Володимир Русланович Власішин (, Хмельницький — , Оленівка, Донецька область) — український військовослужбовець, старший солдат окремого загону спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України, учасник російсько-української війни, який відзначився під час відбиття російського вторгнення в Україну і загинув внаслідок масового вбивства полонених в Оленівці. Кавалер ордена «За мужність» III ступеня (2024 рік, посмертно).
Життєпис Володимир Власішин народився 13 червня 1993 року у Хмельницькому, де навчався до третього класу у звичайній школі, а пізніше — у школі-інтернаті (його батько загинув за трагічних обставин, пізніше від захворювання померла і його мати). Закінчивши дев'ятий клас, вступив до Хмельницького вищого професійного училища, де здобув професію будівельника.
Під час Революції Гідності Володимир Власішин поїхав у Київ, де на Євромайдані познайомився з активістами патріотичного руху. Згодом, дізнавшись від друзів про створення добровольчого батальйону «Азов», того ж 2014 року разом із рідним братом приєднався до цього підрозділу.
Володимир Власішин став одним із кращих навідників мінометного підрозділу, брав активну участь у Широкинській операції, а згодом — у АТО/ООС.
Під час служби в «Азові» Володимир Власішин познайомився з майбутньою дружиною, у грудні 2015 року відбулося весілля, згодом пара придбала будинок поблизу Маріуполя, у сім'ї народилися донька та син.
2019 року Володимир Власішин перевівся на посаду радіотелеграфіста відділення радіозв'язку взводу зв'язку 1-го батальйону оперативного призначення.
Під час повномасштабного російського вторгнення разом з однополчанами обороняв Маріуполь та металургійний комбінат «Азовсталь».
20 травня 2022 року за наказом вищого військового керівництва заради збереження життя людей Володимир вийшов з побратимами з «Азовсталі» та потрапив у так званий «полон за домовленістю». Утримувався на території колишньої Волноваської виправної колонії № 120 в окупованому селищі Молодіжному, що неподалік колишнього адміністративного центру селищної ради Оленівки колишнього Волноваського (нині — Кальміуського) району Донецької області, де окупанти утворили фільтраційну в'язницю. Звідти «Американцю» двічі вдалося зателефонувати рідним (декому з українських воїнів вдалося пронести у неволю телефони), він заспокоював свою родину, казав, що у нього все добре.
У ніч на 29 липня 2022 року загинув внаслідок масового вбивства військовополонених.
Після репатріації тіл загиблих і ідентифікації за тестами ДНК 21 вересня 2023 року старшого солдата Володимира Власішина поховали з військовими почестями на Алеї Слави кладовища у мікрорайоні «Ракове» у Хмельницькому.
Родина У Володимира залишилася дружина, маленькі донька та син, бабуся і брат.
Нагороди орден «За мужність» III ступеня (23 лютого 2024 року, посмертно) — за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, сумлінне та бездоганне служіння Українському народові; звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади» (посмертно) — за мужність у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України в період військової агресії РФ проти України, видатні заслуги перед Українським народом та Хмельницькою міською територіальною громадою, надано рішенням сесії Хмельницької міської ради 22 травня 2024 року
Джерела ВЛАСІШИН Володимир Русланович // Книга пам'яті загиблих у полоні / Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими Власішин Володимир Русланович // Хмельницька міська рада Рискальчук Олександра «Його показово стратили». Хмельничани попрощалися з Володимиром Власішиним, який загинув минулого літа // Всім.юа — 2023. — 21 вересня.
Примітки
Див. також Масове вбивство полонених в Оленівці Катування та вбивства військовополонених під час війни на сході України Бої за Азовсталь Втрати «Азова»