Водуанський діалект () — це діалект франко-провансальської, або арпітанської мови, яким розмовляють у швейцарському кантоні Во. До XX століття він був місцевою лінгва франка, але кількість його носіїв різко скоротилася. У XXI столітті мова існує завдяки діяльності асоціацій та авторів, що підтримують франко-провансальську культуру.
Термінологія та самоназва Вираз patois vaudois — це французький екзонім, тобто зовнішня назва, для позначення арпітанського діалекту кантону Во. У самій мові точний переклад цього виразу був би «patâi vaudâi». Однак це могло б призвести до незручної плутанини: слово «vaudâi» означає «чаклун», а «patâi» звучить як «patet», що перекладається як «незграбний, нудний». Тому носії мови віддають перевагу французьким термінам «patois» та «vaudois», часто пишучи їх як «patoi vaudoi».
Історично водуанці називали свою мову романською або реманською.. Цей вираз, однак, вийшов з ужитку. Сьогодні носії мови зазвичай кажуть: «ноштрон вильо дівеса» (наша стара мова).
Діалектний континуум та різновиди Водуанський патуа — це діалект арпітанської мови
Хоча водуа розмовляють лише в кантоні Во, він не є повністю однорідним. Це пояснюється географічною відстанню між регіонами, що створює діалектний континуум.
Діалекти периферійних регіонів кантону Во схожі на сусідні діалекти, що знаходяться за його межами. Наприклад, діалект Ла-Кот подібний до женевського, а ормонантський — до інших арпітанських діалектів кантону Вале. Діалект долини Брой має спільні риси з діалектом Фрібура.
Діалект долини Жу, за словами Моріса Боссара, відрізняється своєю архаїчністю.
Навіть у центральній частині кантону діалекти неоднорідні. Діалекти Гро-де-Во та Жора близькі між собою, але відрізняються від діалектів регіону Веве та Монтре.
У XXI столітті термін «водуанський діалект» переважно стосується різновиду «жорат», який також називають «жоратуа» або «дзоратай» у діалекті. Цей варіант найкраще зберігся, був найбільш задокументований і поширився серед нових прихильників. Тому «жоратуа» іноді вважається класичним водуа.
Кількість носіїв Станом на 2017 рік, президент Асоціації друзів патуа кантону Во Бернар Мартін порахував, що в кантоні залишилося лише близько тридцяти людей, які пишуть і розмовляють цим діалектом, і ще приблизно 200 осіб, які ним цікавлятьсяIls veulent redonner vie au patois vaudois, 24 Heures, 24 septembre 2017.
2022 року Аріан Девантері, керівник відділу культурної спадщини кантону Во, вважала, що постійних носіїв мови налічується менше ніж 140. За її словами, «можемо лише констатувати, що практика патуа є залишковою».
Походження та лінгвістичні впливи
Античність та Середньовіччя Водуа походить від латини, якою розмовляли в Гельвеції римляни та кельтомовне населення. Багато кельтських слів, що стосувалися топонімів, рослинності, тварин та сільськогосподарських знарядь, перейшли в місцеву латину, оскільки їх не існувало в латинській мові Риму
У V столітті на франкомовні регіони Швейцарії, Савойю та Бургундію вторглися бургунди. Попри те, що вони були в меншості, вони залишили слід у мові. Пізніше, у 534 році, франки перемогли бургундів. Однак вплив франків на місцеву латину у Швейцарії та Савої був менш відчутним, ніж у північній Франції. Кілька слів водуа мають германське походження.
Протягом Середньовіччя мовою населення був франко-провансальський діалект, який згодом став водуа. До наших днів збереглося мало середньовічних текстів цією мовою. Тоді сучасною писемною мовою була латина, а літературною — французька. Практика scriptae (писемних текстів) була рідкісною в кантоні Во. Лише деякі юридичні документи, написані латиною, містили топоніми або прізвища водуа. У XV столітті французька мова вже була мовою навчання в школах, які були доступні лише для соціальної еліти.
XVI століття У XVI столітті франко-провансальська мова водуа була спільною мовою всього населення кантону, тоді як французька мова вважалася престижною. Населення володіло нею принаймні пасивно.
