Вінченцо Паскуале Анджело Петрочеллі (; 6 липня 1823 — 2 лютого 1896) — італійський художник з Королівства Обох Сицилій, відомий історичними композиціями, портретами та жанровими сценами.

Вінченцо Петрочеллі був призначений почесним професором в Академії Брера.

Біографія Народився 6 липня 1823 року в Черваро, на той час територія належала Королівству Обох Сицилій (нині регіон Лаціо, Італія). Отримав художню освіту в Неаполі у майстерні відомого живописця Доменіко Мореллі.

Художню діяльність розпочав близько 1850 року. Основну увагу приділяв історичному живопису, однак також писав портрети та сцени з повсякденного життя.

Петрочеллі був обраний почесним професором Академії образотворчих мистецтв у Неаполі та інших академій Європи. Серед його меценатів був король Фердінанд II Обох Сицилій.

Критична переоцінка та ринкові перспективи Останніми роками творчість Вінченцо Петрочеллі зазнала поступової критичної переоцінки, особливо в контексті досліджень історичного та орієнталістського неаполітанського живопису XIX століття. Художника було включено до низки спеціалізованих публікацій, присвячених академічній школі південної Італії після об'єднання Італії,Luisa Martorelli, Pittura napoletana dell’Ottocento. La riscoperta di una scuola, Electa, Неаполь, 2019. а деякі його твори експонувалися на ретроспективних виставках у муніципальних музеях і приватних фондах, що сприяло відновленню інтересу до його постаті в італійському художньому контексті.Francesco De Nicola, L'Ottocento napoletano tra storia e leggenda, у журналі «Rivista di Studi Meridionali», № 2, 2021, с. 112–135.

Поновлений інтерес до митця також підтримується зростанням уваги з боку міжнародного колекціонізму до академічних художників, які працювали в період між Реставрацією та об'єднання Італії. Особливий інтерес викликають складні й добре задокументовані роботи, такі як великі олійні полотна, представлені на Бурбонській виставці 1848 року або на Промотриці неаполітанській у 1870-х роках. За оцінками фахівців арт-ринку, і згідно з уже помітною ревалоризацією творів художників на кшталт Доменіко Мореллі чи Джузеппе Сьюті, є підстави вважати, що протягом наступних п’яти років найзначущі твори Вінченцо Петрочеллі можуть досягти дуже високих аукціонних цін за наявності історико-художньої експертизи та музейного походження.Giovanni Pratesi, Il ritorno dei pittori accademici nel collezionismo internazionale, у журналі «Antiquariato», № 613, грудень 2023, с. 42–49.

Родина Сини Вінченцо — Акілле Петрочеллі та Артуро Петрочеллі — також стали художниками і продовжили родинну традицію.

Музеї Королівська колекція дому Савойї. Ермітаж, Санкт-Петербург, РосіяВіченцо Петроцеллі, Ермітаж. Портрет молодого герцога Н. Б. Юсупова, 1851, Італія, 64,5×47,5 см, надійшла до Ермітажу у 1946 році; передана з Музею етнографії народів СРСР. Музей Королівського палацу в Казерті Віченцо Петроцеллі, Королівський палац у Казерті. Біче в замку Розато, 1860, Італія, 89×102 см.. Національний музей Каподімонте Віченцо Петроцеллі, Національний музей Каподімонте. Віруючі в молитві, 1849, Національний код каталогу 1500325020.

Стиль Вінченцо Петрочеллі вирізняється як один із найвишуканіших представників академічного реалізму Італії XIX століття, здатний поєднувати урочистість історичного живопису з потужною наративною силою та чутливістю до світла, притаманною південній італійській традиції. Його творчість, глибоко вкорінена в неаполітанській школі, але водночас відкрита до європейських впливів, демонструє технічну майстерність як у композиції, так і в елегантному опрацюванні деталей. Петрочеллі майстерно зображував різні матеріали — шовк, обладунки, мармурові поверхні — та використовував світло не лише як описовий інструмент, а як драматичний засіб. Йому вдається викликати емоційний відгук без надмірного пафосу, вибудовуючи складні сцени з суворим дотриманням композиційного балансу, що ставить його живопис у рідкісне положення між вишуканим академізмом і живою наративністю. Його найвизначніші полотна вирізняються пластичною міцністю фігур, стриманою театральністю сцен та психологічною глибиною персонажів, певним чином передбачаючи подальші веристські пошуки. В умовах сучасного переосмислення історичного значення неаполітанської школи Петрочеллі постає як ключова постать, яку варто переосмислити й відкривати заново — художник, чия фігуративна чутливість резонує як у музейному, так і в приватному колекціонуванні.

Критика Полотна Вінченцо Петрочеллі, часто населені народними персонажами, домашніми інтер’єрами та повсякденними ритуалами, були інтерпретовані як безпосередні свідчення неаполітанського суспільства після об’єднання Італії. У цій перспективі Петрочеллі постає як документаліст, здатний передати за допомогою живописної мови умови бідності, церемоніальні коди, життєву енергію та трансформації міста в період глибоких змін.

Див. також

Королівство Обох Сицилій

Примітки

Посилання

Роботи Вінченцо Петрочеллі на Artnet