Парови́й лісово́з Ло́мбарда () був першим успішним комерційним застосуванням гусеничного рушія для руху транспортних засобів. Ця концепція, запатентована 21 травня 1901 року, згодом використана для військових танків під час Першої світової війни та для сільськогосподарських тракторів і будівельної техніки після війни.

Опис був ковалем, який виготовляв лісозаготівельне обладнання у Вотервіллі, штат Мен. З 1901 і 1917 рік він побудував 83 парові лісовози. Ці лісовози, що нагадували паровоз із сідельним танком, були оснащені лижами, якими керували з невеликої платформи, розміщеної перед котлом, і приводилися в рух за допомогою ланцюгових гусениць. Подібні за конфігурацією керма та приводу до снігоходів, ці транспортні засоби вагою від 10 до 30 тонн могли досягати максимальної швидкості близько 7,2 км/год.

Кожен поїзд потребував екіпажу з чотирьох осіб: рульового попереду, машиніста та кочегара в кабіні, а також , який їхав на санях для перевезення колод і сигналізував екіпажу в кабіні мотузкою або дротом від дзвінка. Найперші лісовози тягли троє саней, з часом їхня кількість зросла до восьми. Кожен поїзд перевозив від 40 000 до 100 000 (94—236 м³) колод. Рекордна довжина поїзда становила 24 сани загальною довжиною 500 м.

Найнебезпечнішими були спуски, де лід дозволяв саням розганятися швидше за двигун. При сани часто штовхали лісовоз об дерева, і на більшості фотографій лісовозів видно сліди ремонту на кабінах та зігнуті залізні елементи котла та сідельного танка. Щоб збільшити тертя під санями, на схилах розстеляли сіно, але іноді до прибуття поїзда сіно з'їдали голодні олені.

Робота рульового була особливо важкою: він перебував під впливом холоду, що міг опускатися до −40 °C, а іскри, що вилітали з димаря котла над ним, іноді підпалювали одяг (рульові, що заробляли достатньо грошей, купляли вогнетривке шкіряне спорядження). Деякі лісовози мали невелике крите укриття рульовій платформі, але це укриття заважало рульовому вистрибувати під час зіткнень, ухиляючись від саней з колодами.

Історія Перші два лісовози використовувалися у 1901 році поблизу Юстіса, штат Мен, до будівництва тут .Ці ранні машини мали вертикальний котел і керувалися кінною запряжкою. Більшість лісовозів Ломбарда використовувалися в штатах Мен та Нью-Гемпшир, деякі використовувалися в Мічигані, Вісконсині, а також у Росії.

Найбільшою компанією, що використовувала лісовози Ломбарда, була . Одну таку машину вона придбала в 1904 році, а потім ще дві для чергування під час необхідного технічного обслуговування та ремонту. Компанія використовувала 10-кілометрову крижану дорогу в Стетсоні, штат Мен, яку щоночі поливали водою з розбризкувача. Зв'язок з поїздом забезпечувала проведена телефонна лінія з часто розставленими телефонними будками. Компанія оцінювала, що її лісовози виконували роботу 60 коней.

З 1914 року Ломбард почав будувати лісовози з 6-циліндровим бензиновим двигуном, пізніше випустив потужніший «Big 6», а у 1934 побудував один лісовоз з дизельним двигуном виробництва Fairbanks-Morse. Лісовози з двигунами внутрішнього згоряння (так звані трактори Ломбарда) були менш потужними, ніж парові, і нагадували вантажівку з кузовом на шасі з лиж та гусениць.

Вважається, що парові лісовози використовувалися аж до 1929 року. Принаймні десять тракторів Ломбарда зберігалися в депо греблі озера Черчілль ще в 1960-х роках.

Спадок

Гора Ломбард в Антарктиді отримала назву на честь лісовозів Ломбарда як першого застосування знань про механіку снігу для забезпечення дорожнього руху. У 1982 році паровий лісовоз Ломбарда визнано після висунення його кандидатури Американським товариством інженерів-механіків.

Збережені й відреставровані парові лісовози Ломбарда можна побачити в таких музеях: Музей лісозаготівлі в Ешленді, штат Мен; Музей лісу та лісозаготівлі штату Мен у Бредлі, штат Мен ; в Оулс-Гед, штат Мен; Музей лісорубів у Паттені, штат Мен; в Лінкольні, штат Нью-Гемпшир; Райнлендер, штат Вісконсин; в Саскатуні, провінція Саскачеван, Канада; Вотервіль, штат Мен; село Тулппіо, Савукоскі, Фінляндія; Музей лісництва у Рованіємі, Фінляндія.

Примітки