«Кра́ще було́ б не народи́тися: про шко́ду поя́ви на сві́т» (; 2006) — книга південноафриканського філософа Девіда Бенатара, в якій він наводить філософські докази на користь антинаталізму, стверджуючи, що поява на світ завжди завдає серйозної шкоди новим істотам, а тому слід відмовитися від розмноження. На підтримку цього твердження використовуються два основні аргументи: ідея про існування асиметрії між болем та задоволенням та ідея про те, що люди мають ненадійну оцінку якості життя. Цьому виданню передувала стаття Бенатара 1997 року «Чому краще ніколи не приходити до існування». Книга викликала неоднозначну реакцію серед читаючої аудиторії.

Основні ідеї цей книги

Асиметрія Бенатара Філософ Девід Бенатар стверджує: оскільки заподіяння шкоди є етично неправильний акт і, отже, його треба уникати, то має бути етичний імператив проти початку нових життів, оскільки народження нової істоти (будь-якого виду, в тому числі людини) завжди спричиняє заподіяння значної шкоди цій же суті. На думку Бенатара, будь-яка новостворена істота виду, що відчуває, заздалегідь приречена на страждання, навіть якщо умови його життя будуть безперервно поліпшуватися. Один з його аргументів, званий «Бенатарова асиметрія», входить до числа відомих асиметрій, що належать до демографічної етики, і заснований на наступних передумовах:

Наявність страждань — зло. Наявність задоволень — благо. Відсутність страждань — благо, навіть якщо це благо не відчувається будь-ким. Відсутність задоволень не є зло, якщо не існує того, для кого ця відсутність задоволень є втратою.

Буття індивіда (людини) обов'язково включає як страждання, як та задоволення. Водночас відсутність буття не призводить до жодних негативних наслідків і дозволяє уникати страждань. Неіснуючий упускає благо, однак у неіснуючого також відсутня потреба в блазі. Відсутність блага погана лише тоді, коли існує той, хто може відчувати його відсутність. З погляду професора Бенатара абсолютно будь-якого страждання достатньо, щоб визнати шкоду появи на світ. Сценарій А (X існує) Сценарій Б (X ніколи не існував) (1) Наявність страждань (Погано) (3) Відсутність страждань (Добре) (2) Наявність задоволень (Добре) (4) Відсутність задоволень (Не погано) Я вважаю, що жити без страждань, життям, повним чистого блаженства, затьмареним лише малесеньким болем від уколу шпилькою — гірше, ніж взагалі не з'являтися на світ. Заперечення у тому, що це неправдоподібно. Але якщо розглядати окремо завдання шкоди і кількість завданої шкоди, стає зрозуміліше, що моє судження не таке вже неправдоподібне. Вірно, що людина любитиме своє чудове життя, зіпсоване єдиним уколом шпильки, проте таке життя вже не матиме переваг перед неіснуванням. Навпаки, вона знайдете недолік у вигляді завданого (навіть одного разу) болю.

Якщо визнати, що навіть найменша шкода - все ж шкода (якого можна було уникнути, не народись людина), чи варто заперечувати, що життя почалося ціною страждань (навіть незначних)?.. Якби «кожне» життя містила в собі тільки дрібку страждань, користь від народження, особливо користь для батьків, не користь для батьків. На жаль, насправді справи далеко не так привабливо.

Антифрустраціонізм Девід Бенатар, на основі ідей професора Крістофа Фейджа, висловлює думку під назвою «антифрустраціонізм». Відповідно до цієї точки зору, задоволене бажання та відсутність бажання однаково хороші, і лише незадоволене бажання — погано. Іншими словами, погано, коли бажання не виконуються, проте виконані бажання нічим не кращі за повну відсутність бажань.

Тому існує й інша асиметрія, причому існування знову опиняється в програшній позиції: у неіснуванні бажання відсутні повністю, проте в існуванні їх величезна кількість, і більшість цих бажань практично завжди залишається незадоволеною. Сценарій А (X існує) Сценарій Б (X ніколи не існував) Присутність незадоволених бажань (Погано) Відсутність бажань, які були б задоволені (Добре) Присутність задоволених бажань (Добре) Відсутність бажань, які були б задоволені (Добре)

Для прикладу уявіть, що ми пофарбуємо дерево біля Сіднейської Опери в червоний колір і дамо жінці на ім'я Кейт таблетку, яка змушує її хотіти, щоб дерево біля Сіднейської Опери було червоним. Професор Фейдж справедливо вважає, що ми не робимо Кейт ніякого блага, і якби ми нічого не робили, їй не було б гірше. Головним є задоволення бажань, а відсутність незадоволених бажань, і найважливішою метою є уникати фрустрації (розчарування від невиконаних бажань).

