Летюча мазь — це галюциногенна мазь, що, як вважається, використовувалась відьмами в практиці європейського чаклунства щонайменше з часів раннього нового часу, коли вперше були записані детальні рецепти таких засобів, і коли її використання поширилось у колоніальній Північній Америці.
Назва Мазь відома під багатьма назвами: відьомська летюча мазь, зелена мазь, магічний бальзам або лікантропічна мазь. Німецькою — () або (). Латинською — (), , () або ().
Склад
Отруйні інгредієнти, згадані в працях з етноботаніки, включають: беладонну,Schultes, Richard Evans; Hofmann, Albert (1979). The Botany and Chemistry of Hallucinogens (2-е вид.). Springfield Illinois: Charles C. Thomas. с. 261—264. скополію карніолійську, дурман звичайний, Блекота чорна, мандрагору, болиголов плямистий, та/або аконіт (борець),Rätsch, Christian. The Encyclopedia of Psychoactive Plants: Ethnopharmacology and Its Applications. Park Street Press, 2005.Schultes, Richard Evans; Hofmann, Albert (1979). Plants of the Gods: Origins of Hallucinogenic Use. New York: McGraw-Hill. .Hansen, Harold A. The Witch's Garden. Unity Press, 1978. більшість з яких містять атропін, гіосціамін та/або скополамін.Furst, Peter T. Hallucinogens and Culture. Chandler and Sharp, 1976. с. 138.
Скополамін може спричиняти психотропні ефекти при трансдермальному всмоктуванні.Sollmann, Torald. A Manual of Pharmacology and Its Applications to Therapeutics and Toxicology. 8-е вид. W.B. Saunders, Philadelphia and London, 1957. Ці тропанові алкалоїди класифікуються як деліранти з точки зору їхніх психоактивних властивостей.
Френсіс Бекон (у працях під іменем «Лорд Верулам») описував склад відьомської мазі як: «жир дітей, викопаних із могил, сік дикої селери, аконіту і Перстач, змішані з пшеничним борошном найвищого ґатунку».
Сильна токсичність активних інгредієнтів
За винятком Potentilla reptans, рослини, що найчастіше згадуються як інгредієнти в рецептах мазей на польоти ранньомодерного періоду, є надзвичайно отруйнимиTampion, John : Dangerous Plants, вид. David and Charles, Канада, 1977. і спричиняли численні летальні випадки при вживанні,Frohne, Dietrich; Pfänder, Hans Jürgen. A Colour Atlas of Poisonous Plants: A Handbook for Pharmacists, Doctors, Toxicologists, and Biologists. Переклад з другої німецької редакції Норманом Грейнджером Біссетом. Лондон: Wolfe Publishing Ltd, 1984. Серія Wolfe Atlases. чи то через плутанину з їстівними видами, або внаслідок навмисного отруєнняSchenk, Gustav. Das Buch der Gifte, переклад М. Буллока як The Book of Poisons. Weidenfeld and Nicolson, 1956, с. 28 (щодо A. belladonna як литовської кримінальної отрути «Маулда»). чи самогубства.
Історик, окультист і теософ з Майнінгена, автор книг Geschichte des Neueren Occultismus (1892) та Die Geheimwissenschaften, eine Kulturgeschichte der Esoterik (1895), був однією з таких жертв.Bert-Marco Schuldes: Psychotropicon про дурман і смерть Кізеветтера. У: Psychotropicon. Das Online-Magazin für Psychonauten, 5 березня 2012.
Фізичний політ проти польоту духом
Це було предметом обговорення серед духовенства: чи могли відьми фізично летіти на шабаш на своїх віниках за допомогою мазі, чи такий «політ» можна пояснити інакше: як ілюзію, створену дияволом у свідомості відьми; як те, що душа залишала тіло й летіла духом на шабаш; або як галюциногенну «подорож», викликану ентеогенною дією сильних речовин, що всмоктувались через шкіру.Гарнер, Майкл Дж., Hallucinogens and Shamanism, Oxford University Press, 1973, перевидано у США, 1978. Розділ 8, с. 125—150: Роль галюциногенних рослин у європейському відьомстві. Раннім прихильником останнього пояснення був учений і ренесансний мислитель Джамбатіста делла Порта, який не лише спілкувався з користувачами летючої мазі, а й особисто спостерігав її дію, порівнюючи смертьоподібні транси, в які впадали його піддослідні, з їхніми подальшими розповідями про вакханальні веселощі, які вони нібито пережили. (книга II, розділ XXVI, «Lamiarum unguenta»)
Тіло в комі та їзда на звірах
Домініканський церковник Бартоломео Спіна з Пізи наводить два свідчення про силу «мазі для польотів» у своєму трактаті Tractatus de strigibus sive maleficis («Трактат про відьом або злочинців») 1525 року.
