Рома́н Миха́йлович Ори́щенко ( — )  — історик, кандидат історичних наук, співтворець Самооборони Майдану, учасник Помаранчевої революції та Революції Гідності, один з лідерів Пластового руху, громадський та політичний діяч, капітан Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Життєпис Народився у місті Тальне на Черкащині. У 2002-му закінчив історико-юридичний факультет Черкаського національного університету. Спеціаліст у галузі історії, викладач, кандидат історичних наук. Окрім німецької мови, вивчав білоруську та болгарську. Мав II спортивний розряд зі спортивного туризму та II розряд зі спортивного багатоборства.

У 1997 році був одним із засновників «Пласту» на Черкащині. Був учасником, а потім й організатором пластових заходів.

Під час студенства працював у Черкаській міській станції юних туристів інструктор з пішохідного туризму, де серед іншого, готував команди для участі в обласних і Всеукраїнських змаганнях. Після університету працював у 23 і 24 школах Черкас вчителем історії, охорони життєдіяльності.

У 2004-му він був координатором студентів та активістів, які приїздили на Майдан із Черкас в рамках одного із молодіжних рухів опору диктатурі.

З 2004 по 2005 рік працював у Благодійному фонді Начального пластуна Любомира Романківа.

Після Помаранчевої революції пішов на державну службу. У 2006—2007 рр. працював у Головному управлінні з питань внутрішньої політики Черкаської обласної державної адміністрації. Головним спеціалістом відділу зв'язків з суб'єктами політики, громадськими об'єднаннями та соціологічних досліджень управління суспільно-політичного аналізу та прогнозування.

У 2007 році переїхав до Києва, де багато років працював у суспільно-політичній сфері. Починаючи з посади головного спеціаліста Східного регіону регіонального департаменту «Народного союзу Наша Україна». Саме тоді об'їздив уздовж та в поперек усі східні області.

У 2010–2011 перший заступник керівника виконавчого комітету, керівник відділу регіональної роботи громадської ініціативи «Оновлення країни» на чолі з ексочільником СБУ Валентином Наливайченком (згодом — керівник виконавчого комітету).

У 2013-му привіз своєю машиною першу звукову апаратуру на Євромайдан, що лише починався. У штабі в Будинку профспілок відповідав за розгортання і підтримку мереж спротиву в регіонах.

З початком АТО допомагав у формуванні добровольчих батальйонів та їх забезпеченні волонтерською допомогою.

Надалі штатний помічник народного депутата Андрія Парубія, зокрема коли він перебував на посаді голови Верховної Ради України.

У 2016-му здобув військову освіту на кафедрі військової підготовки Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького і пішов служити до війська як офіцер. Добровільно пішов служити до Збройних сил України ще у 2020 році.

У 2017-му році нагороджений орденом «За мужність» III ступеня за активну участь в Революції Гідності.

У 2019-му році балотувався до Верховної Ради України від партії Голос.

У 2019 в Черкаському національному університеті ім. Б. Хмельницького захистив дисертацію на тему: «Релігійність українського селянства Наддніпрянщини (1861—1933 рр.): історичний вимір» та здобув науковий ступінь кандидата історичних наук (доктора філософії) за спеціальністю 07.00.01 «Історія України». Науковий керівник — професор Юрій Присяжнюк.

З початком повномасштабного російського вторгнення військовий брав участь в обороні Київщини, а також у боях за Кодему, Бахмут і Вугледар на Донецькому напрямку. Останні три роки воював у піхоті й відмовлявся переходити в інше місце, кажучи: «Я ще не за всіх помстився». Зазнавав поранень, але після реабілітації повертався на фронт. Капітан, командир 2-ї мотопіхотної роти 72-ї ОМБр.

Загинув 2 липня 2025 року внаслідок удару російських авіабомб.

Залишилася дружина, син та донька.

Нагороди Орден «За мужність» III ступеня (17.11.2017) — за громадянську мужність, самовіддане відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, виявлені під час Революції Гідності, особисті заслуги у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України.

Посилання