Антифрустраціонізм має на увазі, що краще було б не створювати людей. Їхні задоволені бажання не краще, ніж їх відсутність (у ненародженому стані). А ось незадоволені бажання, яких у житті з'являється незліченна кількість, гірша, ніж відсутність бажань у неіснуванні.

Чисельність людства та вимирання Бенатар вважає, що оптимальна чисельність населення Землі — «нуль людина», оскільки жодна людина не повинна зазнавати страждань, проте їх зазнає кожен, хто існує. Тому філософ підтримує вимирання людства, але не підтримує його винищення, і вважає, що єдиний спосіб домогтися вимирання мирним шляхом — припинити дітонародження. Центральним питанням теми чисельності людства є питання: «Скільки людей має бути?». Не дивно, що моя відповідь на це запитання: «нуль».

За приблизними підрахунками, сумарно існувало 106 мільярдів людей. Звичайно, було б краще, якби ці 106 мільярдів (включаючи Вас та мене) не з'являлися на світ, але це вже не можна виправити. Тому варто зосередитись на питанні, скільки ще людей може існувати (сумарно, ніж у певний момент майбутнього). Найкращою відповіддю знову буде «нуль», і кожну секунду ця відповідь порушується черговим народженням.

Аборт Бенатар позитивно ставиться до аборту і вважає його етично та морально виправданим рішенням. Звичайно, найкраще — зовсім уникати початку вагітності, проте аборт — один із способів запобігти появі на світ істоти, що страждає. Якщо поява світ заподіює страждання, і якщо людина ще не з'явилася на світ (перебуваючи на одній із стадій внутрішньоутробного розвитку), аборт повинен бути скоєний. І аргументи знадобляться виправдання «продовження» вагітності. Відмова від аборту має вважатися провалом, для якого потрібні вагомі причини. І чим серйозніша шкода існування, тим більше вагомі мають бути виправдання для цього провалу. Якщо додати третю умову (якщо поява світ завдає «величезний шкоду», гадаю, цей провал взагалі неможливо виправдати.

Бенатар вважає, що у людей немає жодного обов'язку розмножуватися (навіть якщо на світ з'являтимуться можливо щасливі люди), а навпаки, оскільки поява на світ завжди завдає серйозної шкоди, люди мають моральний обов'язок не розмножуватися. Ми маємо моральне зобов'язання не створювати нещасних людей, і ми не маємо моральних зобов'язань створювати щасливих людей. Причина, через яку ми думаємо, що існує моральне зобов'язання не створювати нещасних людей, полягає в тому, що наявність цього страждання була б поганою (для страждаючих), а відсутність страждань — добре (навіть якщо нема кому насолоджуватися відсутністю страждань). Навпаки, причина, через яку ми думаємо, що створення щасливих людей не є моральним зобов'язанням, полягає в тому, що хоча наявність задоволень була б для них благом, відсутність задоволень, коли вони не виникають, не буде поганою, тому що не буде нікого, хто буде позбавлений цього блага.

Дивно згадувати інтереси потенційних дітей як причину, через яку ми вирішуємо їх створити, і зовсім не дивно згадувати інтереси потенційних дітей як причину, через яку ми вирішуємо не створювати їх. Те, що діти можуть бути щасливими, не є морально важливою причиною їхнього створення. Навпаки, те, що діти можуть бути нещасливими, є важливою моральною причиною не створювати їх. Якби було так, що відсутність задоволень — погано, навіть якби хтось не існував, щоб випробувати їхню відсутність, тоді ми мали б серйозну моральну причину створити дитину і створити якомога більше дітей. І якби не було так, що відсутність болю — це добре, навіть якби не існувало когось, хто б відчув це благо, тоді в нас не було б серйозної моральної причини не створювати дитину.

Див. також

Рух за добровільне вимирання людства

Примітки

Посилання