Алойзи Пошва (; нар. 15 жовтня 1901, Поліхно — 5 лютого 1979, Серпці) — польський римо-католицький священник, громадський діяч, доктор соціології Католицького інституту в Парижі. Один з найважливіших дослідників євгеніки в польській католицькій громаді до Другої світової війни, автор книги «Євгеніка в Польщі» де автор розкриває питання з позиції католицького соціального вчення, критик негативної євгеніки. Популяризатор кооперативного руху, у 1946–47 роках голова наглядової ради місцевих споживчих кооперативів «Згода». Парафіяльний священник у Сохоцині (1940—1948), віце-декан Плонська (1945–48), парафіяльний священник і декан Рацьонжу (1948—1979). Папський камергер (1957), домашній прелат Його Святості (1964), почесний канонік (1949), а потім генеральний канонік (1968) колегіальної капітули в Пултуську.
Життєпис Ранні роки Алойзи Пошва народився 15 жовтня 1901 року в Поліхно поблизу Турека у Великопольщі, старший син Францішека Пошви, сільського шевця, та Юліанни, уродженої Янечек. Його батько багато разів емігрував за кордон, щоб заробити гроші для утримання своєї великої родини — на фабрику на Уралі, а потім до Північної Америки. Він закінчив початкову школу у Владиславові, потім навчався в комерційній гімназії в Туреку (закінчив перші класи), а з 1917 року — у Малій семінарії Плоцької дієцезії при католицькій гімназії Святого Станіслава Костки в Плоцьку, де склав іспит в 1921 році.
Польсько-більшовицька війна У липні 1920 року Алойзи Пошва вступив до лав Польської армії (академічний легіон у Рембертові), ініціювавши патріотичне повстання серед 30 кліриків Плоцької нижчої семінарії (старшокласників), та брав участь як медик у польсько-більшовицькій війні. З липня по жовтень 1920 року служив на госпітальному кораблі «Локєтек», перевозячи поранених солдатів до шпиталів на ділянці Варшава-Тчев.
Вища освіта та подорожі до Франції У 1921 році Алойзи Пошва почав вивчати філософію та теологію у Вищій семінарії в Плоцьку. Він був висвячений на субдиякона 20 грудня 1924 року, на диякона 11 квітня 1925 року та на священника 30 серпня 1925 року в Попово-над-Бугеєм єпископом Антонієм Юліаном Нововейським. Протягом цього часу він регулярно служив семінаристом у парафіяльній церкві в Козебродах під час свят та канікул, допомагаючи парафіяльному священнику Станіславу Кживковському. Як нововисвячений священник, він розпочав навчання в Католицькому інституті в Парижі в 1925 році, де спочатку отримав ліценціат з теології, а потім докторський ступінь з соціально-політичних наук (в Інституті соціальних досліджень) на основі своєї роботи про польську сільськогосподарську еміграцію у Франції, опублікованої під назвою «Сільськогосподарська еміграція польська у Франції» (1930). У роботі приділяється увага внутрішнім причинам еміграції, способам її обмеження, політичній та економічній ситуації та історичним причинам, що призвели до цієї ситуації (розділи I—III), а також детальний опис польських сільськогосподарських емігрантів у Франції — їхнього правового статусу, методів та масштабів їхнього вербування в наступних великих хвилях еміграції в 1901, 1913 та 1917 роках, їхніх умов праці, соціального та релігійного життя, а також запропоновані рішення для французьких законодавців та місцевої державної адміністрації (розділи IV—VIII). Під час перебування у Франції він був пастором польських робітників-емігрантів у Пікардії від імені Польської католицької місії (в Айї-ле-О-Клоше, Ам'єні, Бушуарі, Комблі, Кресі-ан-Понтьє, Крессі -Оменкурі, Домар-ан- Понтьє, Фрівілі- Ескарботені, Фрамервілі-Ренкурі, Гамаші, Амі, Локурі, Парижі, Пуа, Руазелі, Вроні), тюремним капеланом у департаментах Сени та Ени, а також директором Польської опіки про польських робітників у Франції в департаменті Сомма, де займався питаннями агентств з працевлаштування, благодійною діяльністю та організацією культурного життя. Його робота викликала інтерес і знайшла фінансову підтримку з боку польських дипломатичних місій. Його діяльність також оцінили примаси-кардинали Август Глонд і Стефан Вишинський, а також єпископ Плоцький Тадеуш Павел Закшевський, з якими Пошва співпрацював.
