Сучасна латина — це форма класичної латини, яка використовується з кінця XIX століття. Можна виокремити різні різновиди сучасної латини, включно з використанням неолатинських слів у таксономії та науці загалом, ширшим церковним ужитком у Католицькій церкві – але головною темою цієї статті є жива чи розмовна латина (використання латини як самостійної мови, повноцінного засобу вираження).
Залишки давнього використання латини Латина й досі присутня у словах чи виразах, що вживаються у багатьох мовах світу як спадок великого значення нової латини, яка до XIX століття була провідною міжнародною lingua franca у різних галузях. Деякі невеликі спільноти також використовують латину у своєму мовленні.
Гасла Офіційне використання латини в попередні епохи збереглося на символічному рівні в багатьох гаслах, що досі використовуються та створюються. Давні гасла на кшталт , яке з’явилося у 1776 році на Печатці США, разом із та , ухваленими актом Конгресу в 1782 році, залишаються чинними. Подібно до цього, сучасні монети фунта стерлінгів карбуються з латинським написом CHARLES III·D·G·REX·F·D (, тобто «З Божої ласки, король, захисник віри»). Британські монархи до Єлизавети ІІ використовували латинізовану форму свого імені на грошах, напр. Georgius та Edwardus для Георгія та Едуарда відповідно. Офіційний девіз багатомовного Європейського Союзу, ухвалене лише 2000 року, — латинський . Так само в офіційно двомовній Канаді девіз на канадському Хресті Вікторії — Pro Valore.
Усталені вирази Деякі поширені вислови, які й досі вживаються у багатьох мовах, збереглися саме в латині, як-от відомі , чи .
У науці У таких галузях, як математика, фізика, астрономія, медицина, фармакологія, біологія та філософія, латина й досі забезпечує міжнародно прийняті назви понять, сил, об’єктів і організмів у природному світі.
Найпомітніше збереження латини відбувається у класифікації живих організмів і біномінальній номенклатурі, створеній Карлом Ліннеєм, хоча сучасні правила номенклатури дозволяють створювати назви, що можуть значно відхилятися від історичних норм. Від 1935 до 2012 року ботанічні описи мали писатися виключно ботанічною латиною.
Ще одне продовження — використання латинських назв для сузір’їв і небесних тіл (у позначеннях Баєра для зірок), а також планет і супутників, поверхневі структури яких отримують латинські селенографічні топоніми ще з XVII століття.
Символи багатьох хімічних елементів, відомих ще в античності, відбивають їхні латинські назви, як-от Au від (золото) і Fe від (залізо).
Латинські скорочення широко застосовуються у медичних рецептах. У деяких країнах рецепти й досі виписуються повністю латиною, окрім підпису (звернення до пацієнта).
У національних мовах Латина також дала лексику для спеціалізованих галузей, таких як анатомія чи право, яка стала частиною звичайної, нетехнічної лексики різних європейських мов. Латина й надалі використовується для формування наукової термінології та класичних словосполучень у багатьох європейських мовах. Окремо понад 56% словникового складу сучасної англійської мови походить від латини — безпосередньо (28,24%) або через французьку (28,30%).За результатами комп’ютеризованого дослідження близько 80 000 слів у старому Скороченому оксфордському словнику (3-тє вид.) опублікованого у Ordered Profusion Томасом Фінкенштедтом і Діттером Вольфом, Латинський вплив на англійську мову.
Використання та зміст латини з 1900 року Церковна латина
Католицька церква продовжує використовувати латину. Можна виділити дві головні сфери. Перша — це застосування її для офіційної версії всіх документів, виданих Святим Престолом, що збереглося донині. Хоча документи спершу складаються різними національними мовами (здебільшого італійською), офіційна версія пишеться латиною Відділом латинських листів. Друга — це літургія, використання латини в якій зменшилося після Другого Ватиканського собору 1962–1965 років, але певною мірою відродилося півстоліття потому, коли Бенедикт XVI заохотив відправу латинської меси.
Англіканська церква дозволяє проводити деякі богослужіння латиною в університетах Оксфорда і Кембриджа. Нещодавно також було створено латинську редакцію англіканського «Book of Common Prayer» 1979 року у США.