Реформація та утвердження французької мови З початком Реформації французька мова набула ще більшого престижу. Реформатори, як-от Жан Кальвін, проповідували нею. Французька стала мовою протестантської церкви, використовувалася для проповідей і катехізисів. Біблія перекладалася французькою, але не водуа. Франкомовні гугенотські друкарі з Женеви сприяли поширенню свого стандарту французької мови у франкомовній Швейцарії.
У XVI столітті почало формуватися відчуття, що французька мова є «імпортованою». Населення соціалізувалося на патуа, але освіту отримувало французькою. За словами Дороте Акіно-Вебер та Джулі Ротенбюлер, це призвело до того, що люди відчували розрив між своєю «недосконалою» французькою та повсякденною мовою.
Письмова спадщина та повсякденне життя Попри зростання впливу французької, водуа використовувалася в письмових документах. З XVI століття слова з водуа можна знайти в нотаріальних актах, особливо для позначення точних технічних термінів. Акіно-Вебер і Ротенбюлер вважають, що це було не ознакою поганого володіння французькою, а «бажанням використовувати слова, які найкраще описують місцеві реалії».
Перші тексти: Перший відомий текст водуа — фарс, написаний близько 1520 року нотаріусом Ансельмом Кюкуа у Веве. Подібні полемічні твори з'являлися й у Женеві женевською мовою.
XVIII століття Протягом XVII та XVIII століть французька мова ставала дедалі важливішою в повсякденному житті. Міська буржуазія повністю відмовилася від водуа на користь французької, і передача діалекту від батьків до дітей стала менш систематичною.
З XVII століття до XVIII століття
Розвиток освіти та наслідки З кінця XVII століття французька освіта почала розвиватися в сільській місцевості Во. У XVIII столітті значна частина населення вже вміла читати та писати французькою, що сприяло поширенню літургійної літератури.
Цей розвиток призвів до значного впливу патуа на французьку, формуючи регіональний варіант, який називають романською французькою. 1790 році П'єр Мерль д'Обіньє у своїй роботі «Елементи французької граматики» боровся з багатьма конструкціями, які, на його думку, були «порочними» і походили з патуа.
Попри це, саме в цей період з'явилися перші письмові твори водуа:
Професор Клерк переклав Овідія на початку XVIII століття.
1730 році був написаний класичний твір епохи — «Lo Conte dau Craizu» (Граф Крайзу).
З 1787 року газета «Le Journal de Lausanne»(Лозаннський журнал) публікувала тексти водуа.
Діалект також використовувався в листуванні для створення міцнішого зв'язку або для уникнення цензури.
XIX століття
Революція та занепад діалекту Водуанська революція 1798 року, що перебувала під впливом Французької революції, боролася з регіональними діалектами на користь французької мови. З 1800 року в містах розмовляли виключно французькою.
1815 року Дін Брідель зазначав:
«Мова уряду, кафедри, адвокатури та громадської освіти — французька… Але у своєму домашньому житті та між собою селяни використовують діалект, який вони називають римською або реманською».
У цьому революційному контексті письмова мова водуа використовувалася, зокрема, в памфлетах, де вона символізувала «мову справжніх швейцарців» на противагу французьким ідеям.
1806 році Мала рада нового кантону Во видала декрет, що забороняв використання водуа в школах. У статті 29 було зазначено: «Регенти заборонять своїм учням… використовувати патуа під час шкільних годин і загалом протягом усього курсу навчання». Дітей, які розмовляли діалектом, суворо карали, що призвело до того, що вони відповідали батькам французькою.
Зростання індустріалізації об'єднало населення, і французька стала спільною мовою робітників. Для фермерських сімей знання французької асоціювалося з соціальним просуванням, тому батьки перестали навчати дітей діалекту.
Спроби збереження мови Наслідком цих подій став швидкий занепад водуа по всьому кантону. Лише в периферійних регіонах, таких як Жора та Передальпи, збереглася усна практика діалекту. Однак деякі люди, яких називали «супроводжуючими», почали записувати мову у словниках та створювати діалектну літературу, щоб запобігти її зникненню.
