Дові́ра — соціологічна та психологічна категорія; впевненість у порядності й доброзичливості іншої сторони, з котрою довіряючий знаходиться в тих чи інших відносинах, що базується на його досвіді. Довіра не має потреби у включенні якоїсь дії, так що ви та протилежна сторона є взаємно втягнуті в неї. Довіра є всього лише передбачення покладання на якусь дію, яке базується на тому, що знає одна сторона про іншу. Наприклад, тому, що подія відбувається десь далеко і не може бути підтвердженою, або подія відбудеться тільки в майбутньому. З цієї точки зору довіра має певні межі, що базуються на знанні про іншу сторону, якій довіряють. Довіра — це твердження про те, що поки що невідоме, але має якусь імовірність статися. Повну довіру часто ототожнюють з вірою, бо механізм такої довіри вже не базується на раціональних засадах тобто на досвіді й на передбаченні, та на попередньому знанні однієї сторони другою і включає ірраціональні мотиви взаємовідносин.
Соціологія В соціальних науках категорія довіри сьогодні є предметом активних досліджень. В соціології (та психології) рівні довіри, до яких одна сторона може довіряти іншій, вимірюються у вірі в чесності, доброчинності та компетенції іншої сторони. Базуючись на останніх наукових дослідженнях, недовіра може бути прощена значно легше, коли вона інтерпретується як недостатня компетентність, ніж недостатня доброзичливість, чи чесність.
З цих перспектив, довіра являє собою ментальний стан, котрий не може бути виміряний безпосередньо. Впевненість в результатах процесу довіри може бути виміряна через поведінку, або навпаки, кожен може робити само- оцінки довіри (з усіма обмовками, що супроводжують цей суб'єктивний метод). Довіра може розглядатися як моральний вибір, або нарешті як еврістичний крок, що дозволяє людині діяти в умовах надзвичайно складної ситуації (з явно недостатньою інформацією про ситуацію), коли все одно приходиться приймати раціональне рішення. В цьому випадку комп'ютерний «розв'язок» проблеми не має сенсу, оскільки останній не має морального почуття і повністю покладаються на раціональну логіку. Будь-яка довіра в рамках комп'ютерного програмування насправді враховує властивості користувача (user), конкретного комп'ютера та творця комп'ютерної програми, котрий вставив раціональні правила в конкретну програму. Френсіс Фукуяма та Том ТайлерКниги Тома Р. Тайлера — академіки, що підтримують цю концепцію довіри, як моральну систему, що не завжди піддається явному розгляду.
Друга перспектива в соціальній теорії випливає із класичних «Начал соціальної теорії» Джеймса Колемана. Колеман пропонує наступне чотирьох- часткове визначення: Установлення довіри дозволяє дії, котрі в інших умовах є неможливі (тобто довіра дозволяє дії в умовах недостатньої інформації про ситуацію та шляхи виходу з неї). У випадку, коли ми маємо особу, наділену довірою (довірун/trustee) і вона є варта довіри, тоді довірнику (trustor) буде краще, коли довіруну довіряють. Навпаки, коли (довірун/trustee) є не вартий довір'я, тоді довірнику (trustor) буде гірше, коли довіруну довіряють (це є ремінісценсія класичної дилеми в'язня). Довіра є дія, що включає довільну (волюнтаристську) передачу ресурсів (фізичних, фінансових, інтелектуальних, чи тимчасових інших) від довірника (trustor/truster/settler) до довіруна (trustee) і, знову отримуємо т.з. дилему в'язня). Існує певна затримка між процесами надання довіри та результатами довірчої поведінки.
Сила визначень Колемана полягає в тому, що вони дозволяють розглядати в деталях довірчу поведінку. Ці розгляди корисні не тільки в частковому випадку людино- машинних процесів розгляду довіри, проте і в загальній довірчій поведінці сторін/партій.
