Директи́ва про екологі́чну відповіда́льність — нормативно-правовий акт Європейської Унії щодо забезпечення виконання позовів щодо професійної діяльності, яка завдає шкоди довкіллю. Її метою є створення «більш єдиного режиму запобігання та усунення шкоди довкіллю» по всій Європейській Унії.European Commission, Environmental Liability Directive: Protecting Europe's Natural Resources, објавено 2013, пристапено на 6 јануари 2024. © European Union, 2013. Reproduction is authorised provided the source is acknowledged.

Історія Директива набула чинності по всій Європейській Унії у 2009 році та стала первинним законодавством у Сполученому Королівстві 1 березня 2009 року, змінивши різні національні Керівні принципи щодо запобігання забрудненню, такі як Керівні принципи політики планування Сполученого Королівства: PPG11, PPG18 та PPG21, на вимоги, недотримання яких може призвести до штрафів та витрат на відновлення або відновлення.

На відміну від Директиви Севезо II, директиви 96/82/ЄС, яка застосовувалася до великих підприємств з високим рівнем ризику, директива про екологічну відповідальність застосовується до всіх підприємств, як великих, так і малих. Двома найважливішими міркуваннями згідно з директивою є стримування розливів (таких як молоко, олія для приготування їжі або дизельне паливо) та вода для гасіння пожежі, стік від пожежогасіння, який, ймовірно, складається з води, піни та матеріалів, що знаходяться на об'єкті. Розлив може бути смертельно небезпечним та мати значний вплив на довкілля. Тому ключовим елементом директиви є система екологічного менеджменту, яка буде стримувати розливи та воду для гасіння пожежі на їхньому місці для безпечної утилізації після завершення діяльності.

Зміст Стаття 2 визначає незаконну шкоду стосовно «видів, що знаходяться під охороною» та «природних середовищ існування», які, своєю чергою, визначені директивою про птахів та оселищною директивою.

Стаття 4 передбачає, що «необхідно встановити причинно-наслідковий зв'язок між шкодою та діяльністю окремих операторів».

Статті 6–8 вимагають від забруднювача вжити заходів щодо усунення будь-якої шкоди та відшкодувати витрати.

Поправки До директиви про екологічну відповідальність було внесено три зміни: Директивою 2006/21/ЄС про управління відходами видобувних галузей, Директивою 2009/31/ЄС про геологічне зберігання вуглекислого газу та Директивою 2013/30/ЄС про безпеку прибережних зон про безпеку морських нафтогазових операцій. Ці зміни розширили сферу застосування суворої відповідальності, додавши до переліку небезпечних професійних видів діяльності у Додатку III до Директиви про екологічну відповідальність «управління видобувними відходами» та «експлуатацію місць зберігання відповідно до Директиви 2009/31/ЄС».

Див. також

Принцип «забруднювач платить» Екологічна відповідальність Директива про шум у довкіллі

Примітки