Пйотр Бартак (; 12 червня 1890, Любачів — 18 вересня 1939, Селище) — польський офіцер, дипломований полковник піхоти.

Біографія Син Яна Бартака та його дружини Зофії, уродженої Фур. Закінчив реальне училище в Ярославі. Потім навчався в Чеському технічному університеті в Празі. Був членом Стрілецького товариства та Польського гімнастичного товариства «Сокіл». Після початку Першої світової війни з 1 серпня по 5 вересня 1914 року став командиром добровольчого взводу з Ярослава. Після прибуття до Кракова вступив до Польських легіонів. Його направили до Офіцерської кадетської школи в Кракові та Мармароші-Сигіті, після чого призначили командиром взводу 16-ї роти 3-го піхотного полку 2-ї бригади. У цьому полку він служив командиром взводу з 15 березня 1915 року в 4-й роті, з червня 1915 року — в 1-й роті, а з лютого по червень 1916 року — в 6-й роті. 9 серпня 1915 року його було призначено фенріхом піхоти. Пізніше він служив ад'ютантом 3-го батальйону 3-го полку. Під час битви під Костюхнівкою 5 липня 1916 року потрапив у полон, з якого втік. Він став солдатом Польської армії на Сході, служачи ад'ютантом у 15-му Польському стрілецькому полку 5-ї Польської стрілецької дивізії 2-го корпусу. Він брав участь у битві під Каневом 11 травня 1918 року, був заарештований і ув'язнений на три місяці в Миколаївську/Саратові.

Після звільнення повернувся на батьківщину і, після відновлення Польщею незалежності в 1918 році, вступив до лав Польської армії. Служив писарем Бойового Ордену у Верховному Командуванні Польської армії. Під час Польсько-радянської війни з 15 травня 1920 року служив у Генеральному штабі Польської армії. Підвищений до звання майора піхоти зі старшинством від 1 квітня 1920 року.

У 1921–1922 роках він відвідував Перший навчальний курс у Вищій військовій академії у Варшаві. У 1922 році, після завершення курсу, він отримав «повну кваліфікацію для служби на посадах Генерального штабу» та був призначений до 1-го відділу Генерального штабу. 15 жовтня 1924 року його було призначено до 2-ї гірської дивізії в Перемишлі на посаду начальника штабу. У жовтні 1926 року його було призначено до генерального штабу Генерального інспектора Збройних Сил, бригадного генерала Юліуша Руммеля, на посаду штабного офіцера. 23 січня 1928 року йому було присвоєно звання підполковника зі старшинством, і він посів 35-е місце в офіцерському корпусі піхоти. 6 липня 1929 року його було переведено на посаду першого штабного офіцера Інспекції армії в Торуні. 1 серпня 1930 року його було переведено до 35-го піхотного полку в Бресті на посаду заступника командира полку. З березня 1932 року по вересень 1935 року він командував полком КОП «Воложин». 20 листопада 1935 року він обійняв посаду начальника штабу корпусного окружного командування №IV у Лодзі, яку обіймав до вересня 1939 року. 1 січня 1936 року йому було присвоєно звання полковника зі старшинством, а в офіцерському корпусі піхоти він отримав 4-те звання.

13 вересня 1939 року його було призначено квартирмейстером армії «Люблін». 14 вересня 1939 року він прибув до Любліна, після того як штаб армії вже вирушив до Красника. Потім він вирушив до Янова-Любельського, але, дізнавшись, що там він не потрібен, повернувся до Любліна та взяв на себе командування обороною міста. У ніч з 16 на 17 вересня він вивів гарнізон міста з Любліна в район Ленчна-Цицув, де реорганізував підрозділи, що знаходилися під його командуванням, у Люблінську оборонну групу. Встановивши зв'язок із залишками 10-ї піхотної дивізії та отримавши звістки з Володимира-Волинського про наказ про демобілізацію, він розформував Люблінську оборонну групу та обійняв посаду командира піхоти 10-ї піхотної дивізії. 18 вересня, під час в'їзду до села Селище, в його машину влучив німецький артилерійський снаряд, в результаті чого він загинув разом зі своїм штабним офіцером, капітаном Зигмунтом Яженцьким, та майором Казімежем Яном Савицьким, командиром 1-го дивізіону 10-ї піхотної дивізії. Похований на парафіяльному цвинтарі в Селищі.

Сім'я Пйотр Бартак був одружений, мав сина Анджея та доньку Ванду.

Нагороди

Virtuti Militari, срібний хрест (№7344; 17 травня 1922) Хрест Хоробрих — нагороджений 4 рази (8 червня 1922 і, тричі, 20 грудня 1922). Золотий хрест Заслуги (10 листопада 1928) Хрест Незалежності (6 червня 1931) — «за роботу з відновлення незалежності.» Пам'ятний знак Генерального інспектора Збройних сил (12 травня 1936) Орден Відродження Польщі, офіцерський хрест (11 листопада 1937)

Література