Одним із критичних елементів довірчої поведінки є «влада». Той, хто знаходиться в залежній позиції не може бути наділений довірою відносно інших в моральному сенсі, проте може бути визначеним як вартий довірення у більшості часткових випадків, що не стосуються влади. Процес довіри іншій стороні, коли перша сторона вимушена робити це, іноді називають «залежною довірою»(reliance), щоб підкреслити що віра в доброчинність та компетентність може бути відсутньою, тоді як «бажання досягти вигоди» — присутнє. Інші посилаються тільки на примус/коерцію.
Визначення Колемана не приймають до уваги різницю між «довірою» (достойність = worthiness), як моральним (іраціональним) атрибутом, та «вірністю» (trustworthiness), як чисто раціональною «надійністю» (reliability). Аннета Баєр (Ethics, 1987) характерезувала контексти довіри, як структури взаємодії, в яких моральні зобов'язання діють між договорунами (trustees).
Суть конфлікту в сучасних соціальних науках полягає в тому, що невідомо чи довіра є повністю внутрішньо- імманентна категорія (невидима), і тільки впевненість можна спостерігати зовні, чи довірча поведінка (та самооцінка рівня довіри) може осмислено вимірювати довіру у відсутності коерції (насильницьких дій). Необхідно відзначити, що в багатьох мовах (наприклад німецькій) не розрізняються слова- категорії «довіра» та «впевненість», що ускладнює розгляд проблеми. Різниця між довірою та впевненістю сьогодні являє собою нерозв'язну проблему соціальних «довірчо — впевненістних» досліджень.
В загальному випадку довіра важлива як соціальний інститут (урядові організації тощо), і тому спільноти потребують перманетної присутності довіри в суспільстві. Тому довіра та альтруїзм (іраціональні категорії) сьогодні є областями досліджень навіть в галузі економіки не зважаючи на те, що ці концепції виходять далеко за межі традиційної раціональної економіки.
Психологія У психології довіра являє собою інтегральну ідею соціального впливу: адже значно легше впливати на тих, чи їх переконувати, у випадку коли вони вірять (один із варіантів «суггестії»). Посилання на довіру в значній мірі використовується при передбаченні прийнятності майбутньої поведінки народних мас, соціальними інститутами (такими як Урядові установи та комп'ютерне моделювання). Проте, знову ж таки сприйняття чесності, компетенції та категорійної подібності, дещо подібної до доброчинності, продовжують залишатися чинними. Як тільки довіра втрачена, шляхом обов'язкового насильницького удару по одній із цих основних детермінант, тоді буде дуже важко знову відновити довіру в суспільстві. Більше того, існує явна симетрія в процесах будівництва та руйнування довіри. Тому тільки вірна/правильна (trustworthy) дія/чин на певну детермінанту — ось єдино можливий шлях для підтримки заданого рівня довіри в суспільстві.
