Моніка Берберіг (; 23 жовтня 1942, Оберурзель, Гессен-Нассау, Німецька імперія) — західнонімецька терористка, одна зі співзасновниць і лідерок ліворадикальної терористичної організації «Фракція Червоної Армії» (RAF).

Життєпис

Ранні роки Народилася 23 жовтня 1942 року в місті Оберурзель в глибоко католицькій сім'ї. Вивчала юриспруденцію у Франкфурті-на-Майні та Західному Берліні, по завершенню навчання отримала диплом юристки.

Вперше була затримана у 1965 році, коли провела чотири місяці у празькій в'язниці за допомогу політичним біженцям, що намагалися втекти з Чехословаччини.

Терористична діяльність У 1970 році влаштувалася на роботу в адвокатську контору Горста Малера — на той час ідейного керівника майбутньої «Фракції Червоної армії». Незабаром Берберіг приєдналася до терористичної організації і виконувала адміністративну роботу: орендувала будинки і квартири для використання під час операцій RAF. Разом з іншими членами організації взяла участь у втечі з-під варти Андреаса Баадера, що, як вважається, поклало початок «Фракції Червоної армії». Під час втечі Баадера сталася стрілянина, в результаті якої було важко поранено 62-річного бібліотекаря, а одна з учасниць операції, журналістка Ульріка Майнгоф, втекла через вікно і почала переховуватися.

Після стрілянини Берберіг забрала із зоопарку семирічних доньок-близнючок Майнгоф через її товариша і вирушила з дітьми через Францію та Італію до табору на схилі гори Етна, який спочатку був зведений як тимчасове житло для людей, що залишилися без даху над головою через виверження вулкану, і де на той момент переховувався Андреас Баадер та інші терористи.

Після нетривалого перебування на Сицилії Берберіг і інші учасники звільнення Баадера переїхали до Йорданії, де провели більшу частину літа 1970 року, проходячи підготовку в тренувальному таборі організації Руху за національне визволення Палестини уздовж йордансько-сирійського кордону. Проте через зухвалу поведінку Баадера та його відмову вдягнути бойову уніформу (навіть на військових навчаннях той носив модні оксамитові штани) він вступив у конфлікт із палестинськими бойовиками, які зрештою попросили групу покинути табір.

У вересні 1970 року група повернулася до Західної Німеччини і почала накопичення зброї. Берберіг продовжувала підтримувати «матеріально-технічну експансію» «Фракції Червоної армії» і брала участь у кількох пограбуваннях банків.

Арешт і ув'язнення 8 жовтня 1970 року Берберіг здійснила візит до друзів у Західному Берліні. Під час зустрічі поліція заарештувала усіх присутніх, серед яких були Горст Малер, Ірена Гергенс, Інгрід Шуберт і Бріґітте Асдонк. Усі, за винятком останньої, мали при собі заряджену зброю. Згодом Берберіг було засуджено за участь у пограбуванні банку і пособництві тероризму, такому як оренда автомобілів і квартири для використання «Фракцією Червоної армії». Визнану винною у «підтримці злочинного угруповання» і операції з звільнення з-під варти Андреаса Баадера, Моніку Берберіг засудили до 12 років ув'язнення. Загалом Берберіг отримала вирок на два роки довше, ніж у решти терористів. Пізніше повідомлялося, що такий строк був зумовлений переконаністю суду у тому, що вона є особливо небезпечною, зважаючи на її інтелект і юридичну підготовку.

4 липня 1976 року Моніка Берберіг, Габріела Рольнік, Юліана Пламбек та Інга Вієт втекли через вікно тюремної бібліотеки з західноберлінської жіночої в'язниці. Усе троє спільниць Берберіг були учасницями «Руху 2 червня», а з однією з них, Габріелою Ролнік, у тої ще під час ув'язнення склалися хороші відносини, в яких вони підтримували один одного. Під час судового процесу за чотири роки потому повідомлялося, що жінки дісталися дахами в'язниці до своєї машини для втечі і дорогою нейтралізували охоронців трубкою від рулону туалетного паперу, трьома пов'язаними разом пружинами від ліжка та вогнепальною рушницею або муляжем вогнепальної зброї.

Втеча і повторне ув'язнення Берберіг заарештували через два тижні. Вона прямувала на зустріч у Західному Берліні, коли несподівано зустріла брата і зупинилася аби поспілкуватися з ним. Під час зустрічі її помітив і впізнав перехожий, який повідомив поліцію. За короткий час Берберіг заарештували, а решта її спільниць залишалися на волі впродовж ще двох років.

Після короткої втечі Берберіг повернули до в'язниці і подовжили строк ще на чотири роки. Зрештою, її ув'язнення тривало до березня 1988 року. За винятком 1976—1978 років, вона ділилася досвідом з Габріелою Рольнік, яку вважала подругою і багато в чому політично спорідненою душею.

Під час перебування у в'язниці жінки брали участь у кількох голодуваннях з метою було домогтися покращення лікування та умов утримання, як-от переведення до камери з вікном та довші прогулянки на подвір'ї. До певного моменту голодування працювало. За час свого ув'язнення Берберіг оголосила дев'ять голодувань, Рольнік — шість. Зрештою, остання почала галюцинувати і «чути голоси». Після звільнення вона продовжувала страждати від проблем із зором і рівновагою, які вона пов'язувала з голодуванням. Хоча здавалося, що Берберіг переносила голодування краще, насправді воно також сильно вплинуло на здоров'я терористки.

Після звільнення Після звільнення Берберіг притримувалася своїх поглядів і рішуче прагнула уникати традиційних соціальних норм, заявляючи, що вона «ніколи не хотіла нормального життя і не хоче його досі».

Після звільнення з в'язниці вона певний час працювала кур'єром на велосипеді, коли в неї діагностували абсцес головного мозку. Її шпиталізували і спочатку вона провела десять днів у комі, а потім кілька місяців в інвалідному візку. Навіть після медичного втручання її рухи лишалися незграбними, а мова — порушеною. Берберіг так і не змогла повністю відновити відчуття рівноваги та дрібну моторику і більше не могла працювати на повну ставку, але продовжувала працювати в благодійній асоціації «Дім третього світу» () у Франкфурті-на-Майні, співати в хорі та піклуватися про дітей подруги.

Моніка Берберіг ніколи не дистанціювалася від цілей і методів «Фракції Червоної армії». У 1995 році вона дала інтерв'ю BBC, в якому охарактеризувала сучасну Німеччину як «фашистську державу».

Примітки