Повернення до Польщі У 1930 році він став лектором морального богослов'я та соціології (католицького соціального вчення) у Вищій семінарії в Плоцьку, а також викладав етику та літургію. Він також став покровителем плоцького відділення профспілки християнських домашніх працівників ім. Святої Зіти та захисником шлюбних уз в єпископському суді в Плоцьку. У жовтні 1936 року він став гарнізонним капеланом та адміністратором військової парафії в ПлоцькуZygner błędnie podaje datę rozpoczęcia sprawowania obowiązków jako rok 1934; .. До війни він був активним у науці та громадській діяльності: читав лекції в Єпархіальному інституті Католицької акції та Вечірньому університеті релігійної освіти (пізніше перейменованому на Інститут вищої релігійної культури), активно брав участь у з'їздах польських богословів та богословських курсах у Плоцьку. З 1931 року він був членом Асоціації теологічних інститутів у Польщі, беручи участь, серед іншого, у конгресах у Познані, Вільнюсі та Ченстохові, сповнених доповідей та дискусій. У 1937 році він був серед волонтерів-засновників, а потім став членом правління Плоцького відділення Асоціації добровольців війни Польської армії; він також входив до редакційної колегії одноденного журналу, що видавався цією асоціацією.
Друга світова війна Під час вересневої кампанії 1939 року він брав участь як капелан у боях 8-го Плоцького легкого артилерійського полку під Нажимом, Кенчево, Ланцком, Ґомбіном, Новим Двором Мазовецьким, Легьоново, Мінськом-Мазовецьким, Гарволіном та Ласкажевом. Після розформування підрозділу він повернувся до Плоцька, де викладав у місцевій вищій семінарії до грудня 1939 року. Після виселення семінарії його призначили допомагати хворому парафіяльному священнику в Сохоцині, отцю Юзефу Ґурніцькому; спочатку з 23 січня 1940 року він працював заступником парафіяльного священника, а з 16 березня — парафіяльним священником цієї парафії. Під час війни він кілька каденцій був членом правління Плоцького відділення Польського Білого Хреста, читаючи там лекції.
Післявоєнний період Після війни Пошва сподівався повернутися викладачем до вищої семінарії в Плоцьку, але тодішній адміністратор Плоцької дієцезії, отець Станіслав Фігельський, залишив його на посаді в Сохоцині, одночасно призначивши його віцедеканом Плонського деканату (обіймав посаду у 1945—1948 роках). У 1946 році він став єпархіальним директором Місіонерського союзу духовенства. Отець-професор Мечислав Живчинський, який очолював кафедру історії в Люблінському католицькому університеті та раніше був колегою Пошви по семінарії, намагався переконати його розпочати академічну роботу на кафедрі морального богослов'я в Люблінському католицькому університеті, але безуспішно. Пошва перебував парафіяльним священиком і деканом Рацьонжу з 1948 року до своєї смерті в 1979 році. З 1970 року його здоров'я почало погіршуватися. Він помер після тривалої хвороби 5 лютого 1979 року в лікарні в Серпці та був похований через чотири дні на парафіяльному кладовищі в Рацьонжі, згідно з його заповітом. Його пам'ятали як людину «з мудрою головою та гострим словом» (отець Юзеф Госік). Отець Вітольд Банасяк відмічав у небіжчика «елегантність, спокій, порядок, точність дій та зосередженість біля вівтаря чи під час читання требника в садовій алеї» та зазначав, що Пошва «дбав про міцні та бездоганно білі манжети, курив цигарки, грав у бридж, а за вечерею — за французьким звичаєм — випивав келих столового вина».
Нагороди та відзнаки У 1934 році президент Ігнацій Мосцицький нагородив його Золотим Хрестом Заслуги за роботу для польської діаспори — церемонія нагородження відбулася 19 березня 1935 року. Він також отримав пам'ятні знаки 4-го кінно-стрілецького полку Ленчицького регіону (29 травня 1938 року) та 8-го Плоцького легкоартилерійського полку від генерала Юліуша Реммеля.
Пошва був почесним каноніком (з 1949 року), а потім генеральним каноніком (з 1968 року) колегіальної капітули в Пултуську. У 1957 році йому було надане почесне звання папського камергера, а в 1964 році — домашнього прелата Його Святості.
В культурі Алойзи Пошва — один із персонажів драми Богдана Урбанковського «Легенда двадцятого року» ().
