Хелмські мудреці () — це дурні єврейські мешканці польського міста Хелм, об'єкт єврейського гумору, подібного до інших міст дурнів: англійських мудреців Готема, німецьких шильдбюргерів, грецьких мешканців Абдери або фінських мешканців вигаданого міста Хюмиля. Принаймні з 14 століття в Хелмі проживала значна кількість євреїв.

Багато жартів про хелмських мудреців стосуються дурних рішень проблем. Деякі з цих рішень демонструють «дурну мудрість» (досягнення правильної відповіді шляхом неправильних міркувань), тоді як інші просто неправильні. Деякі оповідання з Хелма наслідують процес інтерпретації Мідрашу та талмудичний стиль аргументації і продовжують діалог між рабинськими текстами та їх проявом у повсякденному житті. Здавалося б, сторонні питання, типові для Холмської єврейської ради, можна інтерпретувати як комедійний натяк на неосяжність талмудичної літератури. Поєднання паралельної аргументації та лінгвістичної спільності дозволяє єврейській текстовій традиції, зокрема Талмуду, просвічуватися крізь фольклор Холмщини.

Історія видання У 1727 році оповідання про шильдбюргерів були перекладені на їдиш під назвою «Vunder zeltzame, kurtzvaylige, lustige, unt rekht lakherlikhe gesihte unt datn der velt bekantn Shild burger» («Чудово рідкісні, короткі, змістовні та досить кумедні історії та факти про всесвітньо відомих міщан Шильди»), і такі оповідання увійшли до єврейського фольклору. Спочатку деякі інші міста з єврейським населенням були «містами дурнів», але зрештою Хелм міцно утвердився як архетипне місто, хоча немає документальних свідчень про те, як це сталося. Збірка жартів, що натякали на дурнів Хелма, була опублікована в 1867 році в анонімній книзі «Блискучий жарт або пігулки сміху », яку нині приписують Ісааку Майєру Діку, шість оповідань якої стали відомими як «Мудрість міста Хес». У романі Діка 1872 року «Відвідувачі в Дурашесоці/Дурачку» ( Di orkhim in Duratshesok/Duratshtshok) «місто дурнів» — це вигадане російське місто Дурачок, де російське слово дурачок означає «маленький дурень». З якоїсь причини Дік вирішив розмістити єврейських простаків у російському місці. В останній книзі Дік проводить порівняння Дуратшесока з Хелмом, кажучи, що Хелм має репутацію vilde harishkeyn (дикої дурості), і наводить приклади цього, які виявляються переказами історій про шильдбюргерів та їх імітаціями.

У «Лексиконі німецьких прислів’їв» («Deutsche Sprichwörter Lexikon») Карла Фрідріха Вільгельма Вандера 1873 року є стаття «Хелмські дурні» («Chelmer narrunim») з поясненням: «Завдяки своїм мешканцям місто Хелм у Польщі має репутацію, подібну до репутації Шильди, Шеппенштедта, Польквіца та інших у Німеччині. Про нього поширюється багато кумедних історій, подібних до витівок абдерівців та жартів про Шильду. Серед іншого, на печі в синагозі було зроблено напис: «Ця піч належить синагозі Хелма», щоб захистити її від крадіжки».

Рут фон Бернут пише, що перша назва книги, в якій згадуються як «Хелм», так і «мудрість», і перша книга, присвячена виключно дурням Хелма, — це книга 1887 року «Дер Хелемер хохлем» маловідомого письменника Герца Біка. Відомий лише один примірник книги, який зберігається в Національній бібліотеці Єрусалиму, де Рут фон Бернут працювала за дослідницьким грантом.

У XIX–XX століттях численні збірки про Хелемера були опубліковані мовою їдиш, а також перекладені англійською та івритом. Багато єврейських письменників публікували власні версії хелмських оповідань або використовували фольклорні теми з них, зокрема Іцхок Перец, Лейб Квітко та Ісаак Башевіс Зінгер у своїй праці «Хелмські дурні та їхня історія»Edward Portnoy, Wise Men of Chelm, The YIVO Encyclopedia of Jews in Eastern Europe Менделе Мохер Сфорім винайшов три штетли, населені наївними, невдалими євреями, що нагадували хелмських мудреців: Кабцанськ (що у вільному значенні означає «Жебрацьк», з , «жебрак»), Тунеядевка та Глупськ. Дія багатьох оповідань Шолом-Алейхема відбувається у вигаданому містечку Касрилівка.

Радянський поет мовою їдиш Овсій Дриз опублікував збірку віршів "Хелмські мудреці" (Khelemer khakhomim).

