Директи́ва про умо́ви в'ї́зду та прожива́ння громадя́н тре́тіх краї́н з мето́ю висококваліфіко́ваної пра́ці — нормативно-правовий акт Європейської Унії, який регулює імміграційну політику щодо порядку в'їзду і проживання, видачі державами-членами ЄУ довгострокових віз і посвідок на проживання, правового статусу та умов, на яких законно проживаючі на території держави-члена ЄУ громадяни третіх країн можуть проживати в інших державах-членах ЄУ. Документ був прийнятий 25 травня 2009 року в Брюсселі Європейським парламентом і Радою Європейської Унії та набрав чинности 19 червня 2009 року.

Історія Ідея закріплення та гарантування прав для трудових мігрантів (висококваліфікованих фахівців) вихідців із країн не членів Європейської Унії виношувалась давно. Серед найбільш послідовних прихильників розробки вищезгаданої Директиви слід віднести екс-голову Європейської Комісії Жозе Мануеля Баррозу та заступник голови Європейської комісії, європейський комісар з питань юстиції, свободи та безпеки – Франко Фраттіні. Баррозу відстоював цю ідею наголошуючи на тому, що трудова міграція до Європи підвищує конкурентоспроможність та економічне зростання, а також допомагає вирішувати демографічні проблеми в Європі. Більше того, за його словами, висококваліфікованим мігрантам (які законно проживають у ЄУ) мають бути створені всі умови для життя та роботи, надання чіткого набору прав. При цьому норми директиви повинні були спрямовані на захист громадян ЄУ від недобросовісної конкуренції на ринку праці, спричиненого нелегальними мігрантами. Фраттіні до всього вищесказаного додавав, що директива буде спрямована на створення привабливого іміджу Європейської Унії для трудових мігрантів, за аналогією зі США, Австралією та Канадою.

Серед противників запровадження блакитної карти були Сполучене Королівство та Ірландія, які у січні 2008 року офіційно заявили, що відмовляються брати участь у розробці та прийнятті цієї ідеї та директиви 2009/50/ЄС загалом. Знайшлися супротивники і серед інших держав Європейської Унії, де уряд Австрії, Німеччини та Нідерландів виступили з критикою. Незважаючи на це, депутати Європейського парламенту затвердили «консультаційну» доповідь щодо цієї директиви та прийняли документ за основу з результатом голосування: 388 голосів «за», 56 «проти» та 124 утриманих.

У 2016 році член Єврокомісії з питань імміграції та внутрішніх справ Димитріс Аврамопулос оголосив, що на даний момент ведеться робота з розробки подальшим прийняттям поправок до директиви 2009/50/ЄС, які будуть спрямовані на спрощення отримання блакитної картки та скорочення вимог для.

Зміст

Структура

Преамбула (Whereas, складається з п. 1-29); Глава I. Загальні положення (Chapter I General provisions, складається із ст. 1-4); Розділ II. Умови ухвалення (Chapter II Conditions of admission, складається зі ст. 5, 6); Розділ III. Блакитна карта ЄС процедура та прозорість (Chapter III EU Blue Card, procedure and transparency, складається зі ст. 7-11); Розділ IV. Права (Chapter IV Rights, складається із ст. 12-17); Глава V. Проживання в інших державах-членах ЄС (Chapter V Residence in other member states, складається із ст. 18, 19); Розділ VI. Заключні положення (Chapter VI Final provisions, складається із ст. 20-25)

Мета Метою директиви 2009/50/ЄС була гармонізація законодавства щодо залучення трудових мігрантів (висококваліфікованих фахівців) вихідців із країн не членів Європейської Унії, а також запровадження документа під назвою – блакитна карта.

Див. також

Блакитна карта

Примітки