Публікації Alojzy Poszwa: L'émigration polonaise agricole en France. Paris: Gebethner & Wolff, 1930, s. 215. Alojzy Poszwa. Emigracja polska rolna we Francji. „Przegląd Powszechny”. T. 192 (48), s. 51–70, 213–226, 1931. Alojzy Poszwa. Dążenia eugenistów polskich w świetle katolickich zasad moralnych. „Ateneum Kapłańskie”. T. 30 R. 18 (Z. 5), s. 433–445, 1932. Alojzy Poszwa: Zamartwica; Zatajenie. W: Encyklopedia kościelna. T. 33. Włocławek: 1933, s. 23–29, 133–135. Alojzy Poszwa. Kodyfikacja polskiego prawa małżeńskiego. „Miesięcznik Pasterski Płocki”. R. 30 (nr 6–11), s. 270–275, 317–320, 358–364, 410–413, 461–464, 512–515, 1935. Płock. Alojzy Poszwa. Regulacja urodzeń a moralność katolicka. „Ateneum Kapłańskie”. R. 21 T. 36 (Z. 2–3), s. 171–188, 280–292, 1935. (Z. 2, 3) Alojzy Poszwa. Uzgodnienie i podział zagadnień moralnych między poszczególnemi wykładami w seminarjach. „Pamiętnik Siódmego Zjazdu w Wilnie 19.IV–21.IV.1933”, s. 86–104, 1934 (właśc. 1936). Wilno: Związek Zakładów Teologicznych w Polsce pod wezwaniem św. Jana Kantego. Alojzy Poszwa. Wykorzystanie encyklik społecznych w seminaryjnych wykładach. „Pamiętnik Siódmego Zjazdu w Wilnie 19.IV–21.IV.1933”, s. 353–365, 1934 (właśc. 1936). Wilno: Związek Zakładów Teologicznych w Polsce pod wezwaniem św. Jana Kantego. Alojzy Poszwa. Katolicy a ruch spółdzielczy. „Głos Mazowiecki”. nr 131 (R. 4), s. 3, 1936. Alojzy Poszwa. Polski projekt ustawy o poradnictwie przedślubnym a moralność katolicka. „Ateneum Kapłańskie”. R. 22 T. 38 (Z. 2), s. 138–156, 1936. Alojzy Poszwa. Polski projekt ustawy o eugenicznym poradnictwie przedślubnym a moralność katolicka. „Pamiętnik ósmego zjazdu w Częstochowie”, s. 117–139, 1937. Kraków. Alojzy Poszwa. Ze wspomnień kleryka-ochotnika. „Jednodniówka Związku Ochotników Wojennych W.P. Oddział w Płocku”, s. 54–57, 1937. Płock. Alojzy Poszwa. Porządek nabożeństwa i procesji Bożego Ciała w Bazylice Katedralnej. (Komunikat Mistrza Ceremonii Bazyliki Katedralnej). „Głos Mazowiecki”. nr 119 (R. 5), s. 4, 1937. Alojzy Poszwa: Ku nowemu ustrojowi. Płock: Diecezjalny Instytut Akcji Katolickiej, 1938, s. 18. Alojzy Poszwa: Eugenika w Polsce. Płock: 1938, s. 89. Alojzy Poszwa. Porządek nabożeństwa i katedralnej procesji Bożego Ciała (Komunikat Mistrza Ceremonii Bazyliki Katedralnej). „Głos Mazowiecki”. nr 135A (R. 6), s. 1, 1938. Alojzy Poszwa. Małżeństwo i rodzina w uchwałach Synodu Plenarnego. „Posłannictwo katolicyzmu polskiego w świetle uchwał I Synodu Plenarnego. Pamiętnik IV Studium Katolickiego w Katowicach 5.–10.IX.1938”, s. 20, 1939. Poznań. Alojzy Poszwa. Porządek nabożeństwa i katedralnej procesji Bożego Ciała. Komunikat katedralnego Mistrza Ceremonii. Odezwa Prokuratora Bazyliki Katedralnej. „Głos Mazowiecki”. nr 129 (R. 7), s. 1, 1939. Alojzy Poszwa. Związek Misyjny Duchowieństwa. „Miesięcznik Pasterski Płocki”. Z. 41 (3–4), s. 89–90, 1947. Alojzy Poszwa. W sprawie Związku Misyjnego Duchowieństwa. „Miesięcznik Pasterski Płocki”. Z. 42 (2–3), s. 62–63, 1948. Alojzy Poszwa. Dlaczego nie wszyscy?. „Miesięcznik Pasterski Płocki”. Z. 43 (5–6), s. 196–197, 1949. Alojzy Poszwa, Michał Marian Grzybowski (wyd.). Kronika parafii Sochocin z lat 1939–1948. „Mazowieckie Studia Kościelne”, s. 143–190, 1990. Płock. Примітки
Джерела
.