю смерті Онофрі було відзначено спеціальною пам'ятною срібною монетою номіналом 5 євро.«Silver 5 euro coins — San Marino — coin series — Collector Coin Database»
Примітки