Олег Прокопович Григор'єв (18 серпня 1919, м. Миколаїв, Україна — 18 травня 1998, м. Миколаїв, Україна) — боксер та тренер з боксу, післявоєнний організатор миколаївської школи боксу.
Учасник Другої світової війни, учасник оборони Севастополя в 1941—1942 рр.Удостоверение, согласно которого за участие в героической обороне Севастополя рядовой Григорьев Олег Прокофьевич указом Президиума Верховного Совета СССР от 22 декабря 1942 г. награжден медалью «За оборону Севастополя», которая была вручена 2 сентября 1969 г. Архів Миколаївського обласного краєзнавчого музею. Д-23311 В'язень нацистських таборів (Умань (Україна), Золочів (Україна) та Майданек (Польща)) в 1942—1943, 1944 рокахПосвідчення №014, видане Виконавчим комітетом Миколаївської обласної Ради народних депутатів 20 листопада 1991 року. Тов. Григор’єв Олег Прокопович, колишній політичний в’язень фашистських концентраційних таборів, учасник антифашистського руху Опору 1941-1945 рр. Архів Миколаївського обласного краєзнавчого музею. Д-23317. Учасник польського руху Опору в 1944 р. З 1946 року голова Миколаївської федерації боксу й тренер-викладач у Миколаївському кораблебудівному та педагогічному інститутах, в Морехідній школі, ДЮСШ № 3 та ДЮСШ № 5, добровільному спортивному товаристві (ДСТ) «Будівельник». Голова колегії суддів. Голова тренерської ради. Голова обласної Ради спортивного добровільного студентського товариства (СДСТ) «Буревісник»Удостоверение №78 от 11 января 1965 года выданное Григорьеву О.П. в том, что он является председателем Николаевского совета студенческого добровольного спортивного общества «Буревестник». Архів Миколаївського обласного краєзнавчого музею. Д-8688. Член пленуму Республіканської секції з боксуУдостоверение виданое Комитетом по физической культуре и спорту при Совете Министров Украинской ССР от 31 декабря 1955 г. в том, что тов. Григорьев О.П. является членом пленума Республиканской секции по боксу. Архів Миколаївського обласного краєзнавчого музею. Д-8693. Заступник голови Ради ветеранів Великої Вітчизняної війни та спорту при міському комітеті фізичної культури. Учасник «Української організації борців антифашистського Опору (колишніх політичних в'язнів фашистських концентраційних таборів)». Член Миколаївської крайової організації Народного Руху України (19.12.1996 р.)Квиток №006396 члена крайової організації Народного Руху України Олега Григор’єва з 19.12.1996 р. Архів Миколаївського обласного краєзнавчого музею. Д-23319. Ініціатор всесоюзного турніру боксерів-школярів пам'яті моряка-розвідника Михайла Сурніна (1969—1992 рр.), всесоюзного турніру пам'яті 68 героїв-десантників під командування К. Ф. Ольшанського. Організатор миколаївської скаутської організації «Воля». Відмінник фізичної культури та спортуУдостоверение №8666 выданное Центральным Советом Союза спортивных обществ и организаций СССР от 20 ноября 1961 года в том, что Григорьев О.П. за многолетнюю и плодотворную работу в области физической культуры и спорта награжден значком «Отличник физической культуры». Архів Миколаївського обласного краєзнавчого музею. Д-17367. Заслужений тренер Української РСР (1967). Спортивний суддя республіканської категорії з боксуУдостоверение №358 виданое Комитетом по физической культуре и спорту при Совете Министров Украинской ССР от 6 октября 1948 г. Дано тов. Григорьеву О.П. в том, что ему присвоено звание спортивного судьи республиканской категории по боксу. Архів Миколаївського обласного краєзнавчого музею. Д-8689Посвідчення №873 видане Комітетом в справах фізичної культури і спорту при Раді Міністрів УРСР 2 листопада 1953 р. Дано тов. Григор’єву О.П. в тому, що йому присвоєно звання спортивного судді Республіканської категорії по боксу. Архів Миколаївського обласного краєзнавчого музею. Д-8694Удостоверение №138 виданое Комитетом по физической культуре и спорту при Совете Министров Украинской ССР 23 декабря 1955 г. Дано тов. Григорьеву О.П. в том, что ему присвоено звание спортивного судьи республиканской категории по боксу. Архів Миколаївського обласного краєзнавчого музею. Д-8692 . Підготував учасника Олімпіади в Мехіко (1968) В. Запорожця.