Латина у Центральній Європі У деяких частинах Центральної Європи продовжувалося написання серйозної латинської поезії, зокрема творів хорвата Антонія Смерделя та чеха Яна Новака. У випадку Смерделя його вільний вірш, написаний латиною, поєднує модерністські, класичні й християнські елементи. Його вибір латини як засобу творчості відображав як відносну місцеву значущість мови, що зберігала сильну поетичну традицію аж до кінця XIX століття, так і спосіб уникнути уваги політичної цензури.Jovanović, Neven Croatian Neo‐Latin Literature and Its Uses in LaCourse Munteanu et al (2017)
Латина в класичній музиці Часом латинські тексти писалися для конкретних музичних творів, наприклад, у класичній музиці. Один із прикладів — опера Ігоря Стравінського 1927 року Oedipus Rex.
Академічна латина Латина також певною мірою збереглася в контексті класичної філології. Деякі спеціалізовані класичні періодичні видання, як-от німецький журнал Hermes, досі приймають статті латиною; Mnemosyne робив це щонайменше до 2017 року.See As of 2024, Mnemosyne no longer accepts articles in Latin. Латина використовується у вступах до більшості критичних видань давніх авторів у серії Oxford Classical Texts, а також майже завжди — в критичному апараті грецьких та латинських текстів.
Науковий журнал Theoretica Chemica Acta приймав статті латиною до 1998 року.
Оратор університету у Кембриджі виголошує промову латиною на честь здобутків почесних докторів під час щорічних урочистостей з нагоди присвоєння ступенів, як і публічний оратор під час Encaenia в Оксфорді. Гарвард і Принстон також щороку мають латинське привітальне звернення на випускних урочистостях. Карлів університет у Празі та багато інших університетів світу проводять вручення докторських дипломів латиною. Інші університети та школи видають дипломи, написані латиною. Браун, Сьюоні й Бард-коледж також частково проводять випускні церемонії латиною. Пісня виконується на відкриттях чи випускних урочистостях університетів по всій Європі.
Жива латина
Жива латина ( латинською), також відома як розмовна латина, — це рух за відродження латини як розмовної мови та засобу сучасної комунікації й публікацій. Залучення до цього відродження може бути лише хобі, а може охоплювати й серйозніші проєкти з відновлення її ролі як міжнародної допоміжної мови.
Походження Після того як занепад латини наприкінці епохи неолатини почав усвідомлюватися, з’явилися спроби протидіяти цьому й оживити використання мови для міжнародного спілкування.
У 1815 році Міґель Ольмо написав книжечку, де пропонував латину як спільну мову для Європи, під назвою .IJsewijn, Jozef, Companion to Neo-Latin Studies. Part I. History and Diffusion of Neo-Latin Literature, Leuven University Press, 1990, p. 112s.
У другій половині XIX ст. в Італії почали виходити латиномовні журнали, що пропагували відроджене використання латини як міжнародної мови. Між 1889 і 1895 роками Карл Генріх Ульріхс публікував у Італії свій журнал .Cf. Wilfried Stroh (ed.), Alaudæ. , Hamburg, MännerschwarmSkript Verlag, 2004. Йому на зміну прийшов ,Cf. , Melissa, 139 (2007) 8–11. який з 1898 до 1913 року (до Першої світової війни) видавав архітектор і інженер Аристіде Леонорі.
У першій половині ХХ століття, що позначилася величезним технологічним прогресом і соціальними зрушеннями, латина поза академічними колами майже не розвивалася. Але з початком реінтеграції післявоєнної Європи рух латинського відродження отримав новий поштовх.
Одним із головних його промоутерів був професор Жан Капель, колишній декан університету Нансі у Франції, який 1952 року опублікував програмну статтю «Латина чи Вавилон»Опубліковано 23 жовтня 1952 у французькому , англійська версія вийшла у The Classical Journal підписана ним та Томасом Г. Квіґлі (The Classical Journal, Vol. 49, No. 1, October 1953, pp. 37–40), де пропонував латину як міжнародну розмовну мову.