Перше стосується випадку з його знайомим Августом де Турре з Бергамо, лікарем. Коли той навчався медицині в Павії у молодості, одного разу повернувся пізно вночі до свого житла (без ключа) й не знайшов нікого, хто б міг його впустити. Він виліз на балкон і потрапив усередину через вікно, після чого пішов шукати служницю, яка мала бути на варті. Проте у її кімнаті він виявив її непритомною — її неможливо було розбудити. Наступного ранку він намагався розпитати її, але вона відповідала лише, що «була в подорожі».
Друге свідчення Бартоломео є ще більш натяковим і вказує на інший аспект «польотів» відьом. Йдеться про певного нотаріуса з Лугано, який не зміг знайти свою дружину вранці й шукав її по всьому маєтку. Зрештою він виявив її глибоко непритомною, голою, брудною та з відкритими статевими органами в кутку свинарника. Нотаріус «відразу зрозумів, що вона відьма» (!) і спочатку хотів убити її на місці, але, передумавши, вирішив зачекати, поки вона отямиться, щоб розпитати. Перелякана його гнівом, бідолашна жінка впала на коліна й зізналася, що вночі «була в подорожі».Джінзбург, Карло. Ecstasies: Deciphering the Witches' Sabbath. Нью-Йорк: Pantheon Books, 1991.
Світло проливається на історію дружини нотаріуса завдяки двом свідченням, віддаленим у часі, але таким, що розкривають стійку тему в європейському чаклунстві. Перше належить Регіно з Прюма, чий твір De synodalibus causis et disciplinis ecclesiasticis libri duo (бл. 906 р. н. е.) згадує жінок, які «спокушені… демонами… наполягають, що вночі їздять на певних звірах [курсив не оригінальний] разом із Діаною, богинею язичників, і великим натовпом жінок; що вони долають великі відстані в тиші найглибшої ночі…».Цит. за: Джинзбург, Карло. Екстази. Розшифровка шабашу відьом. Нью-Йорк, 1991, . Вперше опубліковано італійською як Storia notturna: Una decifrazione del Sabba, 1989. (Див. також Канон єпископа).Джинзбург, Карло. Ecstasies: Deciphering the Witches' Sabbath. Нью-Йорк: Pantheon Books, 1991.
Друге свідчення датується приблизно 800 роками пізніше і походить з Норвегії початку XVIII століття — це показання тринадцятирічної Сірі Єргенсдаттер. Сірі стверджувала, що коли їй було сім, її бабуся відвела її на шабаш відьом на гірському лузі Блокула («синя гора»): бабуся повела її до свинарника, де вона натерла свиню маззю з рогу, після чого бабуся з онукою осідлали тварину і, пролетівши деяку відстань у повітрі, дісталися до будівлі на шабашній горі.Цит. за: Пікерінг, Девід: Словник чаклунства. David Pickering, 2014.
Передбачуваний сексуальний елемент у застосуванні
Деякі джерела стверджують, що така мазь найкраще всмоктується через слизові оболонки, і що традиційне зображення відьми, яка верхи сидить на вінику, натякає на нанесення летючої мазі на вульву.Ембоден, Вільям. Narcotic Plants: Hallucinogens, stimulants, inebriants, and hypnotics, their origins and uses. 2-е вид. (перероблене й доповнене). Нью-Йорк: Macmillan, 1979. , с. 127. Наведений вище уривок із судового процесу над гіберно-норманською дворянкою Алісою Кайтелер в Ірландії у 1324 році, хоч і не є прямим, цілком відкритий для інтерпретацій, пов'язаних як з наркотиками, так і з сексуальністю. Це також один із найдавніших свідчень подібних практик, що передує відьомським процесам ранньомодерної доби на кілька століть. Свідчення служниці пані Кайтелер — Петронілли з Міт — хоча й отримане під тортурами, містить згадки не лише про здібності її пані до виготовлення «магічних» зіллів, а й про її сексуальну поведінку, включаючи принаймні один випадок (ймовірного) статевого акту з демоном.Вільямс, Бернадетта. «The Sorcery Trial of Alice Kyteler». History Ireland, том 2, № 4 (зима, 1994).Девідсон, Шерон та Джон О. Ворд (пер.). The Sorcery Trial of Alice Kyteler: A Contemporary Account (1324). Ашвілл, Північна Кароліна: Pegasus Press, 2004.
