У музичній композиції гармонічна послідовність акордів або прогресія акордів — це послідовність акордів. Прогресії акордів є основою гармонії у західній музичній традиції від періоду загальної практики класичної музики до XXI століття. Вони становлять фундамент популярної музики (напр., попмузика, рок-музика), традиційної музики, а також жанрів накшталт блюзу та джазу. У цих жанрах прогресії акордів є визначальною ознакою, на якій будуються мелодія та ритм.
У тональній музиці прогресії акордів мають функцію або встановлення, або заперечення тональності, технічна назва того, що зазвичай розуміють як «лад» чи «ключ» твору. Прогресії акордів, як-от надзвичайно поширена I–V–vi–IV, зазвичай позначаються римськими цифрами у класичній музичній теорії. У багатьох стилях популярної та традиційної музики прогресії акордів виражаються через назву та «якість» акордів. Наприклад, згадана прогресія у тональності мі-бемоль мажор записується як мі-бемоль мажор – сі-бемоль мажор – до мінор – ля-бемоль мажор у шпаргалці для музикантів чи лід-шиті. У першому акорді, мі-бемоль мажор, «мі-бемоль» вказує, що акорд будується на основній ноті «мі-бемоль», а слово «мажор» означає, що на цій ноті побудовано мажорний акорд.
У рок-музиці та блюзі музиканти також часто користуються римськими цифрами, оскільки це полегшує транспонування пісні в іншу тональність. Наприклад, рокові та блюзові музиканти часто розглядають 12-тактовий блюз як комбінацію акордів I, IV та V. Відповідно, проста форма 12-тактового блюзу може бути записана як I–I–I–I, IV–IV–I–I, V–IV–I–I. Завдяки такій системі позначення резервний гурт або ритм-секція можуть зіграти у будь-якій тональності, якщо бендлідер дає вказівку. Наприклад, у тональності сі-бемоль мажор акорди будуть: сі-бемоль–сі-бемоль–сі-бемоль–сі-бемоль, мі-бемоль–мі-бемоль–сі-бемоль–сі-бемоль, фа–мі-бемоль–сі-бемоль–сі-бемоль.
Складність прогресії акордів різниться залежно від жанру та історичного періоду. Деякі поп- і рок-пісні 1980-х—2010-х років мають доволі прості прогресії. Фанк робить наголос на ґруві та ритмі як головних елементах, тож цілі пісні можуть ґрунтуватися лише на одному акорді. Деякі джаз-фанк композиції базуються на дво-, три- чи чотириакордовому вампі. Деякі пісні панку та хардкор-панку використовують лише кілька акордів. Натомість джаз у стилі бібоп може мати 32-тактову форму з однією чи двома змінами акордів у кожному такті.
Джерела George Whitefield Chadwick, Harmony: A Course of Study, 72nd ed. B. F.Wood Music, 1922, Introduction p. xv Schoenberg, Arnold. Structural Functions of Harmony, Norton, 1954, p. 1. C. H. Kitson, Elementary Harmony, Part One, Oxford University Press, 1920, chapters 3–4.