Фрайгер Олександр Василько фон Серецький (; 17 грудня 1827 — 20 серпня 1893) — австро-угорський буковинський державний діяч, маршалок сейму Герцогства Буковина та член Палати шляхти, верхньої палати Імперської ради Австрії. Походив з румунізованого роду руської шляхти Василько.

Активність Після завершення бакалаврату в 1846 році Василько фон Серецький вивчав філософію та юриспруденцію в університетах Чернівецького та Львівського університетів. З 1850 року він працював адвокатом у Черновицях, а після 1859 року керував маєтками свого батька, барона Йордакі.Rudolf Wagner, Paula Tiefenthaler, Landsmannschaft der Buchenlanddeutschen, Adolf Armbruster (Hrsg.): Vom Moldauwappen zum Doppeladler: Ausgewählte Beiträge zur Geschichte der Bukowina, Band 2, Hofmann-Verlag, 1993, , p. 483.

Василько фон Серецький став членом «Автономістської румунської консервативної партії» і розпочав свою політичну кар'єру в 1862 році, коли був обраний одним з їхніх представників до Ради (сейму) Буковини.

У 1863 році Василько фон Серецький став співзасновником товариства «Юнімея», найвпливовішого інтелектуального, культурного та політичного румунського об'єднання 19-го століття. Він продовжував підтримувати його, а згодом став почесним членом.

24 лютого 1867 року імператор Франц Йосиф призначив його наступником свого батька на посаді члена Герренхауса, верхньої палати Імперського парламенту у Відні в 1867 році. Він був єдиним представником Буковинського князівства в цій палаті протягом тринадцяти років. Зрештою, у 1880 році митрополит Буковини та Далмації Сильвестр Мораріу-Андрієвич також став членом цієї установи"Bukowinaer Rundschau" vom 22. August 1893.

З 1870 по 1871 рік, а потім знову з 1884 по 1892 рік, він обіймав посаду губернатора Буковинського герцогстваPaul Brusanowski: Rumänisch-orthodoxe Kirchenordnung 1786-2008, Böhlau Verlag GmbH & Cie, Köln – Weimar – Wien, 2011, p. 193.. Він привернув до себе значну увагу, оскільки разом з іншими членами свого парламенту (в тому числі Ормузакі, Костіном, Флондором) успішно агітував у Відні за обмеження монополії та автократії Православної церкви.Ion Nistor: Istoria Bucovinei, Ed. Humanitas, Bucharest, 1991, S. 128, p. 260

Завдяки своїм зв'язкам з віденським двором він також домігся того, що в 1876 році румунська мова була затверджена мовою навчання в Сучавському ліцеї. Дозвіл на викладання румунською мовою у спеціальних класах середньої школи в Черновиці з'явився через кілька років.Istoricul Liceului din Suceava, Eusebie Popovici: Ştefan cel Mare, Suceava, Editura Societăţii ṣcoala Română, 1935, p. 50

Він також наполягав, незважаючи на свою провідну позицію у федеральній фракції румунської аристократії та на посаді губернатора Буковини, на тому, що всі громадяни мають право вільно сповідувати власну релігію і культуру, а також на визнання рідної мови, але завжди під егідою монархії Габсбургів і під керівництвом імператора. Після заснування Королівства Румунія в 1881 році Олександр виявився рішучим противником зростаючої кількості прихильників приєднання Буковини до Румунії. У своїй першій промові на посаді губернатора, виголошеній німецькою мовою в буковинському парламенті 22 липня 1884 року, він закликав усіх парламентарів до одностайної підтримки провінційної автономії в рамках концепції австрійської держави. Він також виступав за юридичне визнання німецької, румунської та русинської мов, підкреслюючи, що німецька мова є спільною мовою всіх народів монархії. Ці мови історично і фактично розвинулися як єдині офіційні мови, а отже, ними і слід керуватися. Він вважався одним з перших піонерів ідеї Об'єднаної Європи націй.Die Presse|Neue Freie Presse, Wien, 23. Juli 1884.Prager Tagblatt, 24. Juli 1884.

У 1885 році Його Імператорська та Королівська Апостольська Величність нагородив барона Орденом Залізної Корони 2-го класу, а в 1888 році, з нагоди його повторного призначення губернатором, — званням «Справжнього Таємного Радника».

Його несподівана смерть у 1893 році викликала «глибоке занепокоєння та смуток» серед населення, а також серед його політичних друзів і ворогів.

