Кейнсіанська революція стала фундаментальною реконструкцією економічної теорії щодо факторів, що визначають рівень зайнятості в економіці в цілому. Ця революція була спрямована проти тодішньої ортодоксальної економічної парадигми, неокласичної економіки.
Ранній етап кейнсіанської революції припав на роки після публікації «Загальної теорії» Джона Мейнарда Кейнса в 1936 році. У цей період неокласичне розуміння зайнятості було замінено поглядом Кейнса, згідно з яким саме попит, а не пропозиція, є визначальним фактором рівня зайнятості. Це надало Кейнсу та його прихильникам теоретичне підґрунтя для аргументації, що уряди повинні втручатися з метою зменшення високого рівня безробіття. Оскільки Кейнс не міг брати активної участі в теоретичних дебатах після 1937 року, швидко розпочався процес узгодження його праць зі старою системою для формування неокейнсіанської економіки, яка є поєднанням неокласичної економіки та кейнсіанської економіки. Процес поєднання цих шкіл називається неокласичною синтезою, а неокейнсіанську економіку можна підсумувати як «кейнсіанську в макроекономіці, неокласичну в мікроекономіці».
Історичний контекст Революція полягала насамперед у зміні основних економічних поглядів та створенні єдиної концепції — багато ідей та політичних рекомендацій, які відстоював Кейнс, мали попередників у школі Недоспоживання 19 століття, а деякі форми державних стимулів застосовувалися в США 1930-х років без інтелектуальної концепції кейнсіанства.
Центральною зміною в політиці була теза про те, що дії уряду можуть змінити рівень безробіття за допомогою дефіцитного фінансування (фіскальних стимулів), таких як громадські роботи або зниження податків, а також зміни процентних ставок і грошової маси (монетарної політики) — до цього моменту панівною ортодоксальною думкою було бачення Міністерства фінансів, що дії уряду не можуть змінити рівень безробіття.
Представники Австрійської школи вбачали в такій політиці серйозну проблему. Зокрема, Людвіг фон Мізес в своїй книзі "Лібералізм" писавОчевидно, що марно намагатися ліквідувати безробіття, розпочавши програму громадських робіт, яка в іншому випадку не була б здійснена. Необхідні ресурси для таких проектів мають бути вилучені через податки або позики з того застосування, яке вони могли б знайти в іншому випадку. Таким чином, безробіття в одній галузі можна зменшити лише в тій мірі, в якій воно збільшується в іншій (Liberalism, p. 85)Рушійною силою була економічна криза Великої депресії та публікація в 1936 році книги Джона Мейнарда Кейнса «Загальна теорія зайнятості, відсотків і грошей», яка потім була перероблена Джоном Гіксом у неокласичну концепцію, зокрема модель IS/LM 1936/37 років. Ця синтеза була потім популяризована в американських академічних колах у впливовому підручнику «Економікс» Пола Самуельсона, починаючи з 1948 року, і стала домінуючою в економічному мисленні США після Другої світової війни. Сам термін «кейнсіанська революція» був використаний в тексті 1947 року «Кейнсіанська революція» американського економіста Лоуренса КляйнаKlein, Lawrence (1947), The Keynesian Revolution, ISBN 0-333-08131-5. У Сполучених Штатах кейнсіанська революція спочатку активно боролася консерваторами під час Другої червоної паніки (маккартизму) і звинувачувалася в комунізмі, але в кінцевому підсумку форма кейнсіанської економіки стала мейнстрімом.
Кейнсіанська революція піддавалася критиці з ряду причин: деякі, зокрема представники школи «The Freshwater» та Австрійської школи, стверджують, що революція була помилковою та неправильною. Зокрема, Людвіг фон Мізес - економіст Австрійської школи, захисник ідей класичного лібералізму в своїй книзі Planning for Freedom писав:Безпрецедентний успіх кейнсіанства пояснюється тим, що воно надає очевидне виправдання політиці «дефіциту», яку проводять сучасні уряди. Це псевдофілософія тих, хто не може придумати нічого іншого, окрім як розтринькати капітал, накопичений попередніми поколіннями.
Суть кейнсіанства полягає в його повному нерозумінні ролі, яку відіграють заощадження і нагромадження капіталу в поліпшенні економічних умов.