Капеля називали «душею руху», коли 1956 року відбувся перший Міжнародний конгрес живої латини () в Авіньйоні,Goodwin B. Beach, "The Congress for Living Latin: Another View", The Classical Journal, Vol. 53, No. 3, December 1957, pp. 119–122: що ознаменував початок нової епохи активного використання латини. У конференції взяли участь близько 200 представників із 22 країн.
Вимова Основи класичної вимови було визначено ще на початку XIX століття (напр. у праці К. Л. Шнайдера , 1819). Але в багатьох країнах існував опір її впровадженню в освіті. В англомовних країнах, де традиційна англійська вимова латини найбільше відрізнялася від відновленої класичної, боротьба між двома системами вимови тривала протягом усього XIX ст. У 1907 році «нову вимову» було офіційно рекомендовано Радою з освіти для шкіл в Англії.
Хоча стара вимова, як у номенклатурі, так і професійній термінології, продовжувала вживатися ще кілька десятиліть (а в деяких сферах зберігається й нині), сучасна жива латина загалом прийняла класичну вимову, реконструйовану фахівцями з історичної фонології.Напр. проф. Едґар Стертевант (The Pronunciation of Greek and Latin, Chicago Ares Publishers Inc. 1940) та проф. Вільям Сідні Аллен (, A Guide to the Pronunciation of Classical Latin, Cambridge University Press 1965), які продовжили традицію реформ вимови; пор. Еразма та навіть Алкуїна.
Цілі Багато прихильників сучасної латини просувають її використання як розмовної мови — рух, що називає себе «Жива латина». Можна виокремити дві головні цілі:
Для навчання латини Деякі з прихильників вважають, що активне використання мови робить вивчення латини і цікавішим, і ефективнішим, використовуючи методики викладачів сучасних мов.
У Великій Британії класичний філолог Вільям Генрі Деннем Роуз у 1913 році заснував Асоціація реформованого викладання латини (ARLT, нині — Association for Latin Teaching). Вона виросла з літніх шкіл, які Роуз організовував для підготовки вчителів латини за прямим методом навчання мов, що передбачав використання мови у повсякденних ситуаціях замість заучування граматики та синтаксису. Класична асоціація теж заохочує такий підхід. Cambridge University Press видала серію підручників для початкової школи з пригодами мишеняти Minimus, а також відомий Кембриджський курс латини (CLC) для середніх шкіл. Обидві серії включають діалоги та методики, схожі на ті, що застосовуються у викладанні сучасних мов, завдяки чому ідеї Роуза й ARLT увійшли до мейнстриму.
Поза Британією одним із найуспішніших підручників, що повністю застосовує прямий метод, є данського лінгвіста Ганса Геннінґа Ерберґа. Вперше опублікований у 1955 році та оновлений у 1990-му, він повністю написаний латиною, не потребує іншої мови й тому підходить для учнів із будь-якою рідною мовою.
Для сучасної комунікації Інші виступають за відродження латини як мови міжнародного спілкування в академічних, наукових чи дипломатичних сферах (як це було в Європі та європейських колоніях у середньовіччі до XVIII століття) або як міжнародної допоміжної мови, доступної всім. Але як мова, що не є рідною для жодного народу, цей рух не отримав підтримки урядів.
Підтримуючі інституції та видання
Виникла значна кількість інституцій (особливо в Європі, але також у Північній і Південній Америці), які підтримують використання латини як розмовної мови.
Перший Міжнародний конгрес живої латини в Авіньйоні продовжили щонайменше п’ять наступних.П’ятий відбувся у По, Франція, з 1 по 5 квітня 1975. У підсумку було створено (ALF) у Римі. Серед її найвизначніших членів — відомі класичні філологи з усього світу, такі як проф. Міхаель фон Альбрехт чи проф. . ALF провела перший міжнародний з’їзд у Римі 1966 року, зібравши близько 500 учасників. Відтоді конференції відбуваються кожні 4–5 років у Бухаресті, на Мальті, в Дакарі, Ерфурті, Берліні, Мадриді та інших містах. Офіційна мова ALF — латина, усі документи й виступи ведуться нею.