Словники: Філіп-Сіріс Брідель написав глосарій, який був опублікований посмертно 1866 року. Наприкінці XIX століття Луїза Одін зібрала величезний корпус слів і прислів'їв, який вийшов 1910 році як «Glossaire du patois de Blonay» (Глосарій діалекту Блоне).
Література: У XIX столітті більшість літературних творів водуа публікувалися в періодичних виданнях. 1862 році вийшов журнал «Conteur vaudois» (Водуанський оповідач), присвячений місцевим історіям, а з 1868 по 1890 роки в Еглі видавався журнал «Agace» (Сорока), повністю написаний патуа.
Водуа у XX—XXI століттях: Збереження та занепад У XX столітті сучасною мовою кантону Во остаточно стала французька. Попри це, існували спроби зберегти водуа.
Видання та лінгвістичні ініціативи Література: 1934 року припинилося видання «Conteur vaudois» (Водуанський оповідач). Його наступниками стали:
«Nouveau Conteur Vaudois et romand» (Нова оповідачка з Во та франкомовної Швейцарії) (1947–1950).
«Le Conteur romand» (Романдійський оповідач) (1956 — 1968).
Словники та лінгвістика: 1899 році лінгвіст Луї Гоша заснував у Невшателі Інститут глосарію франкомовних жаргонів Швейцарії (GPSR).1924 році він опублікував брошуру, де описав численні варіанти франкомовних жаргонів..
Асоціації та діяльність зі збереження 1946: Альфред де Зібенталь став першим, хто заснував Асоціацію носіїв патуа-мови в кантоні Во.. За його прикладом були створені й інші.
1952: Оскар Паше, відомий як Джан де Біолле, заснував хор Amicale des patoisants de Savigny-Forel (Асоціація носіїв патуа Савіньї-Форель). Ця асоціація, крім просування мови, створила хор Lè sansounet («Шпаки»). Це єдина регіональна асоціація, яка досі діє у XXI столітті.
1953: У Савіньї було засновано Асоціацію друзів Водуа-Патуа (AVAP). Вона об'єднує регіональні асоціації і є частиною франкомовної та міжрегіональної Федерації носіїв патуа (FRIP).
XXI століття Пам'ять про мову, що існувала в кантоні Во до появи французької, поступово згасає. Її охоронці докладають зусиль для збереження цієї спадщини. На початку XXI століття активно діють лише дві асоціації:
Асоціація друзів патуа (AVAP) округу Во.
Асоціація носіїв патуа округу Савіньї-Форель.
З 2006 року AVAP видає щоквартальний журнал «Lo Conteu», який став наступником «Conteur Vaudois».. Асоціація також організовує курси водуа-патуа..
Особливості письмового діалекту Водуа ніколи не мав орфографічного стандарту. Через обмежену кількість письмових текстів кожен автор записував його по-своєму, використовуючи латинський алфавіт та орфографічні правила французької мови.
Основні труднощі полягали в наступному:
Діалект містить усі звуки французької мови, але також має унікальні звуки — рясні дифтонги та «вологість», яких немає у французькій.
Велика різноманітність вимови та наголосу в різних регіонах ще більше ускладнювала уніфікацію письма.
Як наслідок, існує майже стільки ж варіантів написання водуа, скільки й авторів.
+приклад графічних варіацій того самого слова IPA По рекафа Глосарій Бріделя Жюль Кордей Топонімія великий ORB Переклад або складка плау плиао пліау графік (іде дощ
Орфографія Жюля Корде Жюль Корде розробив власну орфографію, яку згодом використали для двомовного словника патуа-французька, що вийшов у 1963 році. Ця орфографія стала загальноприйнятою завдяки словнику Дюбу, який вважається довідковим для всіх носіїв мови у XXI столітті. Однак, за словами Моріса Боссара, вона не підходить для діалектів Великого округу та Пеї д'Ан-Хаут, оскільки вони надто відрізняються від діалектів рівнини Во.
Наддіалектна орфографія