Вони [кейнсіанці] безтурботно припускають, що держава має в своєму розпорядженні необмежені кошти.
Кейнс не спростовував закон Сея. Він відкинув його емоційно, але не висунув жодного вагомого аргументу, щоб заперечити його раціональність.Planning for Freedom, and Sixteen Other Essays and Addresses
(South Holland, Ill.: Libertarian Press), 1980.
На противагу цьому, інші школи кейнсіанської економіки, зокрема посткейнсіанська економіка, стверджують, що «кейнсіанська» революція ігнорувала або спотворювала багато фундаментальних ідей Кейнса і не пішла достатньо далекоPaul Davidson (2009). The Keynes Solution: The Path to Global Economic Prosperity. Palgrave Macmillan. pp. 161–169. ISBN 978-0-230-61920-3..
Теорія зайнятості Центральним аспектом кейнсіанської революції була зміна теорії щодо факторів, що визначають рівень зайнятості в економіці в цілому. Революція була спрямована проти ортодоксальної класичної економічної моделі та її наступниці, неокласичної економіки, яка, базуючись на законі Сея, стверджувала, що за відсутності особливих умов вільний ринок природним чином встановить рівновагу повної зайнятості без необхідності втручання уряду. Ця точка зору стверджувала, що роботодавці зможуть отримувати прибуток, наймаючи всіх доступних працівників, якщо працівники знизять свою заробітну плату нижче вартості загального обсягу продукції, яку вони здатні виробити, — і класична економіка припускала, що на вільному ринку працівники будуть готові відповідно знизити свої вимоги щодо заробітної плати, оскільки вони є раціональними агентами, які воліють працювати за меншу зарплату, ніж стикатися з безробіттям.
Кейнс стверджував, що як закон Сея, так і припущення про те, що економічні суб'єкти завжди поводяться раціонально, є оманливими спрощеннями, і що класична економіка була надійною лише в описі особливого випадку. Кейнсіанська революція замінила класичне розуміння зайнятості поглядом Кейнса, що зайнятість є функцією попиту, а не пропозиціїFletcher, Gordon (1989). "Introduction". The Keynesian Revolution and Its Critics: Issues of Theory and Policy for the Monetary Production Economy. Palgrave MacMillan. pp. passim, esp. xix, xx..
Людвіг фон Мізес - економіст Австрійської школи, захисник ідей класичного лібералізму в своїй книзі Planning for Freedom писав:Кейнс не спростовував закон Сея. Він відкинув його емоційно, але не висунув жодного вагомого аргументу, щоб заперечити його раціональність.
Інші «революції» в економіці
До Кейнса Професор Гаррі Джонсон писав, що сучасну економіку можна розглядати як початок, що настав із революцією Сміта проти меркантилізму. До Кейнса було п'ять інших важливих подій в економічній думці, які відбувалися настільки швидко, що їх можна охарактеризувати як революції, найвідомішою з яких є революція Рікардо John Woods, ed. (1970). Milton Friedman: Critical Assessments. Vol. 2. Routledge. p. 73.John Woods; Ronald Woods (1990). Milton Friedman: Critical Assessments on Google Books. ISBN 9780415020053. Retrieved 10 February 2008.. Іншою відомою революцією є маргіналістська революція, яка вважається переходом від класичної економіки до неокласичної економіки в 1870-х роках. Разом ці події сформували класичну економічну ортодоксальність, яку критикував Кейнс.
Однак слід зауважити, що в економічній практиці, на відміну від економічної теорії, поведінка індустріальних країн у 19 столітті часто описувалася як меркантилістська або така, що втілює економічний націоналізм, як в американській школі економічної практики 19 століття.
Після Кейнса Підйом монетаризму, особливо в 1970-х роках і завдяки роботі Мілтона Фрідмана, вважається наступною великою зміною в основній економічній теорії та практиці і часом описується як «монетаристська революція»The "monetarist revolution" in monetary theory, Karl Brunner, Review of World Economics (Weltwirtschaftliches Archiv), 1970, vol. 105, issue 1, pages 1–30. Стагфляція 1970-х років призвела до втрати впливу класичної кейнсіанської економіки, а тривалі напруження між кейнсіанською економікою та неокласичною економікою призвели в 1970-х роках до поділу між новою кейнсіанською економікою та новою класичною макроекономікою; їх також називають школою «солоної води» та школою «прісної води» через американські університети, з якими вони пов'язані. В економіці розвитку цей період називають періодом Вашингтонського консенсусу, а економічне зростання 1980-х, 1990-х і початку 2000-х років називають Великою помірністю.
