Директи́ва про проспе́кти — нормативно-правовий акт Європейської Унії, що встановлює вимоги до проспекту цінних паперів, його затвердження та розповсюдження. Директива поширюється на цінні папери при їх публічному реченні або їх допуску до торгів на регульованому ринку, що знаходиться або діє в межах держави-учасниці.

Директива набула чинности 31 грудня 2003 року. Директива підлягала впровадженню Договірними Державами до національного законодавства не пізніше 1 липня 2005 року.

Директиву доповнює прийнятий Комісією Регламент (ЄС) 809/2004, який імплементовує Директиву 2003/71/EC Європейського парламенту та Ради щодо інформації, що міститься в проспектах, а також формату, вказівки [інформації] шляхом відсилання та опублікування таких проспектів та поширення реклами. Імплементаційний регламент був прийнятий 29 квітня 2004 року і набув чинності з 1 липня 2005 року.

Основне завдання Директиви про проспекти полягає у запровадженні для емітентів цінних паперів у ЄС ефективного режиму єдиного паспорта. Шляхом гармонізації вимог до складання, схвалення та розповсюдження проспекту Директива прагне дати емітентам можливість використовувати єдиний проспект при публічних пропозиціях та допуску до торгів на регульованому ринку на території всього ЄС, після схвалення цього проспекту компетентним органом однієї Договірної Держави («Рідної Договірної Держави»). Схвалення проспекту компетентним органом Рідної Держави, що бере участь, має визнаватись усіма іншими Державами, що беруть участь («Приймають Держави, що беруть участь»), які не мають права вимагати проходження додаткових дозвільних процедур. Очікувалося, що таким чином вона допоможе емітентам залучати капітал на єдиному європейському ринку капіталу, а також запровадить однаково високий рівень захисту інвесторів на території ЄС. Директива про проспекти змінює Директиву 89/298/ЄЕС («Директива про проспекти 1989») та положення Директиви 2001/34/ЄС від 28 травня 2001 («Директива про допуск») щодо листингових проспектів для листингових проспектів (listing particulars), підлягає біржі.

Зміст Єдиний паспорт для емітентів

Серцевиною Директиви є єдиний паспорт для емітентів. Схвалений Рідною Учасною Державою проспект є дійсним при публічній пропозиції або допуску до торгів в будь-яких інших Учасних Державах, враховуючи вимоги до перекладу, які в деяких випадках можуть обмежуватися вимогою надати переклад резюме проспекту; жодне Приймаюча Учасна Держава не може вимагати проходження дозвільних або адміністративних процедур щодо вже схваленого Рідною Учасною Державою проспекту (Стаття 17 Директиви).

Обмежена свобода вибору Рідної Держави, що бере участь

Свобода емітента вибирати Державу, що бере участь для затвердження проспекту значно обмежена. Проспект не обов'язково затверджується компетентним органом тієї держави, в якій робиться пропозиція або клопотання про лістинг. У випадку з зареєстрованим в ЄУ емітентом цінних паперів (крім неакціонерних цінних паперів з номіналом понад 1000 євро або практично рівноцінної суми в іншій валюті, і конвертованих або обмінних цінних паперів, коли базові цінні папери випускаються не тим же емітентом або його групою) Рідною Державою, що бере участь завжди є держава, де емітент має зареєстрований офіс (Стаття 2(1)(m)(i) та (ii) Директиви). Це означає, що зареєстрований в ЄУ емітент акцій або боргових цінних паперів з низьким номіналом (менше 1000 євро за один папір) завжди повинен звертатися за затвердженням проспекту в державі, де у нього зареєстрований офіс, навіть незважаючи на те, що цінні папери можуть пропонуватися або лістингуватися виключно в іншій Державі, що бере участь. Таке положення, ймовірно, є не цілком сприятливим для Держав, що беруть участь, які раніше залучали емітентів з інших Держав, що беруть участь завдяки їх швидким та ефективним процедурам затвердження.