Достатня кількість досліджень була зробленна з розробки проблеми довіри та її соціального використання: Варвара Міжтал в своїй книзіBarbara Misztal, Trust in Modern Societies: The Search for the Bases of Social Order, Polity Press, ISBN 0-7456-1634-8 спробувала об'єднати всі посилання на довіру разом. Вона відмічає «довіра робить три основні речі в житті людини»: Вона створює соціальне життя передбачуваним, вона створює почуття спільноти, та вона полегшує спільну роботу людей разом. В контексті сексуальної довіри Рікі РоббінзRiki Robbins, Betrayed!: How You Can Restore Sexual Trust and Rebuild Your Life, Adams Media Corporation, ISBN 1-55850-848-1 описує чотири стани довіри : В контексті інформаційної теорії Ед Джерк визначає та розрізняє довіру від соціальних функцій, таких якEd Gerck, in Trust Points, Digital Certificates: Applied Internet Security by J. Feghhi, J. Feghhi and P. Williams, Addison-Wesley, ISBN 0-201-30980-7, 1998. влада, прислуговування, та однозначність сприймання (accountability/answerability):
Походження категорії довіра та її зв'язок з природничими науками
Семантично- лінгвістичний парадокс Цей парадокс виникає в т.з. «примордіальних мовах», котрі в найменшій мірі зазнали цивілізаційного впливу (у вторинних мовах, котрі зазнали цивілізаційного впливу, від цього парадоксу лишаються лише релікти, або зовсім нічого). Дійсно, за самим визначенням «примордіальної мови» (тобто мови, яка була сучасником процесу «творення Світу») повинні залишитися «сліди», котрі несуть інформацію про процеси утворення «семантичних ніш», наприклад, ніші «довіри» та «віри». Оскільки всі «слов'янські мови» належать до класу примордіальних, тому в них в явній формі представлений процес «словотворення». Наприклад, в українській мові категорія «довіра» є похідна від категорії «віра». Дійсно, складне слово «довіра» складається з двох слів: префікса «до» та кореня «віра». Тому семантика категорії «довіра» декодується, як те, що було до «віри». Тобто із семантичної точки зору, категорія «довіра» є значно старшою від категорії «віра», яка є відносно молода. Проте з лінгвістичної точки зору, слово «довіра», як похідне від простого «віра», є значно молодшим від «віри». Це протиріччя і складає суть «семантично- лінгвістичного парадоксу», розв'язок якого можна шукати у наступному напрямі. На ранніх етапах розвитку суспільства існувала семантична пракатегорія, котра можливо мала назву «віра» (це не обов'язково в загальному випадку) і вона в собі містила (не розрізняла) обидві сучасні категорії, котрі мають назву «довіра» та «віра». Проте з ускладненням суспільства та суспільних відносин ця пракатегорія уже не могла підтримувати суспільний лад, і вона природним чином розділилася на дві незалежні категорії — нової — «віри», котра зберегла стару назву пракатегорії (вона на тому етапі здалася важливішою для виживання суспільства), та старої «довіра», котра отримала нову назву, як похідну від назви пракатегорії «віра» (а не від назви нової категорії «віра»).
Внутрішньовидова довіра
Онтогенезна довіра В процесі онтогенезу кожна жива істота (особливо вищі ссавці) проходять після народження стадію дитинства, під час якої протікає т.з. научання (не має принципового значення якими методами — насильницькими, чи добровільними), під час якого дитинча ссавця переймає стандартні моделі/алгоритми поведінки дорослих осіб (як правило близьких родичів), що дозволяє в наступному періоді без суттєвих проблем увійти в соціальну структуру дорослих. Очевидно, що на етапі дитинства кожна істота повинна в першу чергу призвичаїтися до онтогенезної довіри, простими словами — довіри до самого себе, причому це призвичаєння повинне протікати під ретельним доглядом дорослих (спершу під наглядом люблячої матері, потім — під наглядом старших братів, чи сестер, а потім і старших родичів). Стадія нагляду старших обов'язкова, оскільки при її ослабленні онтогенезна довіра стає домінантою в поведінці як маляти, так і дорослої особи, що зрештою ослаблює соціальну адаптацію маляти в дорослому світі (це є один із можливих варіантів девіантної поведінки, що відрізняється від стандартної для кожного виду).
Філогенезна довіра За визначенням, філогенезна довіра, на відміну від онтогенезної, означає тривіальну довіру до представників свого роду (матері, батька та близьких родичів) у вузькому сенсі, або довіру до зграї/племені і навіть до всіх представників цього виду в широкому сенсі. Очевидно, що філогенезна довіра закладає основи для соціальної поведінки, а значить і виконує роль потенційного базису для створення складних соціальних структур типу зграї, прайду, чи племені.
Міжродова довіра всередині виду Міжродова довіра є різновид філогенезної довіри. Не зважаючи на багато спільних моментів, слід відрізняти її варіанти серед вищих ссавців та людей, оскільки останні мають значно складнішу організацію суспільних відношень.
Міжродова довіра у вищих ссавців