Іншими помітними адаптаціями фольклорних хелмських оповідань у мейнстрімну культуру є комедія Chelmer Chachomim («Хелмські мудреці») Аарона Цейтліна, «Хелмські герої» ( «Di Helden fun Khelm», 1942) Шломо Сімона, опублікована в англійському перекладі під назвами «Хелмські мудреці» (Solomon Simon, 1945) та «Ще мудреці з Хелма» (Solomon Simon, 1965), а також книга «Хелмські мудреці» Й.Й. Транка. Короткометражна анімаційна комедія «Село ідіотів» також розповідає історії про Холм.

Менахем Кіпніс був одним із головних авторів, що зробили внесок у вивчення Хелму. Він публікував колонку з оповіданнями про Хелм у варшавській щоденній газеті на їдиші «Haynt», видаючи себе за журналіста, який веде репортажі з Хелма. Існує (можливо, апокрифічна) історія про те, що жінки з Хелма просили Кіпніса припинити це робити, бо їхні доньки не могли знайти наречених: щоразу, коли вони чують від шадхна, що дівчина з Хелма, вони не можуть перестати сміятися. Пізніше він опублікував ці оповідання в книзі Khelemer mayses («Хелмські оповідання»; польська транскрипція: Chelemer Majses, 1930).

Khelmer khakhomim oder yidn fun der kligster shtot in der welt («Хелмські мудреці, або євреї з наймудрішого міста світу») (1951) Єхіеля Єшая Транка був описаний Ором Роговіним як «велика книга витончених оповідань, які художньо поєднують різні хелмські традиції з новаторськими сюжетами та історичним, лінгвістичним та культурним матеріалом. Використовуючи переважно формалістичну методологію, це есе аналізує прийоми та матеріали, що складають процес, який я називаю штетлізацією, в якому хелмський фольклор занурюється в дух і якості штетла, створюючи не реалістичне східноєвропейське єврейське місто, а міф про нього. Розміщуючи роботу Транка в обставинах її написання, мій висновок досліджує «Хелемерські хакхомім» як засіб увічнення втраченого світу штетла після Голокосту».

Твір Аллена Мандельбаума «Хелмаксіоми: максими, аксіоми, максіоми Хелма» (Chelmaxioms : The Maxims, Axioms, Maxioms of Chelm), написаний у 1977 році, трактує мудреців не стільки як дурнів, скільки як «справжнього Хелма» справжніх вчених, які у своїх вузьких спеціалізованих знаннях, тим не менш, є обізнаними, але їм бракує глузду. Поезія Хелмаксіомів, ймовірно, походить із знайдених втрачених рукописів Хелмських мудреців.

Рут фон Бернут перераховує інших авторів, зокрема тих, що жили аж до 21 століття, які черпали натхнення з хелмських історій.

Подальший розвиток

Пояснення того, як Хелм став сповненим мудреців (зауважте, що Хелм розташований на вершині пагорба, як випливає з його назви: «chełm» польською означає «шолом»):

Ще один приклад, що використовує розташування Хелма на вершині пагорба:

Багато історій висміюють проникливість рабинських мудреців Хелма.

Існує кілька варіантів того, як хельмські мудреці намагалися захопити місяць, заманивши його відображення в бочку або колодязь, хоча ця безглуздість зустрічається в народних казках багатьох місць по всьому світу. Схоже, що його перша єврейська версія була опублікована в книзі Діка «Мудрість певного міста Хес».

Як спалили Хелм

Хелм страждав від мишей. Вони купили кота у німця, але думали, що він росіянин. Коли він сідав у поїзд в останню хвилину, його запитали (російською), що їстиме кіт, коли покінчить з мишами. Німець їх не зрозумів і запитав німецькою «Was?» («Що?»), але Челмери подумали, що він відповів російською «Вас!». Злякавшись, вони спробували вбити кота. Вони загнали кота до синагоги, замкнули двері та підпалили її, але кіт вистрибнув з вікна та заліз у сусідній будинок. Потім вони спробували підпалити будинок, але кіт знову втік. «Отже, — закінчується оповідання, — увесь Хелм згорів, але кіт живе й донині» .

Майже ідентичну історію розповідають про шильдбургерів: вони запустили кота в зерносховище, щоб той полював на мишей, але через непорозуміння почали вірити, що кіт з'їсть їх після того, як з'їсть мишей. Вони підпалили зерносховище, зрештою спаливши все місто, та втекли до лісу.

Див. також

«Справжній Шлеміель» — анімаційний фільм, дія якого відбувається у вигаданому місті Хелм. Коли Шлеміель поїхав до Варшави «Село ідіотів» — канадська короткометражна анімаційна комедія, сюжет якої базується на фільмі «Коли Шлеміель поїхав до Варшави».

Нотатки

Посилання

Зовнішні посилання

Альтер Друянов, Сефер ха-Бедіча ве-ха-Чідуд (ספר הבדיחה והחידוד, ), 1922 ( ); Розділ 1 Книги 2, «טיפשים שוטים ומשוגעים» містить хелмські жарти.