Лідійська мова — одна з вимерлих анатолійських мов, що належить до індоєвропейської родини мов. Писемність — лідійський алфавіт. Була поширена на заході півострова Мала Азія в I тисячолітті до н. е.

Цією мовою зроблені погребальні, юридичні та присвячувальні написи на виявлених на території стародавньої Лідії надгробних пам'ятниках, печатях і монетах. Велику групу написів складають епітафії, сенс яких досить ясний. Через погане знання лексики лідійської мови менш зрозумілі сакральні тексти і особливо віршовані написи. Станом на 2013 рік відомо 114 лідійських написів, включно з однією лідійсько-арамейською білінгвою.

Згідно свідченню Страбона у I столітті до н. е. на лідійській мові уже не говорили у самій Лідії, однак вона ще зберігалася у місті Кібіра (нині Гельхісар). Лідійська абетка споріднена з грецькою і дешифрована, однак відновлення словникового запасу та граматики стримується малим обсягом та уривчастістю текстів. Найбільші проблеми при аналізі текстів викликає семантика окремих лексем.

Назва Назва походить від грецького позначення Лідії — , запозиченого з . Самі лідійці називали свою країни за столицею — Сарди (Śfard, , , ). Окрім того зафіксований прикметний śfardẽnt(i)- «лидийский».

Класифікація Класифікація лідійської мови у межах анатолійської групи індоєвропейської родини мов стикається з труднощами як через нестачу мовного матеріалу, так і через наявність великої кількості суто лідійських особливостей, які відсутні в інших анатолійських мовах .

Ареал і хронологія

Основний масив знахідок з лідійськими було знайдено у місті Сарди, окремі тексти виявлено у містах та поселеннях Кула, Меньє, Мерсінлі, Біркелі, Ефес, Тірра, Магнесія, Смирна та Ларіса.

Написи на монетах та у вигляді графіті зафіксовані з кінця 8 століття до н. е., однак більш довгі написи, що добре збереглися, обмежені 5 і 4 століттям до н. е. Тобто лідійські написи збігаються у часі із лікійськими.

Корпус текстів

Станом на 2013 рік було відомо 114 лідійських текстів, однак менше третини з них складається із понад кількох слів і має більш-менш завершений характер. Окрім написів на монетах, графіті, а також зовсім коротких фраз чи окремих слів на різних об’єктах, більшість написів зроблена на камені. Основна частина останніх є епітафіями, однак кілька є указами. Кілька текстів є віршованими, однак розуміються вони погано через обмежені знання лідійської лексики. Граматична структура текстів переважно повністю зрозуміла, окрім деяких поетичних текстів, а от семантичне значення слів коливається від приблизного чи гіпотетичного, до повністю невідомого.

Стандартними виданнями лідійського корпусу є LWGusmani R. Lydisches Wörterbuch. Heidelberg, 1964. (1964) та LWEGusmani R. Lydisches Wörterbuch. Ergänzungsband. Heidelberg, 1980, Lfg. 1; 1982, Lfg. 2; 1986, Lfg. 3 (1980-1986), видані Ґусмані. Ці видання містять 113 фрагментів. Подальші фрагменти і дослідження регулярно публікуються у рубриці «Epigraphische Mitteilungen» журналу «Kadmos».

Писемність

Лідійський алфавіт та варіанти його інтерпретації:

№ Літера Транслітерація Інтерпретація Мелчерта Інтерпретація Жерара 1 a / a / [ a ] 2 b / p / [ p ] 3 gg / [ g ] 4 d / ð / [ ð ]? 5 e / e / [ eː ] 6 v, w / v / [ w ], [ v ]? 7 i / i / [ i ], [ e ] 8 y / i / [ i ] 9 k / k / [ k ], [ g ] 10 l / l / [ l ] 11 m / m / [ m ] 12 n / n / [ n ] 13 o / o / [ oː ] № Літера Транслітерація Інтерпретація Мелчерта Інтерпретація Жерара 14 r / r / [ r ] 15 ś / s / [ s ] 16 t / t / [ t ] 17 u / u / [ u ] 18 f / f / [ f ] 19 q / kʷ / [ kʷ ]? [ kw ]? 20 s / ç / [ ʃ ]? 21 τ / t͡s / [ t͡ʃ ]? 22 ã / ãː / [ ã ]? 23 ẽ / ã / [ ẽ ]? 24 λ / ʎ / [ ʎ ] 25 ν [ ⁿ ]? 26 c / dz / [ ts ]?

