Золота молодь (Bright Young Things — «яскраві молоді штуки», або Bright Young People — «яскрава молодь») — термін, вигаданий бульварною пресою, на позначення групи молодих митців, письменників та богеми, яка сформувалася в Лондоні на початку XX століття.

Ця група стала відомою у 1920-х роках завдяки гучним вечіркам, театралізованим забавам та витівкам, які часто ставали предметом репортажів у таблоїдах. Преса висвітлювала їхні маскарадні бали, «полювання на скарби» () нічним Лондоном, скандальні романи та епатажний спосіб життя.

Загальна характеристика Золота молодь поєднувала мистецькі кола й аристократію: серед них були як нащадки старих англійських родів, так і авангардні митці та літератори. Їхні вечірки нерідко перетворювалися на сатиру над консервативними цінностями британського суспільства. Водночас ця молодь стала символом «ревучих двадцятих» — епохи після Першої світової війни, позначеної культурними зрушеннями, зростанням інтересу до джазу, моди та нових форм мистецтва.

Більшість представників «яскравої молоді» походили з аристократичних родин або з «нових багатіїв» і навчалися в закритих школах для еліти, передусім у Ітонському коледжі та Оксфорді. Саме там у 1910–1920-х сформувалася культура дружніх гуртків, де поєднувалися класична освіта, літературні амбіції й ранні експерименти з ексцентричністю. В Ітоні, наприклад, виникло «Ітонське товариство мистецтв» (), членами якого були Браян Говард, Ентоні Поуелл, Гарольд Актон та інші майбутні «Bright Young People». Вони організовували театралізовані вистави, літературні вечори, і вже тоді відточували іронічний стиль, що пізніше став візитівкою лондонських вечірок. Продовженням цього середовища став Оксфордський «Клуб лицемірів» (), де студенти змагалися у дотепності, влаштовували костюмовані вечірки та епатували більш традиційне академічне оточення. Саме ці осередки дали перших організаторів і натхненників нічних полювань у Лондоні. Таким чином, «золота молодь» була не стільки спонтанним явищем, скільки логічним продовженням приватних шкільних і університетських гуртків англійської еліти, яка шукала нові форми самовираження після травми Першої світової війни.

Попри свою репутацію «безтурботних гульвіс», чимало представників «золотої молоді» залишили значний культурний слід: Івлін Во осмислив цю атмосферу у романі «Мерзенна плоть» (; 1930 року), Сесіл Бітон став одним із найвідоміших фотографів XX століття, а Вільям Волтон — композитором світового рівня.

Ця група провокувала не лише інтерес, а й неоднозначне ставлення суспільства. Їхні костюмовані бали, нічні «полювання на скарби», рясне споживання алкоголю й іноді наркотиків — усе це активно висвітлювала таблоїдна преса, іноді з жовчю та осудом. Найграндіозніші «полювання» (), із хитромудрими натяками й підказками, захованими в газетах, хлібі чи на розвішених прапорах на будівляї — ставали справжніми нічними пригодами, які пожвавлювали й розбурхували Лондон.

Нічні полювання та гучні вечірки

Спершу такі пошукові ігри починалися серед добре вихованих студенток та молодих жінок, які бігали чи їздили містом на автобусах, трамваях і метро в пошуках «скарбу». Згодом до них долучилися хлопці, і полювання масштабувалися: учасники пересідали у швидкі авто і вирушали на пошуки навіть у передмістя Лондона. Формат квесту був простим і екстравагантним: вечір починався з коктейлів, далі хлопці й дівчата у вишуканому чи абсурдному вбранні ганялися за підказками, захованими в бутиках, нічних клубах чи навіть у поліцейських дільницях. Завдання могли займати всю ніч і закінчуватися тільки на світанку, залишаючи за собою слід із порожніх пляшок шампанського та сюжетів для газетних скандалів.

Кожне таке полювання супроводжувалося великою костюмованою вечіркою. Час від часу учасники перевдягаються — темою могла бути екстравагантна мода, жанрове перевтілення чи андрогінність. Чоловіків заохочували вдягатися більш «жіночно», а жінок — навпаки, це було загальноприйнятою грою зі зміною статевих ролей.

Для таких ігор також була характерна гедоністична поведінка. Молоді люди зловживали алкоголем і часто експериментували з наркотиками (гашишем, кокаїном тощо), танцювали й гуляли до ранку, відвідували коктейль-бари та клуби.

Реакція суспільства

Спершу пересічним британцям і журналістам пригоди «яскравих молодих людей» здавалися видовищними. Таблоїди охоче друкували детальні репортажі та фотографії їхніх ночей: у газетах виходили колонки про їхні квести та бали. Преса перетворювала їх на об'єкт всецілої уваги, а ці молоді люди буквально жили життям-заголовком, читаючи вранці про себе у газетах. Разом з тим у публіки почали формуватися неоднозначні враження. Уже до кінця 1920-х жителі країни, що входила у період економічної кризи, почали обурюватися «марнотратством» і зверхністю цих вечірок. Дотепники та критики висміювали їхню розпусність — знаменитий композитор і драматург Ноел Кавард навіть написав п'єсу з сатиричними піснями про цю групу, з легкою іронією змальовуючи їхню «досадну» поведінку. У газетах з'явилися критичні матеріали: їх звинувачували у нарцисизмі, пустощах і цинічному ігноруванні соціальних труднощів країни.

Загалом, «фазу захоплення їхнім життям» завершила велика вечірка «червоний і білий бал» (листопад 1931). Після цього випадку преса остаточно «охолола» до руху, про них писали все менше і з іронією, а сам рух поволі зійшов нанівець. Таким чином їхні бурхливі вечірки й квести фактично закінчилися з початком 1930-х, коли суспільство перестало терпляче ставитися до подібного способу життя.

Літературно-кінематографічні відгуки Те, що було в реальному житті — знаходило відгук у літературі та кіно. Найвідоміший приклад — сатира в романі Івліна Во «Мерзенна плоть» (; 1930 року), який спочатку мав назву «Bright Young Things». Роман висміює як самих представників богеми, так і пресу, що «пожирала» їхні пригоди.

У 2003-му Стівен Фрай втілив цей роман у фільмі «Золота молодь», який майже не стриманий у зображенні декадентства: вечірки, алкоголь, кокаїн, скандали й преса. Кінематографічне бачення додає епатажу та гіркої усмішки до історії.

Видатні представники Серед найвідоміших представників були:

Гарольд Актон Патрік Бальфур Сесіл Бітон Джон Бетчеман Едвард Барра Роберт Байрон Шейла Чісхолм Дафна Філдінг Едвард Ґаторн-Гарді Моффі Ґаторн-Гарді Теренс Люсі Ґринідж Волтер Гіннес Діана Мітфорд Ентоні Поуелл Едіт Сітвелл Івлін Во Зігфрід Сассун Діана Купер Вільям Волтон

Див. також

Ревучі двадцяті

Примітки