Батьки Батько, Прокоп Павлович Григор'єв, працював техніком-креслярем на миколаївському суднобудівному заводі «Наваль» (нині Чорномо́рський суднобудівни́й заво́д). У 1919 році, під час відступу білогвардійців з Миколаєва під тиском Червоної армії, він був насильно вивезений до Криму як цінний фахівець-суднобудівник. Після поразки армії Врангеля емігрував до Франції. Деякий час підтримував зв'язок з дружиною листами та надсилав кошти, однак згодом зв'язок урвався.
Мати, Акуліна Микитівна Григор'єва, працювала хірургічною медсестрою, а пізніше — лаборанткою рентген-кабінету. Вона більше не одружувалася і виховувала сина самотужки. Користувалася великою повагою серед хворих та поранених, які називали її мама Кіті. Була доброю і ніколи не карала побиттям сина, який змалечку відзначався непосидючістю та неслухняністю. Всю Другу світову війну прослужила медсестрою в госпіталях.
Дитинство. 1919—1932 рр Мешкав з матір'ю в будинку, який було зруйновано під час радянсько-німецької війни, на вулиці Інженерній. Під впливом сусіда, професійного боксера Пауля Тетеліса, почав систематично займатися боксом. Інший кумир Олега — боксер Олег Загоруйченко. Його найкращий друг — Михайло Сурнін, теж фанат боксу. Відвідував художню школу Михайла Михайловича Божія. Вивчав французьку мову, беручи приватні уроки у матері й доньки зі знаменитого польського роду Потоцьких. Навчався в одній зі шкіл в центрі міста, був нестаранним учнем, часто пропускав уроки. Але любив читати, брав книги з домашньої бібліотеки актора Артура Трампоновського, поляка, який опікав Олега Григор'єва. Разом з ним читав книжки, ходив в костел і навчав польської мови. Врятував від загибелі директора школи, в якій навчався. Олег Григор'єв вступив у поєдинок з двома злочинцями й був поранений ножем у руку і в живіт.
Під час громадянської війни мати з сином жила в напівпідвалі, голодувала. Померла їхня бабусяБаранов Николай. Ступени мужества //Радянське Прибужжя. — 1994. — № 95. — 18 серпня. — С.4. Потім Григор'єви мешкали в будинку на вулиці Інженерній. Дитячі роки Олег провів на вулиці, де досить часто доводилося відстоювати свою правоту або захищати свою честь в кулачних поєдинках. Це спонукало хлопця серйозно зайнятися боксом і доля йому спряла, бо по сусідству з ним, в приватному будинку на початку вулиці Інженерної, жив грек Пауль Тетеліс, професійний боксер у минулому, який працював вантажником в порту. Його не брали на тренерську роботу, оскільки недавно повернувся з Франції й був неблагонадійним для радянської системи. В кінці 1930-х його було репресовано. Наслідуючи свого наставника, Олег вранці робив спеціальні вправи, обливався холодною водою, а вечорами під наглядом свого сусіда годинами відпрацьовував удари по мішку з вівсом. Щонеділі він разом з товаришами здійснював тривалі забіги в різні райони міста (Соляні, Аляуди, Богоявленське, Варварівка) та за його межі (Мішково-Погорілове, по дорозі на Одесу в напрямку до Ламбертового (нині Половинки)), а потім купався в річці за будь-якої погодиГригорьев О. Парни с берегов Южного Буга //Первов Г. А. Удар по-николаевски.– Николаев, 1999.– С.6.
Його найкращий друг — це Михайло Сурнін, у майбутньому герой оборони Одеси та Севастополя. Ще він товаришував з поляком Корнутом Юшкевичем, сином художника Юрія Юшкевича. У Корнута були дві гарненькі сестри, які подобалися Олегу. Їхній батько теж зникне в роки великого терору. Інший кумир Олега – це Олег Загоруйченко, який потім переїде в Ленінград і вже там стане чемпіоном Радянського Союзу з боксуГригорьев Олег. Первая международная. Памяти моих друзей и тренеров // Радянське Прибужжя. — 1995. — № 113. — 7 жовтня. — С.4. Олег та Михайло стриглися і одягалися як Олег Загоруйченко, і навіть копіювали його ходуГригорьев О. Парни с берегов Южного Буга //Первов Г. А. Удар по-николаевски.– Николаев, 1999. — С.5.