Для зареєстрованих за межами ЄУ емітентів акціонерних цінних паперів або боргових цінних паперів з низьким номіналом Рідною Державою, що бере участь, є, як правило, Держава, що бере участь, у якій емітент вперше після набуття чинности директивою публічно запропонував цінні папери або в якій зроблено перше клопотання про допуск до торгів; разом з тим є значна невизначеність, що породжується відповідними положеннями директиви. Незрозумілі, зокрема, положення, що стосуються емітентів не з ЄУ, які вже мають цінні папери, що лістингуються на регульованому ринку в ЄУ.

Єдиний режим для пропозицій та допуску до торгів

Директива про проспекти вводить єдиний режим для проспектів при публічних пропозиціях цінних паперів та допуск цінних паперів до торгів на регульованому ринку. Усувається колишня різниця між проспектами та лістинговими проспектами (listing particulars).

Перепродаж лістингованих цінних паперів

Текст директиви передбачає, що проспект потрібен не лише при першому публічному реченні цінних паперів (як передбачено Директивою про проспекти 1989), але також і у разі перепродажу цінних паперів, які були публічно запропоновані раніше або вже допущені до торгів на регульованому ринку (пункт 16 преамбули),

У зв'язку з цим можна зустріти рекомендацію покупцям значних пакетів акцій наскільки можна укладати з емітентом угоду, яка зобов'язує останнього сприяти у наданні проспекту, якщо такої буде потрібно. При цьому слід враховувати, що Директивою 2010/73/ЄУ від 24 листопада 2010 р. Стаття 3(2) Директиви про проспекти була доповнена новим параграфом. Тепер передбачено, що у разі перепродажу цінних паперів проспект не потрібен, за дотримання двох умов: є дійсний відповідно до статті 9 Директиви проспект, та емітент або відповідальна за складання такого проспекту особа в письмовій угоді дає згоду на її використання.

Вторинні ринки

Вимога публікувати проспект для допуску до торгів тепер поширюється на допуск цінних паперів до торгів на вторинних ринках, якщо це регульовані ринки (Стаття 3(3) Директиви) і, отже, є ширшою, ніж зобов'язання з Директиви про допуск, що стосувалося лише офіційних листів.

Через це публічні пропозиції без проходження лістингу та допуск до вторинних ринків тепер більш обтяжливі, ніж до набрання чинності Директивою. Зокрема це стосується невеликих компаній, які використовують вторинні ринки, а також публічні пропозиції, щоб залучати капітал за межами регульованих ринків. Хоча положення малих і середніх підприємств (МСП) і має враховуватися (Стаття 7(2)(е) Директиви), проте Застосовний Регламент досі не містить жодних потурань щодо вимог до розкриття для МСП.

Декілька лістингів

Емітенти, цінні папери яких лістингуються на європейському регульованому ринку і які публікували лістинговий проспект відповідно до Директиви про допуск, колишньої Директиви 80/390/ЄЕС про звіти при лістингу, або проспект згідно з новою Директивою про проспекти, можуть отримати допуск таких цінних паперів до торгів на інших проспект (Стаття 4(2)(h) Директиви, особливо підпункт (iii)).

Поглинання, злиття та поділ

Директива про проспекти спочатку передбачає, що публічна пропозиція виключається із вимоги про складання проспекту, якщо цінні папери пропонуються у зв'язку з поглинанням чи злиттям. Згодом ці дві форми реорганізації були доповнені третьою — поділом (Стаття 4(2)(с) та (d) Директиви у редакції Директиви 2010/73/ЄУ від 24 листопада 2010 року).

Разом з тим, на відміну від Директиви про проспекти 1989 року, це вилучення доступне, лише якщо опубліковано документ, який розглядається компетентним органом як рівнозначний проспекту. Директива, тому, як регулює проспекти у сенсі, але відбивається також і документації при поглинаннях, злиттях і поділах.

Мова

Коли пропозиції робляться в кількох державах, що беруть участь, проспект може бути складений мовою цих держав або «звичайною для сфери міжнародних фінансів» мовою, під якою розуміється англійська. Разом з тим, якщо окрім інших держав пропозиція робиться в Рідній Державі, що бере участь, публікація проспекту обов'язкова також мовою цієї держави, за винятком пропозиції неакціонерних цінних паперів з номіналом одного паперу, щонайменше, 100 тис. євро. Компетентний орган Держави, що бере участь, може вимагати переклад на свою офіційну мову лише резюме проспекту (Стаття 19 Директиви).

