ОСО 3 (Орбітальна сонячна обсерваторія 3; ), або Третя орбітальна сонячна обсерваторія (до запуску відома як ОСО E2) — штучний супутник Землі, запущений 8 березня 1967 року на майже колову орбіту зі середньою висотою 550 км, нахилену під кутом 33° до екваторіальної площини. 28 червня 1968 року вийшов з ладу її бортовий магнітофон, що дало змогу отримувати лише розріджені дані в режимі реального часу під час наступних проходів станції; останні дані отримано 10 листопада 1969 року. ОСО 3 повернулася в атмосферу Землі та згоріла 4 квітня 1982 року.
Як і всі супутники американської серії «Орбітальна сонячна обсерваторія» (ОСО), мав дві основні частини: перша, «вітрило», була стабілізована, спрямована до Сонця, і несла як сонячні панелі, так і прилади для експериментів із фізики Сонця; друга, «колесо», оберталася для забезпечення загальної гіроскопічної стабільності, а також несла інструменти для сканування неба, які проходили по небу під час обертання колеса приблизно кожні 2 с.
Прилади +Експерименти на борту ОСО 3 Назва Ціль Головний дослідник Гамма-промені високої енергії (> 50 МеВ) протисонячне Вільям Краушар (William L. Kraushaar), Массачусетський технологічний інститут Детектор спектра космічних променів та аналізатор гамма-променів Сонце, все небо Мортон Каплон (Morton F. Kaplon), Університет Рочестера Експеримент зі спрямованим радіометром Земля Карр Ніл-молодший (Neel, Carr B Jr), Дослідницький центр Еймса Альбедо Землі (від 0,32 до 0,78 мкм) Земля Карр Ніл-молодший, Дослідницький центр Еймса Сонячний спектрометр екстремальних ультрафіолетових променів (EUV) від 0,1 до 40,0 нм Сонце Вернер Нойперт (Werner M. Neupert), Центр космічних польотів імені Ґоддарда Сонячна рентгенівська (від 0,8 до 1,2 нм) іонізаційна камера Сонце Річард Теске (Richard G. Teske), Мічиганський університет Сонячний та небесний гамма-телескоп (7,7–200 кеВ) Сонце, все небо ,Каліфорнійський університет, Сан-Дієго Теплове випромінювання навколоземне космічне середовище Карр Ніл-молодший, Дослідницький центр Еймса Спектрометр екстремальних ультрафіолетових променів Сонце Ганс Гінтереггер (Hans E. Hinteregger), «Вітрило» несло прилад із Університету Каліфорнії в Сан-Дієго (УКСД) для вивчення жорстких рентгенівських променів, у якому використовувався один тонкий сцинтиляційний кристал NaI(Tl) та фототрубка, уміщені для захисту від випадкових збігів у колімаційний екран із CsI(Tl). Енергетична роздільність становила 45 % за 30 кеВ. Прилад працював у 6 каналах у діапазоні від 7,7 до 210 кеВ. Керував дослідженням професор із УКСД.
Наукові результати За допомогою ОСО-3 проведено розширені спостереження сонячних спалахів у жорсткому рентгенівському діапазоні, космічного дифузного рентгенівського фону та численні спостереження — перші спостереження позасонячного джерела рентгенівських променів супутником-обсерваторією.
Гамма-інструмент МТІ вперше ідентифікував високоенергетичні космічні гамма-промені, що виходять як із галактичних, так і з позагалактичних джерел.
Див. також
Орбітальна сонячна обсерваторія Рентгенівська астрономія
Примітки
Посилання Зміст цієї статті адаптовано та розширено з даних архіву НАСА HEASARC: Обсерваторії OSO 3 та Національного центру даних космічних наук НАСА: OSO 3 (суспільне надбання)