Карретера Австрал (Дорога №7) — автошлях, розташований в південному регіоні Чилі. У 2014 році маршрут становив 1240 км і з'єднав Пуерто-Монт з Вілья О'Хіггінс, хоча проєкт передбачає, що в майбутньому він досягне Пуерто-Вільямс. Це головний наземний транспортний маршрут у регіоні Айсен та провінції Палена в регіоні Лос-Лагос, що з'єднує його з рештою країни, забезпечуючи переміщення по чилійській Патагонії.

Через складні географічні характеристики території, де переважають Патагонські Анди, озера, бурхливі річки та льодовикові поля, Карретера Австрал постійно ремонтується, хоча більшість її ділянок функціонують. Крім того, значна частина маршруту не асфальтована.

Масштабні дорожні роботи, що почалися 1976 року, стали одним із найдорожчих та найамбітніших проєктів XX століття в Чилі. Робота військовослужбовців чилійської армії та дорожніх підрядних компаній забезпечила будівництво різних ділянок маршруту протягом 1980-х років. Це дозволило з'єднати чилійську Патагонію з рештою країни, між якими дорожнього сполучення раніше не існувало. На даний час дорога ще не завершена, кілька ділянок необхідно долати поромами, головним чином у північній частині провінції Палена, між селами Hornopirén та Caleta Gonzalo. У 2006 році влада Чилі розпочала модернізацію маршруту, проклавши 330 кілометрів дороги між Chaitén та Койайке, а також з'єднавши Caleta Pichanco та Caleta Gonzalo.

Протягом більшої частини 20 століття територія Айсена була доступна лише човном та літаком; єдиним способом зв'язку суходолом з рештою країни був рух через територію Аргентини.

З 1946 по 1973 рік проводилося нерегулярне і незначне будівництво доріг. У серпні 1963 року радник Койайке Бальдо Арая Урібе розпочав кампанію з центральними органами влади щодо продовження будівництва Панамериканського шосе на південь, вперше назвавши проект «Carretera Austral». Прогрес дорожньої мережі в цьому районі за часів правління Едуардо Фрея Монтальви та Сальвадора Альєнде був відносно невеликим; загальний фізичний прогрес південної дорожньої мережі між 1964 і 1973 роками становив 3%. Під час військової диктатури, очолюваної Аугусто Піночетом, у цьому районі було розроблено масштабний проєкт, що виник на основі досліджень, проведених Піночетом у 1956 році, коли він був професором Військової академії. Ця дорожня мережа стала важливою метою як громадський об'єкт, спрямований на зміцнення чилійського суверенітету в регіоні.

У 1976 році будівельні роботи на під'їзних дорогах відновилися, але на відміну від попередніх адміністрацій, вони базувалися на новому та амбітному проєкті. Тому Військово-трудовий корпус, агентство, що залежить від чилійської армії, назвав його «Carretera Austral» («Австральське шосе»). Більше 10 тисяч солдатів працювало над одними з найдорожчих і найскладніших інженерних робіт, що виконувалися в Чилі, головним чином через існування льодовиків, швидкоплинних річок, гір і фіордів, які ускладнювали прокладання дороги. Саме в цей час виникло переконання, що Карретера Австрал була названа на честь Піночета, що було спростовано владою, оскільки жоден офіційний документ не підтверджує це припущення. До цього додається той факт, що існували елементи пропаганди, такі як плакати та карти з назвою Carretera Longitudinal Austral Presidente Pinochet» («Південне поздовжнє шосе президента Піночета»).

До кінця 1989 року завершилось будівництво Carretera Austral із загальною довжиною доріг 2420 кілометрів; ця значна цифра включала мережу шляхів по пересіченій місцевості (що складалася з 1283 кілометрів, побудованих між 1976 і 1989 роками).

Будівництво Карретера Австрал було результатом зусиль низки установ та державних відомств, зокрема Міністерства громадських робіт через його Управління доріг, низки підрядних компаній та Військово-трудового корпусу (CMT), агентства, що залежить від Інженерного командування армії. Загальна вартість цього проєкту склала близько 300 мільйонів доларів. Це порівняно відповідає державним інвестиціям на той час, які становили третину вартості метро Сантьяго або п'яту частину інвестицій у будівництво гідроелектростанції Colbún-Machicura (введеної в експлуатацію в 1985 році).

Ділянки шосе відкривалися поетапно, залежно від фінансування центрального уряду на їх будівництво. Перший етап, відомий як «Австральська базова мережа», був завершений між 1976 і 1982 роками. Другий етап було реалізовано між 1982 і 1989 роками..