В результаті систематичних занять боксом, Олег фізично зміцнів, з'явилася впевненість у силах, у минуле пішли ангіни, якими хлопець хворів змалечку. І найголовніше, він став тим, з ким на вулиці мусили рахуватися і кого поважали. Захоплення Олега боксом підтримував боксер Володимир Іванович Восковський, який згодом стане відомим футбольним тренеромСерый Вадим. Ринг Олега Григорьева. 18 августа — 90 лет со дня рождения заслуженного тренера Украины, основателя школы николаевского бокса //Николаевские новости. — 2009. — № 99. — 18 августа. — С.2. Крім того, хлопець захопився парусним спортом і два роки здійснював тренувальні походи на яхті «Прибій». До цього за наполяганням матері якийсь час відвідував школу художника Михайла Михайловича Божія і навчився непогано малюватиЖивотовская В. В., Петров В. А., Снытко Е. В. Спортивная слава семьи Григорьевых. — Николаев: Издательство Ирины Гудим, 2010. — С.4, 14. Ще Олег брав уроки французької мови у матері та доньки з роду Потоцьких, який до Жовтневої революції 1917 року володів величезними територіями на Правобережжі. Вони жили в будиночку на одній зі Слобідських вулиць, недалеко від помешкання Олега. Їхній син і брат Потоцький служив у Червоній Армії, командував ескадроном і загинув під час штурму Перекопа у 1920 році. А колишні княгині жили з репетиторства та з продажу копій картин Шишкіна, які робили власноруч. У них вдома Олег розмовляв не лише французькою, а ще й польськоюКравченко М. В. Правда Учителя мужества. — Николаев: ООО «Приват-Полиграфия», 2000. — с.46.
Роки навчання в школі Олегу запам'яталися постійним бажанням їсти. Булочки та склянки молока, яку він отримував безплатно як напівсирота в шкільній їдальні, було явно недостатньо для юного спортсмена. Навчався Олег в школі, яка знаходилася в центрі міста, а жив на початку вулиці Інженерної, тому майже завжди під будь-яким приводом йшов з останнього уроку. Навчався абияк, але любив читати. Захоплювався творами Джека Лондона, Фенімора Купера, Ернеста Хемінгвея та Генрика Сенкевича. Книги, як правило, брав з домашньої бібліотеки поляка Артура Трампоновського, який ставився до Олега як до члена родини, часто розмовляв з ним своєю рідною мовою. Вони разом читали Біблію, ходили до костелу, він навчив Олега слухати й розуміти органну музику. Артур був актором, завів роман з актрисою і був жорстоко покараний за це дружиною, яка залила його обличчя сірчаною кислотою, коли він спав. Обличчя після пластичних операцій перетворилося на страшну маску. Був репресований у кінці 1930-х роківБаранов Николай. Ступени мужества // Радянське Прибужжя. — 1994. — № 95. — 18 серпня. — С.4.
Якось, збираючись додому, у шкільній роздягальні він випадково підслухав розмову ровесників, які планували вдарити ножем у живіт його улюблену вчительку географії й директора школи, Кустенко Євдокією Спиридонівною, яка була вже на великому терміні вагітності. Не роздумуючи, він вступив у кулачний бій із цими злочинцями, відправив одного з них у нокдаун правим хуком, а ось другий встиг встромити в живіт Олегу великого розміру фінку, з якою мисливці полюють на ведмедя. Потекла, кров і Олег знепритомнів не стільки від втрати крові, стільки від постійного недоїдання, а нападники тим часом втекли. Хлопця врятувала пачка зошитів, які він носив за поясом, щоб не заважали їхати в переповнених трамваях. Фінка застрягла в зошитах та так міцно, що зловмисник не зумів її витягнути. Пізніше з'ясувалося, що двоє злочинців хотіли помститися за свого товариша, якого директор школи за хуліганство та крадіжки запроторила в колонію для неповнолітніх. Щодо поранення, то воно, на щастя, виявилося легким. Лезо ножа лише розрізало шкіру на животі та на руці. Шрам на руці залишився на все життя. Вдячна вчителька Євдокія Спиридонівна свого новонародженого сина назвала на честь ОлегаКравченко М. В. Правда Учителя мужества. — Николаев: ООО «Приват-Полиграфия», 2000. — С.10.
Юність. 1932—1941 рр