Летонізація () — процес асиміляції осіб нелатиського походження до латиської нації шляхом прийняття її мови, культури та національної ідентичності.
Історичний контекст Упродовж історії летонізація найбільше охопила балто-фінські народи, які мешкали на території сучасної Латвії — вендів, лівів і кревінгів. Посилення цієї політики відбулося в період авторитарного режиму Карліса Улманіса у 1930-х роках.
Після відновлення незалежності Після проголошення незалежності Латвії у 1991 році летонізація знову стала актуальною. Держава впровадила заходи для зміцнення статусу латиської мови, зокрема в публічному житті, освіті та на ринку праці. Законодавчо було закріплено статус латиської як єдиної державної мови, а для працевлаштування в державному секторі було встановлено обов’язкове знання мови.
Освітня система зазнала змін: збільшено кількість годин латиської мови в школах та університетах, що забезпечило мовну інтеграцію молодого покоління. Також були організовані державні мовні курси й освітні програми для дітей та дорослих.
Конституційне закріплення У 2014 році Сейм ухвалив преамбулу до Сатверсме (Конституції Латвії), яка визначає Латвію як державу, мета якої — збереження і розвиток латиської нації, культури та мови.
Один з авторів преамбули, Еґілс Левітс, зазначив:
Джерела