Лідійський алфавіт схожий на східні варіанти грецького алфавіту і походить від його іонічного варіанту або від спільного з іонічним предка.

Писали лідійці справа наліво. У пізніх текстах слова відділяються один від одного, хоча й не зовсім послідовно.

Лінгвістична характеристика

Фонетика і фонологія

Ротові голосні лідійської мови:

Підняття РядПереднійСереднійЗаднійВисокеiuСереднєeoНизькеa

Голосний, який транслітерується як y, імовірно, був алофоном /i/ у ненаголошеній позиції і мав якість [ɪ], [ɨ] або [ə].

Окрім того, у лідійській було два носові голосні, які зазвичай транслітеруються як ẽ та ã, чия якість не зовсім зрозуміла.

Приголосні лідійської мови: Спосіб артикуляції ↓ Губно-губні Губно-зубні Зубні Альв. Палат.і постальвеол. Задньояз. Проривні b (p, b) t (t, d) c (tʲ, dʲ) k, g (k, g),q (kʷ или kw) Носові m (m) n (n) ν (ɲ?) ν (ŋ?) Дрижачі r (r) d (ɾ) Африкати τ (t͡s)?,c (t͡s? або d͡z?) τ (t͡ʃ? або t͡ç?) Фрикативні f (f або ɸ),w (v або β) ś (s),c (z?), d (ð?) s (ʃ или ç),d (ɮ?) Ковзаючі апроксиманти w (ʋ або w) Бокові l λ (ʎ?) λ (ʟ?)

Імовірно, дзвінкість-глухість не була фонологічною ознакою для лідійських приголосних, та, імовірно, дзвінкі алофони могли виступати після носового і поруч із /r/.

Наголос у лідійській мові був вільним.

Морфологія У лідійській мові виділяють наступні частини мови: іменник, прикметник, займенник, дієслово, сполучник, частка, вигук. Числівники у текстах, що дійшли до нас, не зафіксовані.

Іменник Іменник має два роди — загальний або живий, і середній або неживий. Висловлювалися припущення про наявність у лідійській мові жіночого роду, однак усі приклади цього насправді можна зарахувати до збірних pluralia tantum.

Займенник З особових займенників зафіксовані лише amu «я» та bis «він, вона».

Дієслово Дієслово у лідійській мові мало наступні категорії: особа, число (однина і множина), час (теперішній-майбутній і минулий), стан (активний та медіопасив). Форми однини та множини не розрізняються у третій особі. Зі способів засвідчені лише форми дійсного способу.

Зафіксовані такі закінчення теперішнього часу:

однина множина 1-а -w, -u -wν 2-а -s ? 3-я -d, -t

З-поміж закінчень минулого часу відомі лише -wν (1-а особа мн.) та -l (3-я особа).

Синтаксис Звичайний порядок слів у лідійській — SOV (підмет — додаток — присудок). Після першого наголошеного члена речення міг ставитися ряд енкліктик (закон Ваккернагеля).

Історія вивчення Найважливішим вкладом у вивчення лідійської мови стали праці Р. Ґусмані, що видав лідійські тексти, а також склав граматику та словник. Надалі лідійською займалися такі вчені, як О. Карруба, Г. Мелчерт, Р. Жерар та А. Ріцца .

Див. також Лідійська література Лідійський алфавіт Хетська мова Анатолійські мови

Примітки

Література

Gusmani Roberto, Lydisches Wörterbuch: mit grammatischer Skizze und Inschriftensammlung. — Heidelberg: Universitätsverlag, Carl Winter, 1964. — 280 S. — (Indogermanische Bibliothek. 2. Reihe: Worterbuecher). — ISBN 3-8253-0655-0, ISBN 978-3-8253-0655-7. Gusmani Roberto, Lydisches Wörterbuch: mit grammatischer Skizze und Inschriftensammlung. Ergänzungsband. Lieferungen 1 bis 3. — Heidelberg: Carl Winter, 1980, 1982, 1986. — 193 S. — ISBN 3-533-02929-8, ISBN 978-3-533-02929-8 Рицца А. Лидийский язык // Реликтовые индоевропейские языки Передней и Центральной Азии. — М.: Academia, 2013. — с. 75—97. — ISBN 978-5-87444-370-2.

Посилання Корпус лідійських текстів (C. Melchert) Корпус лідійських написів (проект Titus) Список лідійських слів на сайті Palaeolexicon