Закон Шермана про купівлю срібла

Закон Шермана про закупівлю срібла — федеральний закон США, прийнятий 14 липня 1890 року, який збільшив кількість срібла, яку уряд повинен був закуповувати щомісяця, до 4,5 мільйонів унцій, що приблизно дорівнювало всій американській продукції. Charles Ramsdell Lingley, Since the Civil War, first edition: New York, The Century Co., 1920, ix–635 p., . Re-issued: Plain Label Books, unknown date, under a new title: The United States Since the Civil War, 310 p. See: page [ 173] (Google Books). . .

Цей закон не дозволяв вільне і необмежене карбування срібла, якого прагнули прихильники «вільного срібла». Натомість він був прийнятий у відповідь на зростаючі скарги фермерів і гірників. Фермери зазвичай є боржниками, мають іпотеки на свої ферми та позики на врожай; дефляція означала, що вони мали повертати ці позики в більш дорогих доларах, а цей закон сприяє інфляції. Тим часом гірничодобувні компанії видобували величезні кількості срібла із західних копалень. Надлишок пропозиції призвів до падіння ціни на їхню продукцію, часто нижче рівня, при якому видобуток срібла був би прибутковим. Вони сподівалися залучити уряд до збільшення попиту на срібло. .

Спочатку законопроект був відомий просто як «Закон про купівлю срібла 1890 року». Лише після того, як законопроект був підписаний і став законом, він отримав назву «Закон Шермана про купівлю срібла»Socolofsky, Homer E.; Spetter, Allan B. (1987). The Presidency of Benjamin Harrison. Lawrence, KS: University Press of Kansas. ISBN 978-0-7006-0320-6.. Сенатор Джон Шерман, республіканець з Огайо і голова Сенатського комітету з фінансів, не був автором законопроекту, але після того, як обидві палати Конгресу прийняли закон і він був направлений до комітету Сенату/Палати представників для усунення розбіжностей між версіями закону Сенату і Палати представників, Шерман відіграв важливу роль у досягненні комітетом згоди щодо остаточного проекту закону. Проте, після досягнення згоди щодо остаточної версії в комітеті, Шерман виявив, що він не згоден з багатьма розділами закону. Підтримка Шермана була настільки млявою, що коли президент Бенджамін Гаррісон запитав його думку про закон, Шерман лише ризикнув сказати, що законопроект є «безпечним» і не завдасть шкоди, якщо президент його підпише.

Закон був прийнятий одночасно з тарифом Маккінлі 1890 року. Вільям Маккінлі, республіканець з Огайо і голова Комітету з питань фінансів Палати представників, співпрацював з Джоном Шерманом над створенням пакету, який міг би бути прийнятий Сенатом і отримати схвалення президента.

Згідно із законом, федеральний уряд закупив мільйони унцій срібла, випустивши паперові гроші. Він став другим за величиною покупцем у світі після Британської корони в Індії, де індійська рупія була забезпечена сріблом, а не золотом. Замість 2–4 мільйонів доларів, які вимагав Закон Бланда-Аллісона 1878 року, уряд США тепер повинен був щомісяця купувати 4,5 мільйона унцій срібла в злитках. Закон вимагав від Міністерства фінансів купувати срібло за допомогою спеціальної емісії казначейських (монетних) банкнот, які можна було обміняти на срібло або золото. Результатом стало істотне збільшення обсягу доларів в обігу без пропорційного зростання запасів золота. Падіння вартості срібного долара в 1890-х роках з 80 центів до приблизно 50 центів посилило занепокоєння громадськості щодо можливості обміну срібних доларів і банкнот на золото. Результатом стало вилучення золотих запасів казначейства і початок паніки 1893 року. 7 серпня 1893 року президент Гровер Клівленд скликав надзвичайне засідання Конгресу для скасування закону, щоб запобігти подальшому вичерпанню золотих резервів урядуMorris, Edmund (1979). The Rise of Theodore Roosevelt. New York: Random House. p. 485. ISBN 9781400069651..

У 1890 році ціна срібла впала до 1,16 долара за унцію. До кінця року вона впала до 0,69 долара. До грудня 1894 року ціна впала до 0,60 долара. 1 листопада 1895 року монетні двори США припинили виробництво срібних монет, а уряд закрив монетний двір у Карсон-Сіті. Банки не рекомендували використовувати срібні долари. У 1893–1895 роках було випущено найменшу кількість доларів Морган за всю серію, що призвело до дефіциту деяких монетhttp://www.coinfacts.com/silver_dollars/morgan_dollars/morgan_silver_dollars.html.

Примітки