Олекса́ндр Олекса́ндрович Са́вченко-Бі́льський (4 серпня 1879 ДАЧО, Чернігів. Ф. 679, оп. 10, спр. 23, с. 80. – Покровская церковь, с. Шаповаловка Борзенского уезда. О родившихся. , Шаповалівка Борзнянського повіту Чернігівської губернії, тепер Ніжинського району Чернігівської області — 10 червня 1938, Харків ) — науковець, ветеринарний лікар. Брат Михайла Савченка-Більського. Життєпис Народився в сім'ї Олександра Олексійовича Савченка-Більського (1843–1932), який походив із старшої гілки старовинного козацького роду Савченків-Більських Милорадович Г. А. Родословная книга черниговского дворянства. — СПб, 1901.– С. 79. . Батько мав чин колезького реєстратора і володів маєтком у Шаповалівці.

Навчався в Чернігівській та Ніжинській гімназіях, після отримання середньої освіти вступив до Харківського ветеринарного інституту. В 1898 р. став членом громадської організації «Харківська Українська студентська громада», навесні 1899 р. взяв участь у страйку харківського студентства, яке вимагало демократизації вищої школи. Разом з іншими учасниками заворушень був відрахований з інституту, але восени наказ про відрахування відмінили Юрій Коллард. Спогади юнацьких днів 1897-1906: українська студентська громада в Харкові і Революційна українська партія (РУП). – Торонто: Срібна сурма, 1972. – С. 42, 56, 67. .

Взяв участь у страйку студентів ветеринарного інституту 19 лютого 1901 р., потрапивши в поле зору харківської поліції. 17 квітня 1901 р. був відрахований з інституту та висланий з Харкова із забороною на проживання в Санкт-Петербурзі та деяких інших містах Анкета Мемориала 13.02.1989. – Савченко-Бельский Александр Александрович. – Ф. 1. Оп. 1. Д 4151. – НИПЦ Мемориал. ДАХО, Харків. Фонд Р-6452, оп. 3, спр. 550. – Дело № 68050. – С. 155. .

Під час першої російської революції влітку 1906 р. був одним із керівників селянських заворушень у Шаповалівці, зокрема мітингу у червні-місяці, на якому селяни вимагали розподілу поміщицької землі. Для придушення заворушень із Борзни прибула рота солдатів, керівники виступу були заарештовані, «частину заарештованих було ув’язнено, решту вислано за межі губернії» Історія міст і сіл Української РСР. – Шаповалівка, Борзнянський район, Чернігівська область..

О. Савченко-Більський був заарештований 9 серпня 1906 р. по справі вбивства поліцейського справника в Шаповалівці і утримувався у в’язниці м. Борзна. Дізнання по справі було передано прокурору Ніжинського окружного суду, який закрив справу, знявши всі звинувачення, але за «шкідливу політичну діяльність» О. Савченко-Більський 17 березня 1907 р. був висланий в адміністративному порядку до Житомира .

21 жовтня 1907 р. був заарештований у Києві як учасник сходки членів і пропагандистів Київського комітету партії соціалістів-революціонерів, з-під варти втік і був поміщений у розшуковий циркуляр .

Членом Української партії есерів О. Савченко-Більський офіційно не був, за його словами в період навчання в ветеринарному інституті йому, як вихідцю із села, позиція есерів у селянському питанні була найбільш близькою. Тому він брав участь у нелегальних зібраннях, розповсюджував есерівську літературу, виконував окремі партійні доручення ДАХО, Харків. Фонд Р-6452, оп. 3, спр. 550. – Дело № 68050. – С. 84. .

В 1908 р. поновився на навчанні у ветеринарному інституті, за агентурними відомостями поліції в жовтні 1908 р. агітував за проведення страйку, а в листопаді 1910 р. входив до складу комісії по вшануванню пам’яті померлого графа Л.М. Толстого .

Харківський ветеринарний інститут закінчив у 1912 р., можливо, раніше, оскільки відомо, що в 1911 р. він перебував у Миргороді . Потім навчався в Московському сільськогосподарському інституті . Одночасно працював на посаді ветеринарного лікаря, але 31 грудня 1914 р. був звільнений з посади через політичну неблагонадійність .

В Першу світову війну з січня 1915 р. до демобілізації в 1917 р. перебував на фронті .

В 1918 р. був змушений переїхати з родиною до Криму для лікування сина. Проживав у м. Балаклава, працював у комісії по боротьбі з епідемією чуми Там само. – С. 133. .