В академічних колах пік популярності економіки вільного ринку після Другої світової війни припав на 1990-ті роки, коли кілька економістів-прихильників вільного ринку отримали Нобелівську премію. Зростання скептицизму щодо консенсусу щодо вільного ринку було підсилено азіатською фінансовою кризою 1997 року та бульбашкою дот-комів. Фінансова криза 2008 року призвела до відродження інтересу до кейнсіанської економіки, відродження кейнсіанства 2008–2009 роківBateman, Bradley; Toshiaki, Hirai; Marcuzzo, Maria Cristina (2010). The return to Keynes. Harvard University Press. pp. 2–3, 9, 19–26, 51–72. ISBN 978-0-674-03538-6..
Історичний контекст Коли Кейнс опублікував свою «Загальну теорію» в 1936 році, вплив економіки вільного ринку на формування політики вже значно зменшився порівняно з тим майже беззаперечним пануванням, яке вона мала у Великій Британії в 1840-1860-х роках. До середини 1930-х років більша частина першого і другого світу вже перебувала під впливом комунізму або фашизму, і навіть США відійшли від економічної ортодоксальності, запровадивши «Новий курс». Однак у науковій сфері не відбулося відповідного занепаду неокласичної економіки. За словами історика економіки Річарда Кокетта, в академічних колах престиж економіки вільного ринку залишався на піку навіть у 1920-х рокахCockett, Richard (1995). "Keynes and the crises of Liberalism, 1931–39". Thinking the unthinkable: think-tanks and the economic counter-revolution, 1931–1983. Fontana Press. ISBN 0-00-637586-3.. У 1930-х роках неокласична економіка почала зазнавати критики в академічних колах, хоча спочатку це були різні школи, які, за винятком марксизму, мали переважно лише місцевий вплив, — такі як Стокгольмська школаLike the Stockholm school Keynes may have been inspired in part by the earlier work of Knut Wicksell у Швеції або теоретики адміністративних цін у СШАBlyth, Makr (2002). Great Transformations. Cambridge University Press. pp. 49–51, 105–107. ISBN 0-521-01052-7..
У 1930 році Кейнс був у віці близько п'ятдесяти років, і в жовтні була опублікована його праця «Трактат про гроші». Вона була піддана критиці Ральфом Хоутрі, Деннісом Робертсоном і Фрідріхом Гаєком. Однак так званий «Цирк», до складу якого входили Річард Кан, Джеймс Мід, П'єро Сраффа, Джоан Робінсон і Остін Робінсон, розпочав семінар для вивчення «Трактату». Кейнс не відвідував ці семінари, але Кан інформував його про їхні дискусіїColander, David C. and Harry Landreth (1996). "Introduction". The Coming of Keynesianism to America: Conversations with the Founders of Keynesian Economics. Edward Elgar.. Кейнс не був під значним впливом неортодоксальних економістів 1930-х років, його «Загальна теорія» була написана в основному в рамках маршаллівської парадигми, хоча з деякими важливими розбіжностями, такими як ідея, що надмірні заощадження можуть бути шкідливими для економіки в цілому. Кейнс стверджує, що коли заощадження перевищують наявні інвестиційні можливості, це унеможливлює отримання прибутку бізнесом в цілому, що призводить до звільнень і зростання безробіття. У розділі 23 «Загальної теорії» Кейнс простежує походження цієї ідеї, серед іншого, до меркантилістських мислителів попередніх трьох століть, до «Байки про бджіл» та до економіста-дисидента Дж. А. Гобсона з його «Фізіологією промисловості» (1889)Hayes, M.G. (2008). The Economics of Keynes: A New Guide to the General Theory. Edward Elgar Publishing. pp. 2–17. ISBN 978-1-84844-056-2..