З приходом демократії проєкт був на деякий час призупинений. Проте в 1090-х роках було продовжено будівництво та вдосконалення окремих ділянок шляху, відгалужень до деяких населених пунктів, зведення мостів та налагодження іншої інфраструктури.

У 2007 році Міністерство громадських робіт оголосило про будівництво наземного маршруту між Caleta Pichanco та Caleta Gonzalo в Палені ; цей проект зустрів опір еколога Дугласа Томпкінса, який хотів, щоб маршрут перетинав парк Пумалін, яким він володів.

У серпні 2011 року Міністерство громадських робіт (MOP) погодило створення робочої групи з Дугласом Томпкінсом щодо Carretera Austral для будівництва майже 200-кілометрової дороги. Позиція, яку відстоював засновник парку Пумалін, полягала в тому, щоб побудувати прибережний маршрут, що з'єднує різні існуючі бухти, що включало б морські перевезення, тим самим мінімізуючи вплив на заповідник. Однак це відрізнялося від плану нещодавніх чилійських урядів будувати шосе через внутрішню частину країни, тим самим уникаючи численних перевезень.

Міністерство оборони розпочало процес подання заявок на початковий маршрут (з використанням лазерної аерофотозйомки ( LiDAR )), який має бути готовий у 2012 році. Щодо південнішого продовження автомагістралі, то після Вілла-О'Хіггінс безперервне продовження автомагістралі в напрямку регіону Магальянес та Чилійської Антарктики практично неможливе через наявність високих гір та величезного сектору Південних льодовикових полів, тому далі на південь, у секторі Ріо-Браво, починається маршрут до льодовика Монтт, щоб спробувати з'єднати Puerto Yunga з Пуерто-Наталес у майбутньому, використовуючи для цього до дев'яти пересадок. Роботи, які виконуються Військово-трудовим корпусом, мають бути завершені до 2040 року.

Технічні характеристики

Шосе має асфальтовані та гравійні ділянки. Якість гравію варіюється на різних ділянках, часто ремонтується після зимових періодів. Швидкість руху по дорозі обмежена через геометричну конструкцію дороги, вибоїни та пухкий гравій, що вимагають уважного і зосередженого водіння. Також рух ускладнює велика кількість поворотів та довгих ділянок вузької дороги через топографічні особливості місцевості. Однак, по всій довжині Карретера Австрал можна проїхати на звичайних транспортних засобах без необхідності використання повного приводу.

На північ від Койайке та Пуерто-Айсен дорога переважно асфальтована, за виняткох кількох коротких відрізків. У зимові місяці слід бути особливо обережним через наявність снігу та льоду на дорогах, що створює додаткові труднощі для водіїв.

З 8 квітня 2011 року між Hornopirén y Caleta Gonzalo встановлено щоденне сполучення. Бімодальний маршрут, відкритий президентом Піньєрою, включає систему пасажирських та вантажних перевезень через фіорди Comau та Reñihué, що з'єднує провінцію Палена з рештою регіону Лос-Лагос суходолом та морем. Останнє здійснюється за допомогою барж, що працюють цілий рік.

Схема Карретера Австрал (дорога №7)

Карретера Австрал починається в Пуерто-Монт, офіційно на набережній перед площею Армас. Дорога пролягає через різні частини регіону, такі як район Puerto Cisnes, оточений лісами та озерами. Далі на південь дорога межує з озером Генерал-Каррера протягом більше 100 кілометрів.

Перетнувши витік озера Генерал Каррера, дорога пролягає вздовж річки Baker до плоту, розташованого на північ від Кокрейна. Далі, прямуючи на південь, повз Кокрейн, дорога проходить через ліси, озера, річки та оселі місцевих жителів, поки не досягне Puerto Yungay, звідки пором переправляє вас через фіорд Mitchell до спуску до ріки Bravo, і ви продовжуєте свою подорож до кінцевої точки, села Вілья-О'Хіггінс.

У 1980 році Міністерство громадських робіт планувало будівництво ділянки під назвою Маршрут 8, яка мала б з'єднати Aysén з Magallanes, проте його не було реалізовано.

Озерний край

кілометр 0.0 Пуерто-Монт кілометр 14.20 Piedra Azul кілометр 27,79 Quillaipe Пором Caleta La Arena - Caleta Puelche Пором Hornopirén - Caleta Gonzalo 202,31 км, комуна Chaitén кілометр 226,83 El Amarillo

Регіон Айсен

кілометр 491,32 Villa Amengual 547,81 кілометр Доступ до Пуерто Айсен (перехрестя Вівіана) кілометр 610.00 Койайке Кілометр 657.27 Доступ до Balmaceda (перетин траси 245) Пором Puerto Yungay - Río Bravo.