Згідно з інквізицією («у складі якої було п'ятеро лицарів і численні шляхтичі»), ініційованою Річардом де Ледредом, єпископом Оссорі, у місті Кілкенні діяла група єретичних чаклунів на чолі з пані Алісою Кайтелер, проти яких було висунуто не менше семи звинувачень у чаклунстві. Особливо цікавим у контексті згаданої вище «змащеної палиці» є п'яте звинувачення:
Можливий опійний компонент
Одним із можливих ключів до того, як люди справлялися з токсичністю пасльонових рослин, які зазвичай вважаються складниками «летючих мазей», є припущена антагоністична взаємодія деяких алкалоїдів родини пасльонових із алкалоїдами Papaver somniferum (опійного маку). Про таку антагоністичну дію стверджував рух еклектичної медицини. Наприклад, у King's American Dispensatory у статті про беладонну зазначено: «Беладонна й опій, здається, мають антагоністичну дію, особливо щодо мозку, спинного мозку та серця; їх відповідно рекомендували та використовували як протиотруту одне проти одного у випадках отруєння», далі ж робиться перебільшене твердження, що «це питання тепер позитивно та задовільно вирішене; отже, у всіх випадках отруєння беладонною головним засобом є морфін, і його використання може бути скориговане відповідно до ступеня звуження зіниць, яке він викликає».
Синергію між алкалоїдами беладонни та маку використовували під час так званого «сутінкового сну», що застосовувався для знеболення жінок під час пологів з початку едвардіанської епохи. Сутінковий сон був сумішшю скополаміну — алкалоїду беладонни — та морфіну — алкалоїду Papaver — який вводили ін'єкційно для поєднання знеболювального ефекту та амнезії. Сучасна версія такого препарату досі виробляється під назвою «Омнопон».
Немає точних відомостей щодо пропорцій пасльонових трав і маку у складі «летючих мазей», і більшість історичних рецептів таких мазей не містять маку. Більше того, авторитетне видання колишнього Міністерства сільського господарства, рибальства та продовольства Великої Британії (нині DEFRA) зазначає, що у випадках отруєння Atropa belladonna — замість того, щоб бути протиотрутою — «препарати, що містять морфін або опіати, слід уникати, оскільки вони мають синергічну дію з атропіном», а відповідною протиотрутою є інгібітор ацетилхолінестерази — фізостигмін саліцилат.Cooper, Marion R. і Johnson, Anthony W. Poisonous Plants in Britain and their effects on Animals and Man, Міністерство сільського господарства, рибальства та продовольства, Довідник № 161 (на заміну Бюлетеню 161), вид. HMSO, Лондон, 1984, ISBN 0 11 242529 1, стор. 213
Історичні документи
Перша згадка про мазь у контексті популярного вірування в оргіастичні польоти зустрічається в богословській сумі Роланда Кремонського, написаній у 1230-х роках.Ayelet Even-Ezra, «Cursus: an early thirteenth century source for nocturnal flights and ointments in the work of Roland of Cremona,» Magic, Ritual and Witchcraft 12/2 (Winter 2017), с. 314—330 Згідно з відомими джерелами, першим описав використання летючих мазей відьмами Йоганн Гартліб у 1456 році.
Це також було описано іспанським теологом Альфонсо Тостадо (помер 1455) у творі Super Genesis Commentaria (надруковано у Венеції, 1507), чий коментар, як правило, підтверджував реальність шабашу відьом. У 1477 році Антоні Роуз зізналася, що диявол дав їй палицю завдовжки 18 дюймів, яку вона змащувала маззю, і, промовивши «іди, в ім'я Диявола, іди», летіла на «синагогу» (альтернативна назва шабашу в ранньому чаклунстві).Encyclopedia of witchcraft and demonology, стор. 50, Octopus, 1974
У популярній культурі
Драматургія У творчості драматурга Франсіско де Рохас Соррілья (1607—1648) з Толедо є діалог про летючу мазь. Відповідний фрагмент міститься у п'єсі Lo que quería el Marqués de Villena («Чого бажав маркіз де Вільєна»).Цит. за: Бароха, Хуліо Каро. Світ відьом. Видавництво Phoenix, 2001 (оригінальна назва: Las brujas y su mundo)
У літературі та кіно