Сестри Гозадінови — Софія Гнатівна (1828–1906), Марія Гнатівна (1831–1898) та Олена Гнатівна (1837–1920) — українські громадські діячки, просвітительки та педагогині, які зробили вагомий внесок у розвиток жіночої освіти на Півдні України. Засновниці першого жіночого навчального закладу в Херсоні.

Життєпис Сестри Гозадінови народилися у Криму в родині Ігнатія Івановича Гозадінова, судді у Бахчисараї. Мали грецько-українське походження та належали до православної інтелігенції. Їхній родовід пов'язаний із церковним діячем XVIII століття — митрополитом Ігнатієм Гозадіновим, якому вони доводилися правнучатими племінницями.

У Криму сестри здобули різнобічну домашню освіту, опанували іноземні мови, основи педагогіки, літератури та мистецтва. Вони були добре підготовленими для викладацької діяльності.

У вересні 1854 року, в розпал Кримської війни, родина Гозадінових була змушена залишити Крим і переселитися до Херсона. На той момент у місті не існувало навчальних закладів, які б надавали дівчатам системну та якісну освіту, наближену до гімназичної.

Жодна з сестер не одружувалась, і свою увагу вони повністю зосередили на розвитку жіночої освіти в Херсоні.

Освітня діяльність

Для пансіону було придбано будинок, розташований навпроти їхнього житла на вулиці Рішельєвській. Офіційне відкриття Херсонського приватного жіночого пансіону відбулося 21 травня 1855 року за дозволом міністра народної освіти. У закладі викладали вчителі з чоловічої гімназії, а також самі сестри Гозадінови. Марія Гозадінова була директором пансіону і викладала російську літературу, Софія Гнатівна викладала історію, а Олена Гнатівна — географію і французьку мову. Всі три сестри були висококваліфікованими педагогинями, що справили значний вплив на розвиток освіти в Херсоні.

Пансіон, заснований сестрами Гозадіновими, швидко здобув популярність у місті. Програма навчання розширювалася, а кількість учениць невпинно зростала.

У 1864 році пансіон отримав статус приватної гімназії і кількість класів та учениць продовжила зростати. Заклад мав високий рівень навчання та включав курси мов, природничих наук, історії, музики та рукоділля.

У 1866 році, за ініціативи губернатора Клушина, міська дума запропонувала сестер Гозадінових перетворити їхню приватну жіночу гімназію на громадську, що і було здійснено в серпні того ж року. Це дозволило їм повністю зосередитися на навчальному процесі, в той час як матеріальне забезпечення гімназії стало відповідальністю опікунської ради, а фінансову підтримку надавали міська, повітова та губернська земська управи. Отримавши статус державної, гімназія розширила свою програму, зокрема, відкрила сьомий клас у 1871 році та восьмий клас у 1885 році. Кількість учениць постійно зростала: 1869 року в гімназії навчалося 136 дівчат, у 1897 році їх було вже 473, а в 1900 році — понад 600 учениць. Це свідчить про високий попит на якісну освіту, яку пропонували сестри Гозадінови.Голобородько О. Три сестри // Джерела. – 1994. - № 19-20. – Липень. – С. 12-13. Протягом десятиліть сестри Гозадінови очолювали заклад і залишалися викладачками.Сестри Гозадінови: кримський освітній досвід у ХерсоніСестри-подвижниці Педагогічний склад також був висококваліфікованим, серед викладачів були жінки, які проходили курс навчання в Бестужевських курсах (збереглися автографи кількох викладачок).

У 1885 році навчальний заклад отримав назву 1-ї Маріїнсько-Олександрівської жіночої гімназії. Наприкінці XIX століття гімназія була переміщена до новозбудованої будівлі на Поштовій вулиці. Будівля з куполами була зруйнована під час Другої світової війни, на її місці після війни був побудований технікум судномеханічного профілю.

У 1905 році Софія Гозадінова у своїх спогадах, опублікованих у газеті "Юг", зазначила, що в 1901 році вона та її сестра Олена були втомлені від багаторічної роботи й з жалем залишали гімназію, не доживши до 50-річчя її заснування.

Олена Гнатівна, молодша з сестер Гозадінових, пережила серйозну хворобу, яка призвела до обмеження її рухових можливостей, і змушена була пересуватися на інвалідному візку. Попри це, вона не зупинилася у своїй педагогічній і громадській діяльності. Олена Гозадінова продовжувала активно брати участь у житті міста, організовувати та керувати навчальними закладами. Так у 1912-1913 роках вона збудувала власним коштом школу для дітей в районі Соляного (Корабельного) та передала її міській владі. Цей заклад став відомим серед місцевих як "школа Гозадінової", що свідчило про визнання та повагу з боку мешканців Херсона. На 2025 рік цей об'єкт є частиною корпусу Херсонського морехідного училища рибної промисловості. З 2000 року він перебуває на обліку як пам'ятка історії місцевого значення.

У 1913 році провулок, що проходив уздовж будівлі школи, був названий Гозадіновським спуском на честь сестер, можливо, за аналогією з Солянським спуском.

Олена Гозадінова померла в 1920 році в період голоду. Пам'ятник на її честь не був встановлений, але, за деякими свідченнями, її поховали з почестями, хоча місце її поховання невідоме.

Спадщина Сестри Гозадінови стали символом жіночої емансипації в регіоні, їхня діяльність мала великий вплив на поширення жіночої освіти в Херсоні й на Півдні України загалом.

У радянський період їхнї постаті були забути, однак у XXI столітті краєзнавці повернули суспільству знання про цих визначних жінок.

Пам’ять

У 2023 році в Херсоні з’явився провулок Сестер Гозадінових, названий на їхню честь.

Див. також Дмитрян Ганна Михайлівна

Примітки

Джерела