В 1919 р. займав посаду завідувача ветеринарним відділом Васильківської повітової земської управи. Підлягав мобілізації до армії А.І. Денікіна, але за клопотанням Київської губернської земської управи йому надали відстрочку від призову Там само. – С. 157. .

З 1920 р. проживав у Харкові, працював ветеринарним лікарем у кооперативних організаціях, створених у період НЕПу: Центральному об'єднанні сільськогосподарської кооперації Сільський господар (з 1922 р.) та у Всеукраїнському союзі скотарської та молочної кооперації «Добробут», яка входила до складу згаданого об'єднання (з 1924 р.). Був членом Харківського наукового товариства по сільськогосподарській секції, у 1927 р. став членом Президії зоотехнічної підсекції Кушакова В.В. Науково-дослідна та організаційна діяльність сільськогосподарської секції Харківського наукового товариства в 1920–1930-і роки.

У 1933 р. працював у Наркомземі УРСР, організував, як фахівець з вівчарства, ввезення в Україну кращих порід овець із Середньої Азії ДАХО, Харків. Фонд Р-6452, оп. 3, спр. 550. – Дело № 68050. – С. 87-88. .

У 1936 р. був звинувачений в числі групи осіб у службовій недбалості при підготовці до зими тваринницьких ферм у бурякорадгоспі села Білий Колодязь Вовчанського району, що призвело до масового падежу худоби. За вироком суду був засуджений до 1 року виправно-трудових робіт без тримання під вартою Там само. – С. 161-163. .

Останнє місце роботи – ветеринарний лікар (зоотехнік) Артемівського відгодівельного пункту в м. Мерефа Харківського району. Був заарештований УНКВС у Харківській області 28 жовтня 1937 р. за звинуваченням у приналежності до антирадянської есерівської організації Там само. – С. 55. , пізніше названої «Обласне об’єднане 6юро правих і лівих есерів» Выписка из отчета заместителя начальника УНКВД УССР по Харьковской области Л. И. Рейхмана наркому внутренних дел УССР И. М. Леплевскому об оперативно-следственной работе по состоянию на 10 января 1938 г..

Звинувачення базувалося на показах бувшого правого есера М. М. Литвинова, отриманих при його допиті. Він назвав 5 прізвищ осіб, нібито завербованих ним в антирадянську організацію, в тому числі і О. Савченка-Більського ДАХО, Харків. Фонд Р-6452, оп. 3, спр. 550. – Дело № 68050. – С. 1-15.. О. Савченку-Більському нібито було доручено створити та очолити бойову групу з бувших куркулів Артемівського радгоспу. Своєї вини О. Савченко-Більський не визнав Там само. – С. 23-25, 84-89. . Засуджений до розстрілу 13 квітня 1938 р. Трійкою УНКВС Там само. – С. 111., вирок виконано 10 червня 1938 р. Там само. – С. 119. , похований у Харкові.

Реабілітований Харківським обласним судом 29 січня 1960 р. Там само.– С. 309. . Справка о реабилитации 15.02.1960. – Савченко-Бельский Александр Александрович. – Ф. 1. Оп. 1. Д 4151. – НИПЦ Мемориал..

Сім’я

О. О. Савченко-Більський був одружений з Ксенією Олександрівною Мартиновою (1884–1943), шкільною вчителькою. Сини: Микола Мартинов (1915–1978); Ілля Мартинов (1918–2010); Володимир Мартинов (1920–2000). Ілля і Володимир Мартинови – відомі альпіністи, майстри спорту, спортивні функціонери Сегодня умер Илья Александрович Мартынов. Мартынов Владимир Александрович..

Примітки

Джерела

Борис Гузь. Рід Савченків-Більських із Чернігівщини. – Чернігівське земляцтво, 11.11.2024. Борис Гузь. По сторінках архівно-слідчої справи О. О. Савченка-Більського. – Чтиво, 2025. Юрій Коллард. Спогади юнацьких днів 1897-1906: українська студентська громада в Харкові і Революційна українська партія (РУП). – Торонто: Срібна сурма, 1972. – 223 с. Кушакова В. В. Сільськогосподарська секція Харківського наукового товариства. – Історія освіти, науки і техніки в Україні : матеріали Х Всеукр. конф. Молодих учених та спеціалістів. – Вінниця, 2015. – С. 133-134. Олег Бажан, Вадим Золотарьов. "Великий терор" на Харківщині: масштаби, виконавці, жертви. – Краєзнавство, 2012. – № 1. С. 85-101. Дело № 68050 по обвинению: Савченко-Бельский Александр Александрович и др. – Державний архів Харківської області. – Фонд Р-6452, опис 3, справа 550. – 320 с.

Див. також Савченко-Більський Михайло Олександрович