«Заворожи мені, волхве…» — вірш Тараса Шевченка, присвячений М. С. Щепкіну, написаний 13 грудня 1844 року в С.-Петербурзі.
Написання і публікація Збереглося кілька джерел вірша: чистовий автограф у рукописній збірці «Три літа»ІЛ, ф. 1, № 74, арк. 6 — 6 звор.; першодрук у журналі «Пантеон» (1856, № 6, стор. 84); публікація в газеті «Русский инвалид» (1857, 17 марта); публікація в журналі «Основа» (1861, № 1, стор. 6). Автограф датовано: «13 декабря 1844 р. С.-Петербург». Вірш датується за автографом: 13 грудня 1844 року, місце написання — С.-Петербург«Заворожи мені, волхве…» [Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 1: Поезія 1837—1847. — С. 283; С. 709—710.] litopys.org.ua Процитовано 15 червня.
Первісний автограф не відомий. У квітні — червні 1846 року, перебуваючи в Києві, Шевченко переписав вірш з невідомого автографа до рукописної збірки «Три літа». Перед арештом поета 5 квітня 1847 року та в роки його заслання (1847—1857) вірш поширювався в рукописних списках. Один з найраніших із них — список О. М. Бодянського олівцем, що зберігається в Одеській науковій бібліотеціф. 42, картон 4, № 530, арк. 145 звор.. 10 липня 1856 року у Москві М. С. Щепкін читав вірш присутньому в нього на обіді педагогові та публіцисту М. В. Соколову, який пізніше про це згадував: «Под конец обеда М. С. Щепкин прочел стихи Шевченки. Эти стихи, с горячим чувством, проникшим меня до глубины души, прочтенные Михаилом Семеновичем, — „Пустка“» («Заметки о Щепкине: Выдержки из дневника» / «Библиотека для чтения», 1864, № 8, стор. 3). Про читання того ж року вірша Шевченка М. С. Щепкіним за рукописним списком згадує також редактор газети «Русский инвалид» П. Лебедєв: «Помним, как М. С. Щепкин, останавливаясь от слез на каждом шагу, прочитал нам в 1856 г. эти стихи в Москве» ("Русский инвалид, 1861, 2 марта). Є підстави гадати, що від списку, що належав М. С. Щепкіну і який не зберігся, походять публікації твору (зі значними різночитаннями, зокрема, без чотирьох останніх рядків) в журналі «Пантеон» (1856, № 6, стор. 84); вірш умонтовано в твір Г. Кушелєва-Безбородька «Сказочник. Отрывок из путевых записок Грицки Григоренко», з приміткою: «Стихи одного из малороссийских поэтов») та — під заголовком «Пустка» — в газеті «Русский инвалид» (1857, 17 марта)Див.: Попов П. М. Ще одна прижиттєва публікація твору Т. Шевченка // Жовтень. — 1957. — № 8. — С. 112—114; Пилипчук Р. Я. Невідомі прижиттєві публікації Шевченкового вірша «Заворожи мені, волхве…» //Радянське літературознавство. — 1977. — № 5. — С. 36 — 43. Рукописний список «Заворожи мені, волхве…» (під назвою «Пустка») М. С. Щепкін подарував Я. Г. Кухаренкові під час перебування останнього в серпні 1856 року у Москві. «В Москві, — сповіщав Шевченкові Я. Г. Кухаренко в листі від 18 грудня 1856 року, — Щепкін прочитав мені напам'ять „Пустку“, я зараз одгадав: я кажу, Тарас писав. Щепкін здивовався, що я вгадав. Хіба диво пізнати мову Тарасову, знавши Тараса добре? Щепкін, по просьбі, списав і передав мені твою, брате, „Пустку“» («Листи до Тараса Шевченка», Київ, 1993, стор. 76). Очевидно, саме М. С. Щепкін назвав твір Шевченка «Пусткою» (зважаючи на те, що в ньому є образ хати-пустки). Шевченко в листі від 22 квітня 1857 року запитував Я. Г. Кухаренка: «Яку він там тобі „Пустку“ читав? Я, поганий з мене батько, забув свою рідну дитину». Після повернення із заслання до Санкт-Петербурга два списка «Заворожи мені, волхве…» з невідомих джерел зробив П. О. Куліш, один із них — з датою: «1855 року. Грудень 29»ІЛ, ф. 1, № 642, № 653. 1861 року в журналі «Основа» (№ 1, стор. 6) вірш надруковано за життя Шевченка втретє — під назвою «Пустка», з присвятою М. С. Щепкіну, зі значними відмінами від автографа у збірці «Три літа» (зокрема, без чотирьох останніх рядків).
Походження списків, відомих нам, не встановлено, серед них список, що належав М. О. МаксимовичуРДАЛМ, ф. 314, оп. 2, № 25, арк. 19 звор. — 20, низка списків невідомою рукоюІЛ, ф. 1, № 59, № 767, № 842, арк. 5; ІР НБУВ, I, 7450, арк. 8; ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 2, № 8, список І. Рудинського 1862 рокуЦДІА України у Львові, ф. 309, оп. 1, № 1814, арк. 9.
Вперше введено до збірки творів у виданнях: «Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова» (СПб., 1867, стор. 264—265), та «Поезії Тараса Шевченка» (Львів, 1867, том 1, стор. 232 (в останньому з присвятою М. С. Щепкіну)).
Сюжет Вірш присвячено видатному російському та українському акторові й реформатору театру, українцеві, колишньому кріпаку М. С. Щепкіну. Восени 1844 року Щепкін близько півтора місяця гастролював у Петербурзі на сцені Александринського театру, з великим успіхом виступаючи, зокрема, в п'єсах М. В. Гоголя та І. П. Котляревського. Шевченко відвідував вистави за участю Щепкіна, зустрічався з ним, захоплювався його грою. Висока оцінка Щепкіна — людини й актора, щира приязнь до нього відбиті на сторінках щоденника поета, в його листах. У грудні 1857 року 69-річний Щепкін — єдиний з старих друзів Шевченка відвідав його в Нижньому Новгороді, де поет після звільнення із заслання чекав дозволу на в'їзд до Петербурга. В Нижньому Новгороді Шевченко подарував Щепкіну автопортрет і присвятив йому поему «Неофіти». В березні 1858 року по дорозі до Петербурга Шевченко гостював у Щепкіна в Москві. Бачилися вони 1860 року й, можливо, 1859 року Шевченків вірш-послання «Заворожи мені, волхве…» — відгук на зустрічі поета з Щепкіним в Петербурзі 1844 року.
Примітки
Посилання «Заворожи мені, волхве…» на порталі kobzar.ua