Бунчу́к (від , — «намисто»; , , ) — штандарт полководця у народів Східної Європи і Євразійського степу. Держак із золотою кулею, під якою підвішено кінське волосся. Був символом гетьманської влади в Речі Посполитій і Війську Запорозькому.
Опис Козацький бунчук був зроблений з насилених один на один кінських хвостів, пофарбованих в червоний колір. Зверху бунчука була сплетена шапочка з чорно-червоного волосся, з-під якої йшли такого ж кольору сплетені коси, які, в свою чергу, переплітались нижче з волоссям хвоста. Зверху на чверть ліктя вище була прикріплена позолочена латунна «галка». Гетьманський бунчук був довжиною чотири лікті, а інколи і вищий.
Бунчуки запорожців були червоно-білого кольору.
Використання
Давня Русь і козацька Україна У давньоруських джерелах бунчук відомий як «чілка» (), а навершя древків стягів у вигляді кінських хвостів називалося «чілкою стяговою». Очевидно, їх фарбували в червоний колір — згадка про червону чілку є в «Слові о полку Ігоревім»: «».
Козацький бунчук походить від османського, який використовувався як штандарт полководця. Перед османським пашою, що виконував обов'язки візира, себто султанового міністра, носили бунчук із золотою голівкою і трьома кінськими хвостами, перед султаном несли бунчук із сімома хвостами.
Бунчук запозичений також поляками, у котрих він став знаком гетьмана. Бунчуки носили перед старшиною. Польний гетьман використовував бунчук із одним хвостом; Великий коронний гетьман — із двома хвостами. Ян Собеський так звик до бунчука, що, і зробившись королем, ніколи не вирушав у похід без нього.
Звичай носіння бунчука перейшов до українських козаків, де бунчуки носили перед гетьманом та кошовими отаманами. Гетьман мав декілька бунчуків, а булаву — тільки одну. Бунчуки несли перед гетьманом при його виїздах та виходах та ставили перед гетьманським наметом.
Обов'язки несення і охорони бунчука покладалися на бунчужного.
За перемоги король Стефан Баторій дав Гетьману Ружинському символ влади — булаву, корогву з білим орлом (шовкову амарантову корогву зі срібним орлом) і бунчук — як символ перемоги козацького війська над невірними, здобутий козацькою кров'ю, та печатку з гербом, на якій був лицар з мушкетом в козацькій шапці (зі звішеним шликом).
Монголія
Бунчук використовувався як головний штандарт у Монгольській імперії XIII століття та досі використовується у сучасній Монголії. По-монголськи він називається «туг» або «сулд».
Він має вигляд держака із навершям, до якого по колу прикріплено пучки шерсті з хвостів яків або коней. Бунчук із білого волосся використовувався в мирний час, з чорного — у воєнний. У мирний час бунчуки встановлювали перед юртою хана, а в поході носили перед його конем. За легендою, монголи змогли зберегти чорний бунчук імперії після смерті Чингісхана. Він вважався вмістилищем духу великого полководця. У XVII столітті Дзанабадзар, правитель монгольської Халхи, збудував спеціальний монастир, в якому зберігався чорний бунчук. Близько 1937 року бунчук зник під час кампанії комуністичної Монгольської Народної Республіки проти націоналістів, мислителів та монахів.
Після постання демократичної Монголії в 1992 році офіційна монгольська влада стала використовувати реконструкцію дев'яти білих бунчуків Чингісхана як символ монгольської державності, замінивши ним старі червоні комуністичні прапори. Офіційна назва білих бунчуків: «Есөн хөлт цагаан туг» — «Девять основних білих штандартів». Кожен з них має вигляд держака, прикрашеного білим кінським волоссям й навершям у вигляді тризуба. Серед дев'яти бунчуків є окремий — центральний бунчук, що є більшим за розмірами за інші вісім, та має багатодекорований тризуб. Усі дев'ять бунчуків зберігаються в Урядовому палаці в Улан-Баторі.
Чорний бунчук війни називається «Дөрвөн хөлт хар сүлд» — «чотири основні чорні штандарти». Це чотири бунчуки з чорного кінського волосся. Їх реконструкція зберігається в Міністерстві оборони Монголії.
Османська імперія
Традиція використувавати бунчуки як штандарти полководців була запозичена османами в монголів. До XV століття османський емір використовував два бунчуки, інші польові офіцери та беї — один. Згодом за султаном закріпилося сім бунчуків, великим візиром — п'ять, бейлербеєм — два, за беями та полковниками — один бунчук.
Див. також
Булава Штандарт Бунчук (геральдика)
Джерела Бунчук //
Zygulski, Zdzislaw. Art in the Service of the Ottoman Empire. — NYU Press, 1991.
Посилання Ю. К. Савчук. Бунчук //
A tribute ceremony to the Great Black Banners, Ulan Bator, Mongolia // InfoMongolia.com