Родина

Олександр був сином барона Іордакі (нар. 4 березня 1795 р., замок Бергомет; пом. 6 листопада 1861 р., там же) та його дружини Пульхерії Калмуцкі (нар. 3 листопада 1811 р., Рогозна, Буковина; пом. 22 серпня 1895 р., Чернівці). 16 червня 1859 року в замку Гліниця він одружився з Катаріною (нар. 21 липня 1843 року в замку Гліниця — пом. 27 грудня 1920 року в замку Міхова), дочкою землевласника і власника замку Гліниця Йордакі Ріттера фон Фльондора (1798—1868). У шлюбі народилося четверо синів:

Георгій (1864—1940) також австро-угорський державний діяч (губернатор) Герцогства Буковина, Стефан (нар. 10 червня 1869, Бергомет; пом. 31 серпня 1933, Зальцбург), офіцер і радник міністра в Міністерстві внутрішніх справ, Олександр (нар. 2 лютого 1871, замок Бергомет; пом. 21 липня 1920, Бирлад), камергер ерцгерцога Генріха Фердинанда Габсбург-Тосканського, підполковник і заступник голови бюро доказів. Його дружина мати Єва баронеса фон Рольсберг була онукою фельдцеугмейстера Вільгельма Ленка фон Вольфсберга. Віктор (нар. 19.05.1872, в замку Бергомет — пом. 13.07.1934, Чернівці), православний військовий священик, потім архідиякон і екзарх у Відні.

Імператор Австрії Карл I призначив їх титулом «Кеммерер» імперії у 1905 році, а 29 серпня 1918 року (дипломом від 19 жовтня року) — австрійським графам Василькам фон Серецьким. У 1907 році родину було призначено спадковим членом Верхньої палати Австрійської імперської ради.Justus Perthes: Die Gothaschen Genealogischen Taschenbücher des Adels S-Z, GB 1919, p. 606coresno.com , Collegium Res Nobilis Austriae: Der Adel der Bukowina

Майно Він був найбільшим землевласником на Буковині (28 000 га) і одним з найбільших в Австро-Угорській імперії. Оскільки його брати померли бездітними, імператор Франц Йосиф I, за згодою обох палат імперського парламенту, у 1888 році затвердив його на посаді голови «Реалфайдейкоммісії».

З метою розвитку сільського господарства у своїх володіннях він заснував два села, названі на честь себе та своєї дружини: Александердорф (1863) і Катарінендорф (1869). Там він поселив німецько-лютеранських селян з цієї місцевості та з Галичини. В обох місцях він побудував німецькі школи (1870 і 1875). Сім'ї поселенців повинні були платити невеликі регулярні внески на їх утримання. Оскільки найближча лютеранська церква знаходилася за 70 км, у Черновиці, він заснував лютеранську церкву для двох сіл.The Bukovina Society of the Americas: Alexanderdorf and Katharinendorf Evangelical Lutheran Communities in Bukovina from 1863 until 1940, in: Konrad Gross: Die evangelischen Gemeinden in der Bukowina Alexanderdorf und Katharinendorf von 1863-1940, Hilfskomitee für die evangelischen Umsiedler aus der Bukowina, 1978, S. 43.Gesellschaft für die Geschichte des Protestantismus in Österreich: Jahrbuch der Gesellschaft für die Geschichte des Protestantismus in Österreich, Bände 83-89, Verlag des Evangelischen Pressverbandes in Österreich, 1967, S. 145.

Барон придбав «Палац Василька» 1886 року, будівлю на вул. Герренгассе, 38, у Чернівцях. Під час Першої світової війни він також завершив будівництво «Замку Бергомет», який був знищений пожежею під час російського наступу 1915 року. У 1889 році барон також наказав збудувати новий костел у Бергометі. У 1924 році на його честь було перейменовано «Вассилькогассе» у Чернівцях. На цій вулиці, у будинку № 5, виріс німецько-єврейський письменник Пауль Целан.

Примітки

Посилання Justus Perthes: Die Gothaschen Genealogischen Taschenbücher des Adels S-Z, GB 1919, S. 606. Justus Perthes: Gothaisches Genealogisches Taschenbuch der Gräflichen Häuser, Teil B, Perthes, 1868, 114. Jahrgang 1941, S. 536—537. Ion Nistor: Istoria Bucovinei, Ed. Humanitas, Bukarest, 1991, S. 128, S. 260, in rumänischer Sprache Erich Prokopowitsch: Der Adel in der Bukowina, Südostdeutscher Verlag, München, 1983, S. 141—147 Almanach der Zeitschrift für Literatur Junimea, Iaşi, 1926. Ion Drăguşanul: Bucovina faptului divers, Vol. 1,2, Editura Bucovina Viitoare, Suceava, 2002.