Ducunt volentem fata, nolentem trahunt (у перекладі з лат. — Охочого доля веде, небажаючого — тягне) — фраза, вперше висловлена грецьким філософом-стоїком , згодом переведена Сенекою, римським представником стоїцизму («Моральні листи до Луцилія», 107,11):
Найкраще перетерпіти те, що ти не можеш виправити, і, не нарікаючи, сприяти богу, з чиєї волі все відбувається. Поганий солдат, який іде за полководцем зі стогоном. (107, 9) … Будемо звертатися до Юпітера, що його годівниця спрямовує цю громадину, з тими ж словами, що наш Клеанф у своїх красномовних віршах…: Володар неба, мій батько, веди мене Куди захочеш! Йду не зволікаючи, На все готовий. А не захочу — тоді Зі стогонами йти доведеться грішному, Терплячи все те, що зазнав би праведним. Покірних доля веде, вабить норовливого. (Переклад ).
Стоїки уявляли людей частинками вселенського тіла, в якому все взаємопов'язано і є доцільним. Звідси випливало чітке уявлення про те, як потрібно жити: «як палець або око: робити свою справу і радіти, що вона необхідна світовому тілу. Можливо, наш палець і незадоволений тим, що йому доводиться робити грубу роботу, можливо, він і вважав би за краще бути оком — що з того? Добровільно чи недобровільно він залишиться пальцем і робитиме все, що повинен. Так і люди перед обличчям світового закону — долі. „Хто хоче, того доля веде, хто не хоче, того тягне“, — говорить стоїчна приказка. „Що тобі дала філософія?“ — запитали стоїка; він відповів: „Я з нею роблю залюбки те, що без неї я б робив силоміць“. Якби палець міг думати не про свою грубу роботу, а про те, як він потрібен людині, палець був би щасливий; нехай же буде і щаслива людина, зливаючи свій розум і свою волю з розумом і законом світового цілого».
Примітки
Література