Директи́ва про сирі́тські твори́ — нормативно-правовий акт Європейської Унії, прийнятий 25 жовтня 2012 року, який стосується певних видів використання сирітських творів.

Директива встановлює спільні правила щодо оцифрування та онлайн-демонстрації сирітських творів. Після завершення ретельного пошуку твір може бути зареєстрований у реєстрі осиротілих творів Управління інтелектуальної власності Європейської Унії. Реєстрація твору в цій базі даних дозволяє певні дозволені види використання цього твору установами культурної спадщини. Тільки такі установи мають право подавати осиротілий твір до реєстру. У випадку, якщо власник авторських прав пізніше звернеться до установи, він має право припинити використання твору установою та вимагати ретроактивного ліцензійного збору.

Вимоги директиви щодо ретельного пошуку були розкритиковані як обтяжливі та недієві.

Основа Осиротілі твори – це твори, такі як книги, газетні статті або фільми, які можуть бути захищені авторським правом, але власника авторських прав на які неможливо знайти. Значна частина колекцій європейських культурних установ є осиротілими творами (наприклад, Британська бібліотека оцінює, що 40 відсотків її колекцій, захищених авторським правом, а це загалом 150 мільйонів творів, є осиротілими творами). Осиротілі твори недоступні для законного використання кінематографістами, архівістами, письменниками, музикантами та мовниками. Публічні бібліотеки, навчальні заклади та музеї, які оцифровують старі рукописи, книги, звукозаписи та фільми, можуть вирішити не оцифровувати осиротілі твори або надавати осиротілі твори громадськості через побоювання, що правовласник, який знову з'явиться, може подати на них до суду з вимогою відшкодування збитків.

ЄУ запровадила масштабні програми оцифрування (такі як Europeana), і для того, щоб ці програми були успішними, необхідно було встановити спільні правила щодо поводження з творами-сиротами.

На початок 2016 року, більш ніж через три роки після прийняття директиви, реєстр осиротілих творів містив лише 1435 творів, що критики називали доказом того, «що підхід ЄУ до осиротілих творів є надмірно складним і не вирішує належним чином проблему, яку він намагається вирішити», а саме – сприяння масовій оцифровці. Через шість років, у 2018 році, ця кількість досягла 6000.

Твори, на які поширюється дія директиви Ця директива застосовується до таких творів-сиріт, створених у ЄУ:

друковані вироби (книги, журнали, журнали та газети) кінематографічні та авдіовізуальні твори фонограми твори, вбудовані або включені до інших творів чи фонограм (наприклад, зображення в книзі)

За певних умов директива може також застосовуватися до неопублікованих творів (таких як листи чи рукописи). Чи підпадають осиротілі програмне забезпечення та відеоігри під визначення авдіовізуальних творів, є предметом дискусій.

Функції Директива містить правила щодо ідентифікації творів-сиріт. Організація, яка бажає оцифрувати відповідний твір, повинна провести ретельний пошук, щоб знайти свого власника авторських прав. У цьому пошуку вона повинна спиратися на такі джерела, як бази даних та реєстри, такі як ARROW для творів на основі тексту та зображень. Реєстр фільмів-сиріт наразі існує. розроблено ACE – Асоціацією європейських кіноархівів та кінематек у рамках проєкту FORWARD. Проєкт EnDOW також розробив рекомендації та інструмент ретельного пошуку. До 2017 року інструмент для ретельного пошуку був доступний для 20 держав-членів Європейської Унії. Приблизно в той час дослідження дослідників EnDOW попереджало, що «відсутність ієрархічної валідності відповідних джерел для ретельного пошуку залишає невизначеним питання щодо прав» і що «лише вільний доступ до ієрархізованих джерел зробить ретельний пошук працездатним». На момент запуску директиви у 2012 році сподівалися, що інші сектори розроблять подібні інформаційні бази даних.

Директива також встановлює, що якщо пошук не встановлює особу або місцезнаходження власника авторських прав, твір офіційно визнається осиротілим твором. Цей статус дійсний для всієїЄвропейської Унії, а це означає, що організація зможе зробити його доступним онлайн у всіх державах-членах. Директива також передбачала створення єдиного європейського реєстру всіх визнаних осиротілих творів, який буде створено та керовано EUIPO, Офісом інтелектуальної власності Європейської Унії, що базується в Аліканте. Ця база даних почала працювати в жовтні 2014 року як загальнодоступна онлайн-платформа.

Твори, визначені як осиротілі твори, можуть використовуватися організаціями-бенефіціарами для досягнення цілей, пов'язаних з їхньою місією у суспільних інтересах. Їм буде дозволено укладати державно-приватні партнерства з комерційними операторами та отримувати доходи від використання осиротілих творів для покриття витрат на оцифрування.

Згідно з цією директивою, власник авторських прав, який знову з'являється, може заявити про своє авторське право та тим самим припинити статус осиротілого твору, і має право на отримання ліцензійних зборів від культурної установи за використання твору, поки він мав статус осиротілого твору.

На директиву вплинуло дослідження стану законодавства інтелектуальної власності у Сполученому Королівстві під назвою «Огляд інтелектуальної власності та зростання Гарґрівза». Джеймс Бойл, один із експертів, з яким проводилися консультації для Огляду, визнав директиву «початком», але висловив таку критику результуючої політики:"(When) Is Copyright Reform Possible? Lessons from the Hargreaves Review" by James Boyle (2015), also in:

Примітки

Посилання

Директива 2012/28/ЄУ Осиротілі твори – Найчастіші запитання від Європейської комісії База даних творів-сиріт на вебсайті Офісу інтелектуальної власності Європейської Унії