Правила про мову проспектів певною мірою полегшують транскордонні пропозиції. Складені англійською мовою проспекти повинні визнаватись Приймаючими Державами-учасницями, за єдиним винятком щодо перекладу резюме на вимогу компетентного органу. Разом з тим, Рідна Держава, яка бере участь, як і раніше, може вимагати складання проспекту своєю офіційною мовою, якщо пропозиція робиться в цій державі.

Враховуючи викладене, зустрічається думка, що за наявності вибору більш привабливими Рідними Державами для емітентів вважаються Держави, що беруть участь, офіційна мова яких англійська або які дозволяють складання проспектів англійською мовою.

Форма та зміст проспекту

Директива про проспекти забезпечує режим максимальної гармонізації та, відповідно, вимоги максимального охоплення, тоді як Директива про проспекти 1989 та Директива про допуск передбачали лише мінімальні вимоги щодо змісту та формату проспекту.

На додаток до традиційної форми проспекту як єдиного документа, Директива дозволяє емітентам ділити проспект на три окремі документи (реєстраційний документ, опис цінних паперів та резюме). Емітенти, заздалегідь до конкретного випуску цінних паперів, які підготували реєстраційний документ, можуть знайти подальше проведення емісії більш простим і дешевим, оскільки доти, доки реєстраційний документ є актуальним, знадобляться лише опис цінних паперів та резюме (Статті 5(3), 9(4) Директиви). Разом з тим, ця можливість, ймовірно, представляє інтерес в основному для капіталу, що часто залучають, і великих емітентів.

Директива про проспекти та Застосовний Регламент докладно прописують вимоги до формату та змісту проспектів, що ґрунтуються на «Міжнародних стандартах розкриття для транскордонних пропозицій та первісного лістингу іноземними емітентами» (частина I) Міжнародної організації комісій з цінних паперів (Стаття 7, 3) Отже, директива веде до подальшого міжнародного зближення формату та змісту проспектів, особливо до їх наближення до стандартів, прийнятих у США.

Список інформації за рік

Раніше Директива передбачала, що емітенти, цінні папери яких допущені до торгів на регульованому ринку, повинні щорічно подавати документ, який перераховує всю інформацію, опубліковану протягом попередніх 12 місяців згідно з правовими актами про цінні папери або регламенти у будь-якій юрисдикції, включаючи юрисдикції за межами.

Однак Стаття 10 Директиви про проспекти в редакції Директиви 2010/73/ЄУ від 24 листопада 2010 року, яка встановлює це зобов'язання, була виключена у зв'язку з набранням чинності Директивою 2004/109/ЄС, що містить дублюючі положення.

Стандарти бухгалтерського обліку

За загальним правилом Статті 35 Застосовного Регламенту, фінансова інформація про емітента, що підлягає включенню до проспекту, повинна формуватися згідно з Міжнародними стандартами фінансової звітності (IFRS, російською МСФЗ, прийнятими згідно з Регламентом (ЄС) 1606/2002 Європейського Парламенту та Ради 09 липня "Регламенту з МСФЗ") або рівнозначним стандартам третьої країни. Зареєстровані в ЄС емітенти можуть публікувати фінансову інформацію згідно з локальними Загальноприйнятими принципами бухгалтерського обліку (GAAP, російською ДААП або ОПБУ), які допускає Регламент МСФЗ. Незареєстровані в ЄС емітенти можуть надавати фінансову інформацію відповідно до їхніх національних бухгалтерських стандартів, якщо вони визнаються рівнозначними МСФЗ (до таких відносяться стандарти Японії, США, з 1 січня 2012 року – також стандарти Китаю, Канади та Південної Кореї, а з 1 січня 2015 року – ще й Індії). В інших випадках емітенти з третіх країн зобов'язані переробляти фінансову інформацію згідно з МСФЗ. Рівнозначність оцінюється відповідно до механізму, що підлягає встановленню Комісією.

Див. також

Директива про ринки фінансових інструментів Регламент про проспект цінних паперів

Примітки

Посилання